За інформацією: Суспільне.
Олександ Мурашов. Суспільне Луцьк
— Еміграція для вас була втечею чи пошуком чогось нового?
— Скоріше пошук чогось нового. В той час у мене було в Києві три магазини, плюс у мене був будівельний бізнес, у мене працювали бригади. Плюс я таксував, це моя улюблена справа. Тобто дохід був достатній.
Поїхав до знайомих у гості у Фінляндію, і країна мені дуже сподобалась. Там природа класна, соціальне забезпечення хороше. Вирішив спробувати. Закрив один магазин, другий, переїхав у Фінляндію і відкрив там свій будівельний бізнес. Без знання мови дуже тяжко, але в мене все вийшло.
— Як вважаєте, що зробили класно? Чи мали план і чи виконали його?
— Переїхати в чужу країну, відкрити фірму, набрати працівників, платити за них і за себе податки — це вже вважаю успіх. Мене запитували: "Скільки коштів потрібно, щоб переїхати у Фінляндію?" Коли приїхав у Фінляндію у мене було 200 євро. Шукав роботу там, запитував: а може, вам вантажник потрібен? Я там піду щось поношу.
І таким чином ішов до своєї цілі, щоб відкрити фірму. Хоча за кордоном це дуже тяжко, особливо у Фінляндії. У тебе має бути бюджет, контракти, щоб відкрити фірму, посвідка на проживання.
Військова служба
– Що вас мотивувало покинути успішну роботу і піти до війська у 2022 році?
— В першу чергу — сім’я. У мене: мама; тато, на жаль, помер; діти. Якщо дивитися глобально є діти‑сироти, в яких немає батьків, їх ніхто не може захистити. Це також твій обов’язок. Діти — це наше майбутнє.
А ви уявіть: у мене донька тоді навчалася в Києві, вона мені телефонує: "Тато, тут усе вибухає, не знаю, що робити?" — і як будь‑який батько, ти летиш рятувати свою доньку.
— Що було найважчим на фронті?
— Мабуть, найтяжче було у 2022 році, коли міняли полонених. Коли ти везеш вагнерів — важко не задушити їх. І коли повертаються твої хлопці — не задушити в обіймах. Дивитися: от іде людина — була 80 кілограмів, а повертається звідти 40–50 кілограмів…
У нас дотримуються Женевських конвенцій, усіх правил толерантності. І коли повертаються наші хлопці, йдуть у піжамі й у капцях при −20 градусах морозу. На це було дуже тяжко дивитися.
Олександр Мурашов на службі (другий справа). Олександр Мурашов
— Можливо, є момент, який найбільше запам’ятався зі служби?
— Проходив обмін у Бахмуті. Ми виїхали тоді з групою прикриття: я був у старшій групі, на автомобілі Senator. Нас вчили, що машина має "п’ятою частиною" стояти до будівлі, щоб швидко можна було виїхати. Пройшов обмін — все класно. І тут іде чувак і каже: "А можна цигарку?" — ну, цивільний, хоча обстріли, снаряди літають.
От він бере. Через 15–20 хвилин закінчується обмін. Хлопці: "Там і ГУР працював, і СБУ". Кажу: "Ну, давайте вже змотуємося". А вони: "Давайте ще покуримо". Я говорю: "Мужики, куріть в машині, я вас прошу". Вони послухали. Я від’їхав на 30 метрів — і в те місце, де стояла машина, прилетів снаряд.
Багато речей лишаться з тобою на все життя. Є речі, про які не хочеться говорити, є веселі моменти — ну, але це життя. Ти не можеш забути, що з тобою було.
— Що б ви хотіли сказати бійцям‑новачкам, які тільки починають свою службу?
— Не треба боятися. Медицина, вогнева підготовка — це все ваше життя. Чим більше ти тренований, тим більше шансів вижити. Ми йдемо не вмирати — ми йдемо захищати свою землю, ми йдемо захищати свої сім’ї та виганяти загарбника з нашої землі.
Цивільне життя
— Розкажіть, будь ласка, про ставлення цивільних до ветеранів. Яким бачите його зараз?
— Зараз більшість ветеранів соромляться вдягати форму, виходити на вулицю. От їдеш у таксі як водій, у цивільному. Сидить пасажир, і каже: "Військові ж за гроші йдуть воювати". Ти сидиш і думаєш: у мене була подушка безпеки — енна кількість євро, які були з Фінляндії. Вони пішли буквально за шість‑сім місяців. Про що ви говорите? Вибачте, у мене в Фінляндії, хай там чистими була зарплата 2 400 євро. Я жив у тиші, у спокої. Я повертаюся на війну, щоб захистити свою родину. І я чую: "Ви ж за гроші пішли".
Ветеран війни у спортзалі. Суспільне Луцьк
— Ви пішли навчатися на психолога. Як прийняли це рішення?
— Коли звільнився зі служби, спілкувався з багатьма людьми. Знаю, що таке ПТСР і як військові це переживають. Розумію, що зараз військових психологів дуже мало, найкраще зрозуміє військового — військовий.
Спорт у житті ветерана
— Що для вас важливо у спорті: перемога чи процес гри?
— В будь-якому виді спорту завжди ставлю перемогу на задній план. Це процес гри, це спілкування, це досвід. Спорт — це мотивація до чогось нового.
— Що ви відчуваєте, коли граєте?
— Як і на війні: без команди ти нічого не вартий. Це та сама команда, з якої ти, як кажуть, з побратимами разом. Ти на змагання їдеш, ти граєш, ти страхуєш.
Олександр Мурашов на занятті спортом. Олександр Мурашов
— Що би ви сказали молодим спортсменам або людям, які переживають труднощі у спорті?
— Працювати, тільки працювати. По-іншому перемога не дається. В мене є побратими, які вже практично четвертий рік на війні, вони дуже втомилися, але виходу немає. Вони мусять працювати задля нашої перемоги, задля нашого майбутнього.
Для спортсменів хочу сказати: працюйте, тренуйтеся. Ці перемоги, які здобуває Україна в великому спорті, бачить весь світ, яка є країна Україна, і вона дуже сильна як нація. Ви навіть не уявляєте наскільки. Це одна країна, яка незламна.
