За інформацією: Суспільне Вінниця.
Арсен Дрида. Фото: Суспільне
Захищати свою рідну землю — із такою мотивацією пішов на фронт військовослужбовець підрозділу швидкого реагування ЗСУ Арсен Дрида. Про те, що для нього найважче на війні, що розповідають мешканці деокупованих сіл, та про емоції на передовій захисник розповів Суспільному.
"Мотивацією піти на фронт було — це захищати свою рідну землю"
Про повномасштабне вторгнення Арсен Дрида дізнався, каже, напевно, як і більшість, прокинувшися зранку: почали надходити повідомлення, дзвінки. На роботу сказали не виходити. У те, що почалася війна, не вірилося якось. Але потім, розповідає, всі зрозуміли, що це ніякі не жарти.
"Моєю мотивацією піти на фронт було, так як для кожного українця, це захищати свою рідну землю. З упевненістю можу сказати, що моє гасло по життю "Рабів до раю не пускають". Це гасло нашого, на жаль, уже покійного товариша, друга Володимира. "Борода" його всі в народі називали. Він загинув під час обстрілу Ювілейного", — розповідає Арсен Дрида.
Воював захисник на різних напрямках.
"Напрямки, на яких я був, це була Північ, це була сіра зона, і був Схід, на якому ми були "на нулі". Були позиції, як і нуль, і, як ми казали між собою — "мінус один". Це були позиції, з яких поверталися або трьохсоті, або двохсоті", — каже військовослужбовець.
"Після того, як танк почав працювати по нашій позиції, більшість була виведена із строю"
У день, коли Арсен отримав поранення, спочатку почався стрілковий бій, потім був артилерійський обстріл позиції, прицільний.
"По нас працювали АГС, і після того, як танк почав працювати по нашій позиції прицільно, на жаль, більшість із нас була виведена зі строю. Але, дякуючи хлопцям, які були з нами, мої побратими, і Сергій (не буду вказувати прізвище), він реально нас врятував. Він за нами бігав, дивився, в якому ми стані, чи до нас ближче не підтсупають.
І також окрема подяка морпіхам. Були поруч з нами на сусідніх позиціях, прибігли, нам допомагали відстрілюватися і організували нам евакуацію. Велика їм подяка, респект. Дуже круті хлопці!", — каже захисник.
Інтенсивність обстрілів зазвичай була дуже великою.
"Бувало так, що протягом тижня-двох могло бути певний час вночі, що ці обстріли не велися і можна було певний час відпочити. Хтось міг поспати годинку. Але по-різному бувало", — каже Арсен Дрида.
Найкращим тактиком в Україні вважає Валерія Залужного. З ним особисто не знайомий, але захоплюється.
"Найважче — це втрати людей"
"За час мого перебуванняна фронті найважчим для мене виявилося, звичайно, це втрата людей, які були поруч, з якими зранку могли сидіти за одним столом, а за кілька годин його вже не ставало. Найважче — це втрати людей", — розповідає військовослужбовець.
Також переймався тим, аби не хвилювалися рідні.
"Для мене найважче, напевно, було не те, в якій ситуації я, що відбувається зі мною, а те, що я не можу зателефонувати, повідомити, що я, як я, щоб там не хвилювалися за мене. На позиціях ми не користувалися телефоном. Я попереджував, що мене не буде на звʼязку там 3-5 днів. Але це могло потім бути і десять, і більше. Але хоча б попереджав по максимуму, як міг, що буду без звʼязку", — каже Арсен Дрида.
На війна, розповідає, страх є.
"Це нормальне явище. Він присутній. Він є. Матеріальні цінності — вони там не те, що відходять на задній план, а вони взагалі зникають. Ти навіть не думаєш про це. Приємні емоції можуть викликати якісь чергові перемоги наші. Бували такі моменти, коли інстинкт самозбереження відсутній. Робили те, що було сказано".
"Це люди, які приходять і беруть чайник, без розетки"
Коли на півночі зайшли в села, які тільки вийшли з окупації, то люди спочатку боялися, адже не розуміли, хто прийшов. Розповідали місцеві різні історії.
"Було село, яке мало одного коня на все село. Дядько-фермер мав його. Буряти його зʼїли. Люди пропонували їм — заберіть корову, ще щось. Але вони звикли їсти коней. Вони зʼїли того коня", — розповідає.
Були й такі, що приходили до бабусь в села, у яких було централізоване газове опалення, і просили газовий балон.
"Жінка на пальцях їм пояснювала, що у мене газ через трубу, немає балона. А вони не розуміли, як вона готує їсти і звідки той газ береться. І за чайники — це реально. Я дивився на початку в інтернеті і думав, що то приколи. Це не приколи. Це люди, які приходять і беруть чайник, без розетки, без нічого і біжать з ним".
"Є категорія людей, які ще й досі не розуміють, що у нас війна"
"Коли повернувся в тил, то не те, що мені не подобалося, що люди живуть, це нормально, людям жити потрібно, вони мають продовжувати життя. Є просто категорія людей, які ще й досі не розуміють, що у нас війна. Ось це трошки хвилює", — каже Арсен Дрида.
Як приклад, називає випадок, коли був у лікарні.
"Коли лежав у лікарні, наші мотоциклісти-"бмвісти" без вихлопа (я сам є драйвером, я люблю кермо, люблю поїздити) — те, що вони роблять вночі під лікарнею, то я це засуджую. Я бачив на власні очі, сам це відчував, коли проїжджає повз автомобіль чи мотоцикл і пів лікарні вибігає на балкон, і люди з контузією, і потім не можуть заснути, повертаються до того стану", — розповідає захисник.
Такі дії вважає неправильними. Не може зрозуміти і чоловіків-переселенців, які вивезли свої сім'ї і не повертаються захищати домівки.
"Також не розумів я моменту такого, як багато хто виїжджав звідти, я розумію, як вони виїжджали, що це не було часу взяти нічого, вони просто хапали дітей і тікали, але залишали вдома котів, собак. Для мене це… Ми дуже багато годували їх. Ми їздили між позиціями і возили з собою мішок корму для собак", — каже Арсен Дрида.
Годували не лише псів та котів. На півночі України, розповідає, приручили пташку. Щоранку вона прилітала до захисників, аби ті її нагодували.
А ще Арсен Дрида розповів прог своє весілля на фронті.
"Я шкодую про одне — що я не зробив цього раніше. Коли нам пояснили, куди ми їдемо, що ми будемо робити — теж це повпливало. Я розумів, я не знав, як вийде далі, повернемося чи ні. Я розумів, що часу цього відкладати вже нема.
Я більш ніж впевнений, що ми побудуємо нову державу, вібудуємо і буде в нас все класно. І на нас буде рівнятися світ".
