За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Наталія і Василь. Суспільне Тернопіль
"Діти скучали за ним, переглядали його фотографії. Святослав казав [сестрі]: "Це твій тато", — бо мала взагалі не знала його. А на фотографіях вона його впізнала. І так само перша зустріч, як ми до нього в Хмільник приїжджали, то вона зразу пішла до тата".
Дружина Василя Наталія розповідає, на війні загинули троє її дядьків: Василь — ще за часів АТО, а Володимир і Леонід — під час повномасштабного вторгнення, на Запорізькому напрямку. Згодом вона отримала сповіщення, що чоловік зник безвісти.
"Остання розмова була з ним 9 грудня 2023 року. Ми розмовляли, він тоді якраз пообідав, ліг відпочивати і прийшли до нього, назвали його прізвище і сказали, що йде на вихід. І після того зв’язку з ним не було протягом семи місяців", — пригадує Наталія.
Василь і Наталія Ніколюки з дітьми Суспільне Тернопіль
Василь і Наталія Ніколюки з дітьми Суспільне Тернопіль
Василь і Наталія Ніколюки з дітьми Суспільне Тернопіль
Василь і Наталія Ніколюки з дітьми Суспільне Тернопіль
Василь служив вогнеметником в 5-ій окремій штурмовій Київській бригаді. Захищав Україну на Донецькому напрямку. Одного дня перед виходом на позицію зателефонував дружині і повідомив, що вирушають у район Костянтинівки. Тоді й потрапив у полон:
Василь Ніколюк. Суспільне Тернопіль
"Почали заходити на позицію. З 8 години вечора до 3 години ранку не могли зайти, були обстріли. Мене і ще двох побратимів старший групи відправив на другу позицію. Прийшли, а там наших не було, а були російські військові. На мені був бронежилет, вони його забрали собі, автомат розібрали повністю і повели нас на свою позицію до своїх старших", — розповідає Василь Ніколюк.
Василь Ніколюк під час служби в ЗСУ Архів сім’ї Ніколюків
Василь Ніколюк під час служби в ЗСУ Архів сім’ї Ніколюків
Василь Ніколюк під час служби в ЗСУ Архів сім’ї Ніколюків
За словами чоловіка, що таке російський полон, він відчув, коли почалися допити.
"Тапіками"Тапік" — військовий телефонний апарат, дроти з якого використовують для катування струмом допитували, за вуха чіпляли клемиЗатискачі для з'єднування електричних дротів. У мене руки були ззаду змотані скотчем. Один старший наставив на мене пістолета, Обійшов з другої сторони і почав по руках стріляти. В одній руці куля тиждень часу куля сиділа. Почала права рука напухати, я знайшов якусь голку, видушив кулю і витягнув. . Тільки слід лишився від кульки. А на лівій руці ось вхід, а кулька тут аж сидить".
Василь Ніколюк показує місце в кисті, де досі є куля. Суспільне Тернопіль
Потім його та ще 12 побратимів перевезли з окупованої Донеччини у Чечню. Там утримували в підвальному приміщенні, змушували важко працювати, розповів Василь. Так тривало два роки і чотири місяці.
Поки чоловік був у полоні, Наталія робила все, щоб повернути його. Жінка розповідає: намагалася не пропустити жодної акції на підтримку військовополонених:
Наталія Ніколюк на акції з привернення уваги до зниклих безвісти і військовополонених. Суспільне Тернопіль
"Були в Києві, у Вінниці. Мама раніше їздила, я не могла, бо мала ще була на грудному вигодовуванні. Шумськ, Кременець, Тернопіль. Де можливо було, всюди ми їздили, добивалися. Навіть організовували акції суто по Чеченській Республіці.
І він упізнав тих всіх хлопців, що [з їхніми фото] підходили до нього. Навіть чоловіка мого впізнав. Я до нього: "По чому ви мене впізнали?". А він каже: "У вашого чоловіка фотографія над ліжком висить, де ви з дітьми".
Наталія пригадує як переживала, коли дізналася, що її чоловіка разом із побратимами нарешті обміняли.
"Сми не вірили до останнього, бо вже були такі випадки, що хлопців збирали і за деякий час повертали назад. І тут настав той час, коли почали дівчата писати: "А мого обміняли", "А мій вже подзвонив", "А мені смс-ка прийшла, що мого обміняли". А я сиджу, а мені нема ні смс-ки, ні повідомлення.
І тут десь коло 4 години вечора приходить мені смс-ка з координаційного штабу з СБУ, що такий-то був обміняний з полону, очікуйте дзвінка. Мене аж всю лихоманило, не передати тих емоцій, почала плакати. Діти сидять біля мене, кажуть: "Чого ти плачеш?". Кажу: "Бо тата нашого обміняли"", — згадує той день Наталія Ніколюк.
Жінка показує лист від чоловіка. Його Василь написав у полоні і передав через побратима, якого якраз звільняли:
Лист, який Василь Ніколюк написав дружині з російського полону. Суспільне Тернопіль
"Раніше я його почерку взагалі не розуміла, але коли прийшов лист, я розібрала кожне слово, що він мені написав".
Зустріч Василя Ніколюка у Шумській громаді Шумська ТГ
Зустріч Василя Ніколюка у Шумській громаді Шумська ТГ
Зустріч Василя Ніколюка у Шумській громаді Шумська ТГ
Зустріч Василя Ніколюка у Шумській громаді Шумська ТГ
Зустріч Василя Ніколюка у Шумській громаді Шумська ТГ
Наприкінці квітня під час чергового обміну військовополоненими Василь Ніколюк повернувся в Україну. 15 травня його зустрічали рідні, друзі, представники громади, передали йомуфото з Алеї Надії, яке було серед світлин інших побратимів, які досі у полоні або зникли безвісти.
Василь і Наталія на Алеї надії в Шумську зі світлиною Василя, 15 травня 2026 року. Суспільне Тернопіль
Зараз чоловік проходить реабілітацію та мріє про мирне життя:
Василь Ніколюк. Суспільне Тернопіль
"щоб скоріше настав мир, щоб скоріше всі, хто в полоні, повернулися всі додому до своїх сімей, до жінок, до дітей. Щоб поскоріше ця війна закінчилася, щоб всі були щасливі".
Раніше Суспільне повідомляло, що в рамках обміну військовополоненими 5 червня додому повернулися троє бійців з Трнопільщини.
