За інформацією: Суспільне Рівне.
Ірина та Віталій. Ірина Шум
Зі слів Ірини, після знайомства Віталій майже щодня приїжджав до неї. На той час він був у роті охорони ЗСУ. За кілька тижнів його відправили на Донеччину у складі 14 окремої механізованої бригади:
«Там зв’язку майже не було. Він вилазив на дерева, щоб мені зателефонувати. Ми весь час були на зв’язку. А я майже щомісяця їздила до нього».
Під час однієї з таких зустрічей у 2024 році Віталій запропонував Ірині зайти до ювелірної крамниці та купив каблучку, однак пропозиції тоді не зробив.
«За два тижні написав у TikTok: “Киць, розпишемося?” Я відповіла: “Ну так”. Хоча до того він завжди казав: “Я ще молодий. Яка сім’я, які діти?”» — пригадала дівчина.
24 лютого 2025 року вони одружилися, а за кілька днів повінчалися. Четвертого березня Віталій повернувся на Харківщину в Благодатівку.
Віталій та Ірина після укладання шлюбу. Ірина Шум
Вінчання Ірини та Віталія. Ірина Шум
«Ми дуже хотіли донечку»
Ірина розповіла, після весілля вони купили квартиру й будували плани на майбутнє:
«Ми дуже хотіли донечку. Я завжди казала, що вона буде чорнява, а Віталік відповідав: “Зате твої очі”. Також чоловік мріяв після війни відкрити власний гараж і з кумом ремонтувати автомобілі».
Ще одним захопленням Віталія була риболовля.
«Перед тим, як загинув, він купив нові вудки й котушки. Він дуже любив рибалити. Я жартувала, що він любить рибу більше, ніж мене. Але так і не половив тими новими вудками рибу», — додала дружина військового.
Віталій Шум на риболовлі. Ірина Шум
«Мене там чекають»
Зі слів Ірини, у серпні 2025 року Віталій приїхав у відпустку:
«Майже місяць він був удома. Ми настільки звикли, що він поруч. 16 вересня йому потрібно було повертатися на службу. Я тоді просила: “Не їдь”, так хотілося, щоб він був поруч. А він сказав: “Мені треба їхати, бо мене там чекають”».
17 листопада Ірина отримала від чоловіка останнє повідомлення.
«Ми якраз говорили про дитину. Я написала, що відправила свої аналізи лікарці. Він відповів… Це було його останнє повідомлення. Я скидала йому голосові повідомлення, відео, але він уже не відповів…», — пригадала дівчина.
Наступного дня Ірині Шум зателефонував командир:
«Я сказала: “Я дружина Шума. Де мій Віталік?” Він мовчав. Потім сказав: “Так… Він загинув”».
Віталій Шум. Ірина Шум
«Це єдине, що я можу зробити»
Через місяць після загибелі чоловіка Ірина разом із подругою Марією долучилася до місії «На щиті», супроводжуючи полеглих військових.
«Я подумала, що хочу їздити на супроводи. Спочатку поїхали на один, потім на другий, на третій. І тепер їздимо постійно. Це єдине, що я можу зробити для хлопців, які загинули. Якщо я не поїду, не поїде хтось інший, у результаті буде їздити пару машин. Якщо я маю можливість — то чому ні?», — поділилася дружина полеглого воїна.
Місія “На щиті” на Дубенщині, травень 2026 року. Суспільне Рівне
Команда місії “На щиті”. Ірина Шум
«Я знаю, що він завжди біля мене»
Минуло майже дев’ять місяців після загибелі Віталія. Ірина розповіла, що досі не змогла змиритися з втратою:
«Я весь час думаю про Віталіка. Коли мені погано, їду до нього на кладовище. Куплю кави, поговорю з ним, поплачу. Я постійно пишу йому в Instagram. Так само пишу в блокноті. Не можу прийняти того факту, що його немає. Я часто відчуваю біля себе його присутність, знаю, що він завжди біля мене. Завжди».
Могила Віталія Шума. Ірина Шум
Ірина Шум додала, що хоче, як і її чоловік, навчитися керувати безпілотниками та долучитися до ЗСУ. Рідні та друзі її відмовляють від цієї ідеї, тому дівчина поки що в роздумах. Також вона мріє про завершення війни. З її слів, більшість чоловіків з її оточення — в ЗСУ, тому хоче, щоб вони швидше живими та здоровими повернулися додому.
