За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Нацгвардієць Валерій Кичанов, жовтень, Хмельницький. Фото: Суспільне Хмельницький
23-річний Валерій Кичанов до служби в армії працював на шахті машиністом електротяга. З 2020 року чоловік служить у Нацгвардії. З січня 2023 воював у Бахмуті. Зараз проходить службу у Хмельницькому.
Про бойовий шлях Валерія Кичанова — у репортажі Суспільне Хмельницький
Після 11 класів Валерій Кичанов з Кривого Рогу закінчив училище за спеціальністю машиніст електротяга. Потім працював у шахті.
"Я працював на глибині 1350 метрів під землею. Перший раз зайшов в спеціальний ліфт, він як клітка. Почали спускатись під землю, в мене почали закладати вуха. Я не знав, що зі мною буде. Думав, може це моя перша й остання зміна", — пригадує Валерій.
23-річний Валерій Кичанов, працюючи на шахті, два роки електротягом возив руду. У 20 років пішов до війська. Повномасштабне вторгнення застало його у Харкові.
"Близько четвертої ранку я змінився з наряду і приліг відпочити. І тут щось почало гупати, стукати. Ніхто не розумів, що відбувається. Подивилися у вікно автомобіля і побачили, як летять ракети", — сказав нацгвардієць.
За словами Валерія Кичанов, після отримання зброї, зайняли оборону на об'їзній дорозі Харкова.
"На той момент в нас нічого не було з собою, щоб викопати окоп. Ми копали все палицями, підручними засобами. На третій-четвертий день нас почали крити градами, артилерією. Це було дуже страшно. Перший раз я відчув, що це таке. В цей момент вуха позакладало", — говорить чоловік.
Валерій Кичанов на службі. Фото: Валерій Кичанов
У першому бою, розповідає Валерій, вбили його найкращого товариша: "Він сидів в окопі. За позицією був будинок, влучило в будинок і уламки розлетілися. І йому прилетіло два уламки: в голову і в серце. Мені було шкода цього товариша тому, що йому було всього 19 років. А потім, коли це усвідомив, у мене було почуття злості".
Далі, каже нацгвардієць, були бої у Харківській області. До Бахмуту їх частина увійшла у січні 2023. На той час Валерій Кичанов вже був кулеметником.
"На наступний день нас повели по позиціях і сказали, що російській війська сидять 50 метрів від нас. Перше зіткнення було в той же вечір. Зіткнень було дуже багато, три-чотири рази в день з ними зустрічалися. Їхні вагнери заходили", — говорить Валерій.
В одному бою, відбили українських полонених, розповідає Валерій Кичанов: "Наших п'ять-шість хлопців взяли в полон. Вони зайшли їм за спину, і приставили зброю до голови й сказали здаватися. В секретці сидів чоловік один, і він по радіостанції доповів, що там три вагнери взяли в полон п'ять наших. І по ним почався обстріл. Наші встигли".
Похід до вбиральні, каже Валерій, ледь не коштував йому життя: "Це був лютий. Я сам зайшов до 9-поверхівки. Зайшов на сьомий поверх, там була відкрита квартира. Я туди заходжу, і мені так пощастило, що по цьому дому в дев’ятий поверх влітає ракета. Одна, і потім друга. І два верхні поверхи зруйнувались. Тоді я не отримав ні подряпини, ні контузії — нічого. Божа поміч".
За словами Валерія Кичанова, до кінця року він планує одружитися.
