За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Соціальна працівниця Лариса Букацела і її підопічна Галина Дащенко. Фото: Суспільне Кропивницький
Лариса Букацела 35 років працює соціальною робітницею у Кропивницькому. Має дванадцятьох підопічних. Залежно від стану здоров’я людей відвідує їх або раз на тиждень, або більше. На кожного разом з дорогою виділяється півтори години. Ця робота фізично важка. За день кропивничанка, щоб обійти підопічних, проходить п’ять кілометрів.
"І продуктів буває багато, і ходити буває дуже багато. У нас є безплатні проїзні на тролейбуси й автобуси, а маршрутки за свій рахунок. То там, де маршрутки, я ходжу пішки. Коли на початку війни були повітряні тривоги, то ліфти не працювали, і ми ходили пішки й на сьомий та восьмий поверхи".
Заробітна плата — сім тисяч 100 гривень.
"Багато разів розрахуватись хотіла з цієї роботи, але шкода людей залишати. Як рідні вони. Зарплата? Хотілось би звісно більше".
Одна з підопічних Лариси Букацели — Галина Дащенко. Вона має першу групу інвалідності. До неї соціальна працівниця ходить тричі на тиждень. За словами пенсіонерки, окрім побутової допомоги для неї важливе спілкування.
"Підтримують. І плачемо, всяк буває. Коли я народилася, якраз бомбили Кіровоград. І оце й досі живу вже другу війну. Я тоді мала була, захворіла у 1943-44 році. Батько був на фронті".
