За інформацією: Суспільне Вінниця.
Солдат Михайло з позивним «Маестро». Суспільне Вінниця
На передовій Михайло займався мінуванням та розмінуванням територій, диверсійною розвідкою, також разом з побратимами підкріплювали штурмові операції ЗСУ.
"Коли служив, у десантно-штурмовій була фраза — завжди перший. Поки сапери не пройдуть — будь-який інший підрозділ не піде. Сапер — це професія творча. Чим більше ти в неї заглиблюєшся, тим більше це розумієш. Навіть виконуючи звичайну задачу, наприклад, замінування території, розуміємо, що вони можуть її розмінувати. Тому починаємо робити якісь сюрпризи, пастки, мислити більш творчо, щоб воно спрацювало. У нас є правило — кожен із собою повинен мати все, чим може користуватися: від звичайних повсякденних предметів до інженерних боєприпасів, мін тощо. В саперів є також дрон, який підвозить міни, дрон, який розміновує, але його на забезпеченні немає. З такими дронами зустрічався, коли навчався у складі французького легіону. Вони намагаються максимально забезпечити військовослужбовця, щоб він був в безпеці".
За словами "Маестро", якість, яку повинен мати кожен сапер — це безстрашність.
"Іншого не дано. Головне знати свою роботу і не боятися. Сапер помиляється тільки раз — це не правда, сапер помиляється багато разів і перший раз — при виборі професії. А далі — вже як повезе. З професійного погляду покладатися на інтуїцію ми не можемо. Що пише книга — те і роби. Є така фраза: "Не знаєш — не лізь. Знаєш — тим більше не лізь". "З професійних забобонів — це завжди залишати проводи від капсули детонатора, якщо він підірваний. Бо вони потім згодяться, ми їх постійно змотували. Є традиція, якої я не розумію, коли сапер проходить першу підготовку в навчальному центрі, інструктор дає їм тротил, щоб вони по шматочку з'їли. Щодо погоди — дощ — це погода сапера. Якщо іде дощ, аеророзвідка не працює, міномети, артилерія не накриває. Ми якомога раніше виходимо і спокійно працюємо".
Солдат Михайло з позивним «Маестро». Суспільне Вінниця
Площа розмінувань залежить від поставлених задач.
"Сьогодні це може бути 100 метрів, а завтра півтора кілометра. Але така відстань фізично не можлива для одного, коли це працює група, намагаємося охопити чим більше, щоб надати повну точну інформацію".
За словами сапера, в мінуванні російські військові використовують все, що в них є на складах: протитанкові, протипіхотні міни.
"Але трапляються і творчі сапери, які роблять саморобні вибухові пристрої, над чим є попрацювати. Зі свого досвіду, з такими кадрами працювати дуже цікаво. В принципі система одна і та ж. Зараз набагато ефективніше мінувати це все дистанційно: з артилерії, зі спеціальних машин, касетами, які засівають мінами".
У січні 2023 року солдат отримав осколкове сліпе поранення ноги. Це сталося на Донеччині поблизу сіл Опитного і Водяного. Після цього солдат йшов ще 2,5 кілометри до точки евакуації.
"З наших позицій можна було побачити Донецький аеропорт, як на долоні. Ввечері інженери, які займалися підготовкою окопів, пішли працювати, ми залишилися позаду, щоб прикрити тил, бо російські військовослужбовці були дуже близько. Старший розвідки прийшов за нами, а нас було двоє, і каже, що можемо іти робити свою роботу. Але тільки почали заходити в посадку, піднявся дрон і спрацював міномет. Один був на випередження — десь метрів 200-250 перед нами. Так, як я йшов останній, мені пощастило найменше, я не встиг зайти в посадку. Прилетіло 5 метрів від мене".
Після поранення солдат йшов ще 2,5 кілометри до точки евакуації.
"Там дуже довго чекати мого колегу Дмитра, якому осколок потрапив в ребро, йому було важко дихати, виносили на носилках. Півтори години чекали його на точці евакуації. Комбат сказав: "Виїжджайте, ми його заберемо". Я вперся і кажу: "Ні, ми в трьох заїхали, втрьох вийдемо. Первинну меддопомогу нам надали в Селидово. Далі поїхали на Дніпро".
Іноді трапляються й веселі випадки, каже захисник.
"Нас постійно спіткала невдача на відході. Коли ми відходили — нашу групу побачив дрон й почали працювати "касетки". А ми вже підійшли до машини, нас було четверо, відкритий багажник. Хлопці десь в розсипну, я повертаю голову, отак от клумба, лежать моїх два товариші і я падаю біля них, як шпроти рядком лежимо, а четвертий залишився біля машини. Коли одна касета розрядилася, був перехідний момент, коли можна було сісти в машину й втекти. Ми так і зробили. Вже після того, як майже доїжджали до Миколаємо прозвучала фраза: "А де Віталік?". Він з багажника ображеним голосом: "Я тут…"
Після лікування та реабілітації сапер перейшов на службу до Вінницького обласного ТЦК та СП, де нині служить в роті охорони.
"Хлопці дійсно втомилися. Багато-то хоче повернутися до сім'ї, до дітей, в мирне життя. Будемо чесними: трохи ви погуляли, дайте тепер нашим. Бо коли постійно перебуваєш на війні і потім повертаєшся в соціум, повертаєшся уже іншою людиною. Чим довше там знаходишся, тим довше відходиш. З'являються свої звички, жарти, традиції, яких не розуміють цивільні".
