За інформацією: Суспільне Чернівці.
Богдан Смаль йде тротуаром на Соборній площі. Суспільне Чернівці
Богдан йде вулицею Героїв Майдану. Суспільне Чернівці
Після поранення Богдан почав користуватися машиною з автоматичною коробкою передач, втім потім продав автомобіль. Тепер переважно їздить у громадському транспорті або разом з друзями. Сам за кермо сідає у крайньому разі, бо звик, що ноги мають бути на обох педалях. Крім цього, каже, що потрібно більше паркомісць для людей з інвалідністю, бо іноді їх займають інші водії.
"Є такі водії, що "залітають" на ці місця. Навіть не за правилами. Кинув машину й побіг. І поліцію не раз викликав на це. Я не кажу, щоб всі ходили й дякували. Достатньо ставитися з повагою й в таких ситуаціях діяти згідно з законом. Якщо місця для людей з інвалідністю, то для людей з інвалідністю", – каже ветеран.
Ветеран їде у тролейбусі. Суспільне Чернівці
Щодня чоловіку потрібно ходити в аптеку. Обирає найближчі до будинку, бо витрачає менше сил та часу, аби до них дійти. Кожна прогулянка чи вихід у місто у справах завершуються підйомом на четвертий поверх багатоповерхівки, в якій має квартиру.
Богдан спускається пандусом біля однієї з аптек міста. Суспільне Чернівці
Богдан спускається сходами закладу харчування. Суспільне Чернівці
У будинку немає ліфта, тому ходить пішки – інколи по декілька разів на день. Крім цього, у під'їздах немає пандусів, які потрібні маломобільним людям.
У квартирі ветеран здебільшого ходить без протеза – на милицях. Хоча протез стійкий і до води, і до перепадів температури.
Богдан пішки підіймається на четвертих поверх. Суспільне Чернівці
Богдан втратив ногу майже два роки тому на Харківщині. До того воював від початку повномасштабної війни. Каже, спершу у ТЦК його не хотіли брати, бо не мав бойового досвіду. Тоді уклав контракт, а після навчань за кордоном долучився до десантно-штурмової бригади. На той момент військовому було 25 років.
"У Великій Британії пройшов "міцну" підготовку. Потім воював на Донеччині, а під час контрнаступу на Харківському напрямку підірвався на міні. Спершу евакуації не було, бо нас обстрілювали з артилерії. Спустили у підвал, де наклав собі турнікет. Потім вивозили мене під обстрілами".
Богдан переніс декілька операцій, опісля – були реабілітація та протезування. За його словами, якщо перший раз, коли одягнув протез, відчував зневіру через відсутність ноги, то зараз навчився повноцінно жити з протезом. Каже, під час реабілітації велику роль відіграє підтримка побратимів та близьких.
"Можуть бути в протезі й 12 годин. Звикаю, бо є справи, якими маю займатися. Намагаюся пристосовуватися. Буває, що болить чи натирає. Але нічого. Цьогоріч хочу вступати до університету, щоб здобути вищу освіту. Можливо, юридичну. Зараз купив квартиру й будуть робити ремонт".Читати ще
Читати ще
«Побратим тягнув через усе село до евакуації». Історія військового, який реабілітується на Буковині
Читати ще
«Іноді на нас дивляться, як на хворих»: військові про те, як не слід реагувати на людей з протезами
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
