За інформацією: Суспільне Вінниця.
Фото: Суспільне Вінниця
Парамедик та військовий волонтер Артем Прайс 2014-го у складі полку "Азов" здійснював штурм Маріуполя, пройшов Піски, Широкіне, Авдіївку. Нині разом із дружиною активно волонтерить. Свою історію розповів Суспільному.
"На звільнену територію веземо допомогу, а назад — поранених та загиблих"
Фото: Артем Прайс
"Ми обладнали авто, почали перевозити людей, потім я став сертифікованим парамедиком. Туди я доставляю провізію, а назад — забираю загиблих. Ми їздимо разом із дружиною, вона теж парамедик. Остання наша поїздка була у Херсон. Нас там зустріли дуже радісно, але, коли ми вже роздали половину гумдопомоги, почався обстріл. Тоді пролетіло над нами, у 150-ти метрах від нас. І так постійно відбувається: у якому місті ми б не роздавали гуманітарну допомогу. Я впевнений, що нас хтось здає, і не факт, що ця людина не бере нашу гумдопомогу".
Артем Прайс розповідає, що одним із перших опинився на місці ракетного обстрілу Вінниці 14 липня та почав надавати допомогу постраждалим. Завдяки турнікетам, які мав у аптечці, вдалося врятувати не одне життя.
"Температура була такою, що плавився асфальт"
Фото: Артем Прайс
"Це був жах. Я одразу приїхав, вдягнувся, натягнув бронежилет, схопив аптечку, яка була в автівці, і побіг. Там температура була така, що асфальт плавився. Я був у літньому взутті, у мене просто прилипала підошва. Ми почали шукати людей. Спочатку підбіг до автівок, допомагав людям вибратися звідти, хто сам міг вийти, а комусь необхідна була допомога.
"Поранених доправляли цивільними автомобілями"
Фото: Артем Прайс
"Усіх поранених разом із поліцейськими ми садили в цивільні авто, які проїздили повз. Усе так швидко відбувалося, що порахувати кількість людей, які були поранені, просто неможливо. Найгірша ситуація відбувалась біля будинку побуту. Вибухова хвиля була такою сильною, що одна з автівок, яка була припаркована поруч, опинилися всередині будівлі.
"Знаходили людей без свідомості"
"Ми шукали людей скрізь. Десь людей не було, а десь були без свідомості, потім почали знаходити перших 200-тих. В одному з приміщень я зустрів свого друга дитинства, пожежника, який теж працював на місці. Це було дуже дивно, що ми стільки не бачились і зустрілись саме тут. Далі ми об'єдналися і почали діяти спільно. Дуже багато цивільних підходили і запитували, чим ми можемо допомогти. Деякі намагалися щось робити, але морально не могли витримати побаченого.
"Найважче, що я побачив — місце, де була маленька Ліза"
"Найважчий спогад — загиблі діти. Це найгірше. Кожного разу, коли я проходжу повз цього місця, я бачу картинками, що відбувалося. Тут було страшне пекло. І найважче розуміти, що ця атака в Україні не остання. Нашому суспільству необхідно готуватися до будь-яких подій, навіть до таких, які пережила наша Вінниця 14 липня".
