Велике промислове місто спустошене війною.
Куп’янськ лишається найгарячішою точкою Харківської області. На відміну від Ізюму та Балаклії, які російські війська залишили досить швидко, за цей важливий залізничний вузол вони тримаються з усіх сил. Люди намагаються вижити без води та електрики під артилерійськими обстрілами та авіаналітами.
Перші українські військові зайшли в Куп’янськ іще 10 вересня, але війна там досі не скінчилася. Річка Оскіл, що розділяє місто навпіл, призупинила контрнаступ, бо через зірвані мости неможливо переправитись, а у великій промзоні досі ховаються росіяни.
Не вистачає бензину
Зараз Куп’янськ дуже нагадує північні та східні околиці Харкова на початку березня: людей на вулицях майже немає, гуркотить артилерія, час від часу лунають вибухи. Але місто менше, тож масштаби руйнування тут помітніші. А ще у Куп’янську понад два тижні немає електрики та води, не працюють магазини й аптеки. Газопостачання подекуди збереглося, але через те, що були потрапляння снарядів у будинки, жителі його вимкнули, тож більшість містян готують їжу на вогнищах.
Волонтер Олексій Реуцький поїхав у Куп’янськ, як тільки це стало можливим. Він сам звідси родом, тож хотів допомогти землякам. Каже, що в місті лишилось мало людей, в основному пенсіонери, багато хто з них потребує термінової евакуації.
«Волонтери зараз вже починають підвозити продукти, вже з’являється хліб, медикаменти. Але є люди, в основному старші 80 років, які вже майже не рухаються від зневоднювання і поганого харчування», — розповідає волонтер UA-NEWS.in.ua.
У місті немає електрики та води. Фото: Офіс президента
У районах багатоповерхівок люди, за його словами, живуть переважно у підвалах, бо у передмісті досі йдуть бойові дії, а тому «прилітає» навіть у центральну частину. Два дні тому через обстріл мало не згорів Свято-Миколаївський храм. Залітають сюди і ворожі літаки. Місцеві жителі розповідали, що недавно один такий збитий літак впав на житловий будинок. Тоді ніхто не постраждав, бо люди ховалися в приміщенні котельної. На жаль, дуже багато травмованих, мало не щодня у Куп’янську гинуть люди. У місті працює центральна лікарня, там приймають і військових, і цивільних. Освітлення забезпечує генератор, але є велика потреба у паливі — він споживає 200 літрів на день.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Між свободою та окупацією. Як живе Борівська громада
Взагалі, паливо — основна потреба Куп’янська зараз. Воно потрібне і для генераторів, і для того, щоб перевезти поранених або довезти продукти до віддалених районів міста. Проблема має хоча б частково вирішитись, як тільки до Куп’янська проведуть електрику. Чиновники кажуть, що це — питання кількох тижнів.
«Мережі будуть йти через Балаклію, Шевченкове. Не чекаємо, поки роботи скінчаться, паралельно відновлюємо газові комунікації», — розказав заступник голови Куп’янської районної військової адміністрації Андрій Канашевич.
Мережі відновлюють повільно, бо вони заміновані. Не вистачає і спеціалістів, багато хто з них залишив громади. На щастя, є мобільний зв’язок, тож люди хоча б мають можливість зателефонувати рідним.
Перевдягнені росіяни
За неофіційними даними, у Куп’янську лишилося не більше п’яти тисяч чоловік. Офіційних даних немає, бо порахувати людей неможливо. Російські військові ще лишаються у місті на східному березі Осколу. У тій частині Куп’янська розташована велика промислова зона, там можна тримати оборону досить довго.
Дехто з окупантів вже зрозумів, чим пахне, і намагається виїхати на територію України.
«Зараз дуже уважно стежимо за тим, щоб вони не потрапили до Харкова. Тобто, у нас є фільтрація на блокпостах, і ми, коли вивозимо людей, самі дивимося. Якщо, наприклад, їде один чоловік і в нього з собою немає речей — це дуже підозріло», — розповідає Олексій Реуцький.
Розбитий міст ділить Куп’янськ навпіл. Фото: Олексій Реуцький
На жаль, багато місцевих жителів підтримали окупантів, і далеко не всі вони виїхали у Бєлгород. До того ж, люди прожили більше пів року у світі російської пропаганди. А дехто навіть і не помітив, що влада змінилася.
«Був анекдотичний випадок. Один дідусь розповідав: «Іду Куп’янськом, військові запитують документи. Я показую – це у Куп’янську звичайна справа. Вони подивилися і кажуть: «Бажаємо гарного вечора». А я не зрозумів – коли це росіяни почали говорити українською? Аж потім дійшло». Тобто, дехто навіть не помітив, коли армія змінилася», — каже волонтер.
За його словами, перед війною до міста заїхало багато колишніх куп’янчан з Росії — начебто навідати родичів. Коли почалася війна, вони стали допомагати росіянам. Колаборанти під їхнім проводом здавали адреси проживання ветеранів АТО та патріотів України. Олексій Реуцький точно знає принаймні про одного свого знайомого, якого росіяни вбили.
Потрібні автомобілі
Евакуація з Куп’янська проходить важко. Центральну частину міста на західному березі від промислової на східному та Ковшарівки, яку щойно звільнили, розділяє зруйнований міст. По ньому можна пройти тільки пішки, тому волонтерам доводиться на руках переносити людей похилого віку та неходячих.
View this post on Instagram
Щодня можна вивезти не більше 100 чоловік, бо до Куп’янська їдуть невеликими автобусами. На східному березі волонтерів майже немає. Людей, яким потрібна термінова медична допомога, намагаються переправити на той берег військові. За словами волонтерів, там дуже багато хворих із осколковими пораненнями, багато лежачих. Їх необхідно врятувати в першу чергу.
Заявки на евакуацію заповнюють переважно родичі, тому добровольцям доводиться шукати людей по підвалах та вмовляти виїхати. Часто люди відмовляються.
«Часто буває так, що ми приїжджаємо на вулицю, просимо людей евакуюватися, вони відмовляються. Але тут трапляється приліт на сусідній вулиці, і у нас у машині одразу плюс дев’ятеро осіб», — каже Олексій.
Він радить землякам перебратися хоча б на західний берег, а краще — подалі від бойових дій, бо доправляти гуманітарну допомогу під обстрілами усе ще важко. Не вистачає пального, постійно виходять з ладу машини через розбиті дороги. Волонтер шукає автівки на лівому березі, щоб підвозити людей до дамби. хто знає, як допомогти, пишіть у приватні повідомлення Олексію у Facebook.
