- 24 лютого: «Хто приходив до воріт — того і брали»
- Харківщина: перші бойові завдання
- Під Бахмутом: «зовсім інша інтенсивність»
- Авдіївка: «дорога, де кожна поїздка могла стати останньою»
- Від командира роти — до начальника групи безпілотних систем
- Між війною і звичайним життям
- «Найбільша цінність України — її люди»
- «Пам’ятати не лише під час небезпеки»
- Що для Андрія незалежність?
- Читати ще
За інформацією: Суспільне Чернівці.
Андрій Кучуран, військовослужбовець. Суспільне Чернівці
Андрій Кучуран з сім’єю. Суспільне Чернівці
Далі у спогадах Андрія виринає восьмий клас — період Помаранчевої революції. Каже, тоді вони ще не до кінця розуміли масштаб подій, які відбуваються в країні, але долучалися по-своєму.
«Ми тоді носили помаранчеві стрічки, пам’ятаю, як нас потім вчителька змусила їх зняти».
Коли Андрій навчався в аспірантурі Чернівецького університету, в Україні почався Євромайдан. У 2013 році він активно долучився до протестів спочатку в Чернівцях, а згодом разом із групою однодумців поїхав до Києва.
Для нього це період про віру, піднесення та розуміння, куди його країна має рухатися.
«Після перших побиттів в Києві, то вже було таке відчуття, що право та прагнення розвитку країни до Європи, а не Митного союзу маємо виборювати ще більш стійкіше, більш жорсткіше. Було і відчуття, що ми все зможемо. Що не даремно українці стоять».
Андрій Кучуран під час акції Євромайдану у Чернівцях. YouTube: Igor Nakonechnyi
Після Майдану громадська активність стала важливою частиною життя Андрія.
Разом із друзями він займався питаннями підзвітності та контролю за роботою органів влади, говорив про відповідальність депутатів, займався просвітницькою роботою.
«Хотів, щоб люди знали, якого кандидата вибирають, читали їхні програми або програми політичних партій, за які вони там збиралися голосувати. Щоб дивилися не тільки на телевізійну картинку».
Андрій Кучуран, військовослужбовець. Суспільне Чернівці
Згодом його робота змістилася до розвитку територіальних громад. Андрій працював представником міжнародної організації в Чернівецькій області.
«Я займався розвитком територіальних громад, питаннями саме комунікації, залучення громадян до взаємодії з владою, до впливу на процеси прийняття рішень, залучення громадян до розробки цих рішень на місцях».
Наприкінці 2021 року він вирішив подивитися на роботу громади зсередини — долучився до Топорівської територіальної громади.
За два роки до початку повномасштабного вторгнення Андрій став батьком — у нього народилася донька Анна. Він каже, що її поява стала найщасливішим моментом у його житті.
Андрій Кучуран з донькою та дружиною. facebook/Андрій Кучуран
24 лютого: «Хто приходив до воріт — того і брали»
Усе змінилося 24 лютого 2022 року.
Того дня Андрій долучився до Збройних сил України — до територіальної оборони. Перші дні він згадує як хаотичний час, коли батальйон буквально збирався на очах.
«До ТРО прийшов в перший тиждень — там був хаос, бо повністю батальйон набирався, так сказати, з вулиці. Хто приходив до воріт — того і брали. І таким чином ми назбирали повний батальйон — понад 500 людей».
Андрій Кучуран, військовослужбовець. facebook/Андрій Кучуран
Перші дні не мали чіткої структури. Андрію давали різні логістичні завдання. Потім запропонували відповідати за зв’язок у батальйоні. Але ця робота була не для нього.
«У 2019 році, як офіцер запасу, пройшов військові збори. Також закінчив кафедру військової підготовки в університеті. Я вчився на командира взводу механізованого, тобто на піхоту. Тому і сказав ще зразу: «Давайте мене у взвод».
Андрій кілька разів просив його перевести. Зрештою домігся свого.
Так він став командиром взводу.
Андрій Кучуран під час служби. facebook/Андрій Кучуран
Харківщина: перші бойові завдання
Весну й літо 2022 року його підрозділ провів на полігоні в Чернівецькій області, готуючись до виїзду на бойові завдання.
На початку вересня вони вирушили до Харківської області — і майже одразу опинилися в подіях Харківського контрнаступу.
«Були штурмові дії, зачистки, а потім — захід у звільнені села та містечка. За два-три дні ми дійшли до кордону Харківської області. І там уже зайняли рубіж кордону України».
Андрій Кучуран на Харківщині. Фото надав Андрій Кучуран
Від вересня 2022 року до червня 2023 року підрозділ залишався на Харківщині.
«Спочатку все було незвичним — війна перетворювалася на рутину: позиції, чергування, постійна напруга. Частина військових почала переводитися в інші, більш бойові підрозділи. І я теж думав про це».
Але далі його підрозділ отримав новий напрямок.
Під Бахмутом: «зовсім інша інтенсивність»
На початку червня 2023 року вони вирушили на Донеччину — під Бахмут. Позиції були в районі сіл Богданівки та Григорівки. Там підрозділ залишався до грудня.
