За інформацією: Суспільне Вінниця.
У Вінниці в обласному пансіонаті для людей з інвалідністю та осіб похилого віку працює соціальний працівник, який і сам є його мешканцем. В’ячеслав Коновалов 10 років тому отримав травму на виробництві й відтоді пересувається на кріслі колісному. Але це не заважає йому щодня виконувати десятки замовлень підопічних, які через вік або стан здоров’я прикуті до ліжок.
В’ячеслав Коновалов спілкується з мешканкою пансіонату. Суспільне Вінниця
Суспільному чоловік розповів, що до обласного пансіонату осіб з інвалідністю та похилого віку потрапив 10 років тому після травми на цегельному заводі.
"Такі склалися сімейні обставини. Отримав травму на виробництві. Я працював на цегляному заводі. 600 кг впало на спину — і сюди потрапив".
В’ячеслав Коновалов спілкується з мешканкою пансіонату. Суспільне Вінниця
Роками В'ячеслав мешкав у закладі, й коли сусіди просили допомогти — приходив на поміч. Налаштовував телевізори, телефони, а потім сам попросив в адміністрації роботу. На посаду соцпрацівника людину на кріслі колісному та ще й резидента закладу взяли вперше, розповіла в. о. директора пансіонату Катерина Якимчук.
"У нас була потреба у соціальному працівнику. Але до нас приходили крихітні дівчата, які, якщо закупи проводити, казали: "Не можемо усі закупи принести одночасно". Треба 3-5 разів бігти, щоб забезпечити, і ми завжди залучали В’ячеслава Станіславовича, щоб він допоміг. А потім з’явилася вакантна посада. Запропонували йому, чи він погодиться. А це якась копійка, додатковий дохід. А для нас — паличка-виручалочка", — сказала Катерина Якимчук.
В’ячеслав Коновалов слухає замовлення мешканки пансіонату. Суспільне Вінниця
За її словами, у закладі проживають 180 підопічних. З них 156 — маломобільні особи.
"І це підпадає на його плечі. Адже ті, хто самостійно можуть пересуватися, можуть пройти в магазин. А ті, хто маломобільні і їм важко пересуватися, кличуть В’ячеслава. Чи в аптеку, чи за продуктами, чи навіть у банк — щоб вирішити проблеми з перерахунком грошей від родичів", — сказала Якимчук.
Тепер В’ячеслав — головна сполучна ланка між 180 мешканцями пансіонату та зовнішнім світом. Більшість підопічних — маломобільні, і кожен хоче чогось свого: мандаринів, пиріжків або просто уваги, розповіла Катерина Якимчук.
"Мені телефонують бригадири, санітарки і просять приїхати для таких то мешканців і прийняти замовлення. Їду до них із папірцем і приймаю замовлення. Поїхав, скупився, віддав. Магазини, аптеки, базари. Ремонт телефонів… Везти робити… В кожної людини свої "приколи". Бабці одні недочувають, ті не знають, чого хочуть. Приходять і запитують, що я можу запропонувати. Я кажу: "Кажіть, що ви хочете, даєте гроші. Я поїхав — купив, віддав", — сказав В'ячеслав Коновалов.
В’ячеслав Коновалов спілкується з мешканками пансіонату. Суспільне Вінниця
Від ранку біля кабінету чоловіка — черга: соціальний працівник приймає замовлення від мешканців пансіонату.
Для 95-річної Ірини Мордик цей похід до соцпрацівника чи не єдина можливість отримати бажані ласощі. Жінка побачила дві війни. Суспільному вона розповіла, що до повномасштабного вторгнення жила в селі Полтавка Запорізької області, 40 років доїла корів. У 2023 тому, під час обстрілу міста Запоріжжя, куди вона евакуювалася, травмувалася в натовпі й не ходить.
"Була в Запоріжжі. Годину тривога. Я летіла з третього поверху у підвал. Мене притоптали. 10 місяців у гіпсі лежала. А потім потрапила сюди. Я глухенька. В мене був інсульт. Я не чула нічого. Телевізор грав, а я собі, як той Стецько. А потім очухалася, підлікувалася, хоч чую", — рохповіла Ірина Мордик.
Соцпрацівник приніс замовлення мешканкам пансіонату. Суспільне Вінниця
Жінка згадала про доньку, якої вже немає, і каже: нинішні бажання — прості.
"Даємо гроші: "Купи оте, оте. Хочу прянічків. Простенькі, щоб добренькі. І курячу ковбаску або прянічків пів кілограма і ковбаски курячої", — сказала жінка.
Серед підопічних В'ячеслава Коновалова — Лідія Сухова з Краматорська. Жінці 95 років, вона погано чує і не має рідні. Єдиний, хто може привезти їй улюблені продукти, це, за її словами, "Славко".
"Таке рідко дають, тому підкуповуємо трошки. Нам Славік привозить. Замовимо, і через дві години привозить і віддає. Це не вперше. Добре нас обслуговує. Родини у мене не залишилося. Я одна. Сказали, що у місті, де йде стрільба, такого інваліда тримати не можуть. Привезли сюди", — розповіла Лідія Сухова.
В’ячеслав дає пенсіонерці ковбасу. Суспільне Вінниця
Для 74-річної Віри Гайдай із Маріуполя В’ячеслав — ще й майстер з ремонту. Жінка не бачить. Коли треба допомога з оформленням допомоги для ВПО, то теж йде до сусіда.
"Він такий, що прийшов, телевізор мені налагодив. Оголошення в інтернеті побачила, що таким, як я надають допомогу. От я прийшла дізнатися у нього, як це зробити", — розповіла Віра Гайдай.
В’ячеслав з Бусею. Суспільне Вінниця
За словами чоловіка, відповідальність за інших стала його порятунком. Тут, в пансіонаті, він знайшов і несподівану розраду — кішку Бусю.
На роботі з бабусями нудно не буває, розповів В'ячеслав: хтось просить про допомогу, а хтось — просто поговорити. І він нікому не відмовляє. Бо знає: інколи їхнє "Славочка, заїдь" — це єдине прохання про тепло, яке вони можуть собі дозволити.
"Є такі, яким нудно. "Славочка, заїдь". Питаю, що хотіли. А вони — "Просто поговорити". Не нудно з ними. Але, по-перше, я це для себе. Щоб себе якось зайняти чимось. Ну, а хто їм? Ну, санітарки підуть куплять, їм поруч в магазин. А вони ж хочуть мандаринів, пиріжечків, сала… Сідаю на скутер — і їду", — розповів В'ячеслав Коновалов.
