За інформацією: Суспільне Вінниця.
Понад сім років у російському полоні провів військовий з Вінниччини Юрій Дяченко. У 2018-му його захопили на Донеччині, а вироком окупаційного "суду" відправили у колонію суворого режиму в Макіївці. 14 серпня 2025 року його звільнили в межах обміну. Нині Юрій проходить реабілітацію вдома.
Юрій Дяченко став на захист України ще у 2015 році. Через три роки він підписав контракт із Збройними силами України та проходив службу у 24-й окремій механізованій бригаді. У липні того ж року на Донеччині військовий потрапив у полон.
За словами бійця, під час бойових дій у районі працювала диверсійно-розвідувальна група РФ.
"Коли я там уже знаходився, мені казали, що взяли не того. Мали захопити когось іншого – можливо, офіцера. Я став у них на шляху. І їм або потрібно було виявити свої позиції, або брати мене. Так вийшло, що вони захопили мене одного", – розповів він.
Боєць ЗСУ Юрій Дяченко з Вінниччини, якого звільнили з російського полону. Суспільне Вінниця
Військовий розповів, що прийшов до тями вже у полоні.
"Коли прийшов до свідомості, я був прив’язаний до турніка. Розумів, що щось не так. Голова боліла, я не міг зорієнтуватися, де знаходжусь. Але чув голоси і розумів, що це полон. Все", – каже Дяченко.
Спочатку він провів близько двох років у слідчому ізоляторі в окупованому Донецьку. Згодом так званий "суд" засудив його до 12 років і 6 місяців ув’язнення. Покарання відбував у колонії суворого режиму в Макіївці. За словами Дяченка, військовополонених утримували в особливо важких умовах: постійний контроль, приниження, важка фізична праця — від будівництва до роботи на швейному виробництві.
Боєць ЗСУ Юрій Дяченко з Вінниччини, якого звільнили з російського полону. Суспільне Вінниця
Щоб не втратити відчуття приналежності до Батьківщини, полонені намагалися ловити українські телеканали й радіо. Саме так Юрій почув про початок повномасштабного вторгнення у 2022 році.
"Ми зробили антену, іноді вдавалося вловити сигнал. Чули, як бомбили українські міста — це було страшно".
Найбільше, каже, запам’яталися очі побратимів, яких так і не обміняли. За них йому болить і досі.
"Нас було близько 50 людей у бараці. Вранці вивели на перевірку. Прийшов прапорщик із аркушем та картотекою. Він перевіряв по картках, називав прізвища тих, кого поміняли. Казав: “Виходь зі строю, збирай речі, ви їдете додому, вас помилували”. І так усіх, кого називав, відправляли збирати речі", – розповів Юрій.
Військовий пригадує, що спершу полонені не вірили, що їх справді звільняють.
"Ми піднялися нагору, стали. Тоді, здається, назвали 23 чи 27 людей із нас. Решта залишилися. Я дивився на них – це було дуже важко перенести. Ці обличчя не забуду ніколи. Вони відсиділи з нами дуже довго і залишалися там… Це було дуже тяжко", – розповів Дяченко.
Перед обміном полонених Юрій Дяченко зіштовхнувся з пропозицією співпраці від російських спецслужб. За його словами, представники ФСБ намагалися завербувати його, пропонуючи підписати кілька документів.
Боєць ЗСУ Юрій Дяченко з Вінниччини, якого звільнили з російського полону, разом із сестрою Єлизаветою Делятинчук. Суспільне Вінниця
14 серпня 2025 року Юрія обміняли у межах чергового обміну між Україною та РФ. Каже, що навіть у момент звільнення не міг повірити у те, що це реальність.
"Коли побачили українських медиків, автобуси, чули рідну мову — у багатьох з нас текли сльози. А тепер боюся, що прокинуся і знову буду там".
Не менш важко було і рідним. Сестра Єлизавета Делятинчук розповіла, що понад рік після зникнення Юрія сім’я жила в невідомості. Лише під час одного з попередніх обмінів стало відомо, що він живий і перебуває у колонії. Його звільнення відбулося саме в день народження сестри.
"Це був найкращий подарунок у моєму житті. Коли він подзвонив і сказав: "Ліза, я вдома" — більше нічого не треба було чути", — сказала вона.
Боєць ЗСУ Юрій Дяченко з Вінниччини, якого звільнили з російського полону, разом із сестрою Єлизаветою Делятинчук. Суспільне Вінниця
Сьогодні Юрій проходить відновлення у центрі реінтеграції. За його словами, поки що не може планувати майбутнє, адже все пережите ще не відпускає. Водночас запевняє — жодного разу не пошкодував, що пішов боронити Україну:
"Патріотизм і любов до Батьківщини залишилися. Страх є тільки за те, що знову можу потрапити в полон. Другий раз я там не витримаю".