«Там зовсім інший характер бойових дій, зовсім інша інтенсивність, ніж це було у Харківській області. На Донбасі наші втрати були значніші».
Певний час Андрій тимчасово виконував обов’язки командира роти, після чого повернувся до командування взводом.
Андрій Кучуран під час бойових дій на Донеччині. Фото надав: Андрій Кучуран
Авдіївка: «дорога, де кожна поїздка могла стати останньою»
На початку 2024 року Андрій з підрозділом опинився в Авдіївці.
Їздили туди автомобілями навіть тоді, коли місто вже перебувало під постійними обстрілами.
«Кожен раз ти виїжджав — ти мусив латати колеса або просто ставити нові, бо дороги в уламках були, колеса різалися постійно. Також від прильотів поруч із машинами вилітати лобові шибки — було небезпечно».
На початку березня 2024 року його батальйон вирушив на Сумщину. Там і триває служба Андрія нині.
Андрій Кучуран під час бойових дій в Авдіївці. Фото надав Андрій Кучуран
Від командира роти — до начальника групи безпілотних систем
Наприкінці 2025 року Андрій став начальником групи безпілотних систем батальйону. Тепер його робота — про технології, координацію та організацію.
«Зараз загалом займаюся питаннями налагодження забезпечення, щоб підрозділ отримав відповідні дрони. Також моя робота — це відпрацювання уражень: розвідка знаходить ціль, після чого відбувається націлювання ударних екіпажів. Якщо ворог починає активні рухи, підрозділ має швидко на них реагувати. Ось це і роблю».
Андрій Кучуран на Сумщині. Фото надав Андрій Кучуран
Між війною і звичайним життям
Попри роки служби, Андрій намагається повертатися до простих речей, які нагадують про цивільне життя. Зараз його посада дозволяє частіше бувати в місті.
«Я люблю в парку пройтися чи посидіти на лавочці, книжку почитати».
Читає переважно художню та науково-популярну літературу. Остання книжка, яку він читав, — «Довбуш» Гната Хоткевича. Перед нею — книга про енергетичні війни України з Росією.
Андрій Кучуран, військовослужбовець, читає книгу в парку Чернівців. Суспільне Чернівці
Іноді місто для нього — це також місце робочих зустрічей із військовими з власного чи сусідніх підрозділів.
А ще — можливість купити помідори.
Цього разу Андрій обирає великі рожеві — «Волове серце».
«Забезпечення підрозділу — нормальне, але захотілося саме цих помідорів. Вони такі великі, рожеві. Я просто їх люблю, такі не видають. Захотілося купити».
Андрій Кучуран вибирає помідори. Суспільне Чернівці
«Найбільша цінність України — її люди»
Коли Андрій говорить про те, чим Україна може пишатися, для нього найбільшою цінністю є громадяни.
«Наші люди — це те, чим можна пишатися. Я зараз не тільки про військовослужбовців, але, зрозуміло, першочергово про них, але також і про громадян, які весь період війни з 2014 року відчувають цінність свого життя, своєї сім’ї, і роблять все, щоб безпека настала в країні».
Такі люди, за його словами, продовжують вкладатися в країну, навіть попри виснаження.
«Вони включаються, не дивлячись на те, що всі вже максимально виснажені за період повномасштабного вторгнення, але продовжують чинити цей опір на всіх рівнях».
Військовослужбовець Андрій Кучуран. Суспільне Чернівці
«Пам’ятати не лише під час небезпеки»
У незалежній Україні Андрій бачить одну важливу річ, якої, на його думку, досі бракує, — довгої пам’яті та вміння цінувати моменти єдності не тільки тоді, коли країна опиняється перед найбільшою загрозою.
«Ми дуже швидко в моменти найбільш критичні об’єднуємося, єднаємося, взаємодіємо. Але потім, у моменти, коли здається, що все вже нормально, починаємо якісь конфлікти, гризню і так далі».
Андрій говорить і про необхідність довшої історичної пам’яті — про те, що Україна, яку ми маємо сьогодні, не виникла за один день.
«Ми не цінуємо того, що маємо. Тієї країни, яка в нас є. Навіть тієї країни, яка в нас була 10-15 років тому».
Андрій Кучуран, військовослужбовець. Суспільне Чернівці
Тепер, на його думку, завдання сучасних українців — цінувати те, чого країна вже досягла.
«Нам казали, що протримаємося три дні, потім два тижні чи скільки ще ми зможемо вистояти проти Росії. Але ми вже стоїмо і даємо хорошу відповідь ворогу впродовж 4,5 років».
Що для Андрія незалежність?
За роки війни змінилося і саме відчуття незалежності. Для держави незалежність — це можливість самостійно визначати свою долю, каже Андрій.
Україна хоче бути частиною Європи — і, за словами Андрія, цей вибір має поважатися іншими державами.
Але особисто для нього незалежність сьогодні звучить простіше.
«Незалежність, якщо говорити зараз для мене, — це можливість перебувати в спокійній, мирній, процвітаючій Україні та вдома з сім’єю».
Читати ще
Читати ще
«Жив з ганьбою у серці»: боєць 107-ї чернівецької бригади ТрО про те, чому повернувся у військо після семи місяців СЗЧ
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
