За інформацією: Суспільне.
Вчителька Тетяна Шеметюк. Суспільне Луцьк
Денису Борисюку зараз навчається у 5 класі Городоцької гімназії. До бабусі Наталії приходить разом з мамою Мирославою і меншим братом Максимом, допомагають принести води, наносити дрова у хату, розтопити грубку.
"У школі у мене є історія, я її дуже люблю, а тут ще й про свою бабусю виникла можливість написати. Ідея була Тетяни Іванівни. Ми домовилися, що писав я, а Тетяна Іванівна перевіряла помилки і так написали роботу", — розповідає хлопець.
Онук Денис Борисюк. Суспільне Луцьк
Наталія Борисюк народилася за Польщі, коли їй виповнилось 7 років розпочалася Друга Світова війна. Село опинилось під радянською владою, а 1941-го Городок окупували німці. Після закінчення війни, розповідає бабуся, закінчила чотири класи, у господарстві потрібно було допомагати, тому батьки не планували подальшого навчання. Вчителька переконала їх не забирати дитину з школи.
"Я вже ж переростком була. Батьки не хотіли, взутися не було в що, вдітися. Але документи за час війни згоріли, то мене на два роки меншою записали і так я 7 класів кінчила", — розповідає Наталія Борисюк.
Наталія Борисюк в молоді роки (ліворуч). Суспільне Луцьк
Після школи жінка пішла працювати обліковцем у колгосп, оскільки вміла писати та добре знала математику. Подальшу освіту здобула у Горохівському технікумі. Повернулась у рідне село працювати бухгалтером у колгоспі.
"У 1947-му році батькове господарство мало один плуг, один віз, землі 10 соток, жеребець був, кобила, 2 корови, 1 телиця, 1 теля, 5 овець. Після того перепису все потім у колгосп віддали. Колгосп усе забрав, тільки одну корову залишив і овечки", — розповідає про створення колгоспів довгожителька.
Праця, яку написав Денис Борисюк на основі життя своєї бабусі Наталії. Суспільне Луцьк
Наталія Борисюк каже, що радянську владу ніколи не любила, бо завжди відчувала себе українкою.
"Ми — Україна, ми люди. А хто люди? Це капітал. Нема дорожчого, нічого, як людина. Людина — це капітал. Нема людини, не буде тобі ні літака, ні чорта, ні диявола. Куди треба, – туди українці. Побудували БАМ, побудували шахти, наша молодь там у шахтах засіла. Там поженились, там їхня доля", — говорить бабуся.
Наталія Борисюк з онуком Денисом читають наукову працю. Суспільне Луцьк
У молоді роки, розповідає Наталія Борисюк, вишивала та ткала, проте майстринею себе не вважає. Зберігає у куфрі старовинну материну вишиванку, якій понад 100 років. У ній, каже бабуся, вінчалася її мама.
Столітня сорочка. Суспільне Луцьк
Нині, каже Наталія Борисюк, найбільше мріє дожити до закінчення війни.
