За його словами, те, що він побачив з 24 лютого, – перевернуло все його життя. Мінно-вибухова травма – це як епізод із фільму жахів. Від швидкості ухвалення рішень залежить життя, особливо коли йдеться про порятунок дітей.
«За 47 років у хірургії я багато чого бачив. У нас були пацієнти з ножовими пораненнями, вогнепальними, після автокатастроф. Але медицина війни – це зовсім інше. Після обстрілу узбережжя Сергіївки та Затаки «швидкі» приїжджали одна за одною, було одночасно до 30 осіб. Ми працювали у трьох операційних одночасно. Невеликі ушкодження зашивали прямо у перев’язувальних. 1 липня до нас привезли восьмирічного хлопчика. Його поранило уві сні. Вони з мамою були на восьмому чи дев’ятому поверсі, коли прилетіло до їхнього дому. У дитини були рани по всьому тілу та відкритий перелом плеча. Друзі скла потрапили в шию та перерізали сонну артерію. Він міг померти від втрати крові, її майже не було. За норм еритроцитів до п’яти – у нього був мільйон! Ми перелили йому більше літра крові, вивели із шоку. На щастя, нам удалося його врятувати. Іншу дівчинку під час обстрілу привалило плитою. У тілі було безліч уламків, рани, відкриті переломи стегна, гомілки, руки. Таке тільки в жахіттях показують. Ми врятували їй життя, вивели із шоку. Але ніжку врятувати повністю не вдалося, довелося ампутувати.
Це було дуже страшно. Коли багато тяжко поранених одразу – це викликає складнощі. Це не медицина мирного часу, це медицина війни. Необхідно швидко ухвалювати рішення, від цього залежить життя постраждалих. На щастя, у нашій лікарні є все для порятунку пацієнтів. Ми готові надавати допомогу у будь-який момент», – розповів хірург.
