Сьогодні, 22 травня 2020 року, виповнюється рівно 5 років з моменту, коли Олега Кузьміних було звільнено з полону терористів бандформувань так званих Л/ДНР.
Там чоловік провів 124 дні, показавши, що й у таких складних, ба навіть більше — у жахливих та нелюдських умовах є місце для подвигу, героїзму. У полон, обороняючи Донецький аеропорт, Кузьміних потрапив разом зі ще чотирнадцятьма побратимами.
Хоробрість, честь та доблесть — це для військового не пусті слова, він не з чуток знає про такі важливі риси, особливо для того, хто стоїть на варті безпеки, правопорядку своїх співвітчизників та Батьківщини. Сюди ж, без перебільшення, належить і Олег Кузьміних. У попередньому ж матеріалі ми згадували про звільнення військового з полону.
Сьогодні, 22 травня 2020 року, в цей особливий день, розповімо про подвиг чоловіка, дізнаємося, зокрема, про курйози, які траплялися з ним та його побратимами, коли вони несли військову службу, про перше бойове завдання на фронті, про перехід з Армії в СБУ, а також, де бачить легендарний «кіборг» своє місце у випадку масштабної війни.
Довідка
2 травня 2914-го року підрозділи 95-ої окремої Житомирської десантно-штурмової бригади висунулися в район Слов’янська. На переїзді села Андріївка рух колони був перекритий натовпом місцевих мешканців. Були там і бойовики. Дійство це переросло в бій і завершилося лише через декілька годин.
Перше бойове завдання на фронті
— Ми вилетіли на допомогу колоні 95-ої бригади, котра тоді вже підходила до Слов’янська. Вже в процесі польоту отримали нові задачі. Отож, на розблокування вищезгаданої колони ми й відправилися засвітла. Вже по прибуттю ми зрозуміли, що наші сили там не знадобляться. Після висадки я зрозумів, що ми опинилися біля гори Карачун, що поблизу міста Слов’янська Донецької області. Вже було дуже темно. Ми висадились десь за метрів 500, до того ж, довго йшли по полю. Можливо, звісно ж, мені так тоді здавалося, що ми довго йдемо. Може, навіть і не було там дистанції у півкілометра. Принаймні, тоді таке в мене склалося враження.
Ми висадилися вже на цій горі. В нашому напрямку одразу ж була випущена трасуюча черга. Причому, пройшла вона кудись в небеса, вгору. Там, на горі Карачун, є ще й вишка та жилий будинок. Як нам згодом повідомили місцеві, там перебував противник, який після нашого прибуття покинув те приміщення. Всі просто звідти пішли. Коли ми дісталися того будинку, всередині вже нікого не було, ми вже не застали там ворожі сили. Ось це й було все захоплення гори Карачун. По-суті, ніякого й бою тоді не відбулося. Практично ми зайшли без супротиву. Звісно ж, потім там розмістилися вже ми. Все так, як того вимагають армійські поняття та правила. І вже безпосередньо, підготувавшись, ми чекали підходу основних сил, які, за нашими припущеннями, невдовзі повинні були підійти. Вже звідти ми й продовжували вести подальші бойові дії.
Курйози під час звільнення Слов’янська
— Звичайно, траплялися й кумедні моменти. Зокрема, коли звільнювали Слов’янськ. Приміром, тоді, коли там один місцевий чоловік кричав, мовляв: «Молодці! Слава вам! Ви — наші герої» і все в такому ж дусі. Яким же був наш подив, коли дружина того чоловіка його штурхнула і сказала, що не тим він слова вдячності та поваги промовляє. Виявилося, що чоловік сприйняв нас за російських військових. Ото вже дотепно було.
Розмістилися ми тоді на Слов’янському курорті (ред. простіше кажучи, «Славкурорт»). Там облаштували, налагодили наш побут. А вже після «Славкурорта» поїхали в рейд, який ми нині знаємо під назвою «рейд в сектор «Д». Тобто, після завершення облоги та взяття Слов’янська з 5 липня 2014 року ми перебували на Слов’янському курорті, до моменту виходу головних сил 95-ої бригади на Дебальцеве, звідти — на Шахтарськ та на населений пункт Благовіщенське. Далі був курс на сектор «Д», до кордону — в район Степанівки та Маринівки (ред. «Мар’їнка»). Увесь цей шлях ми пройшли з Михайлом Забродським.
Довідка. Забродський Михайло Віталійович — український військовий, генерал-лейтенант Збройних сил України, Народний депутат України 9-го скликання. Командувач Десантно-штурмових військ (2015—2019 роки), перший заступник керівника Антитерористичного центру при СБУ і керівник Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (2017 рік). Герой України.
Про завершення кар’єри в армії
— Яскравим показником, особисто для мене, стала одна ситуація. Коли до нас на передову свого часу прибула інспекція з Міністерства оборони. Так ось їх не настільки хвилювало те, чи достатньо в нас всього, стан нашої бойової готовності та насущні проблеми, як те, який порядок на майданчику, наскільки чисто та прибрано навколо. Це просто не вкладалося в голові. Я, звісно ж, не мала дитина, не мав і раніше жодних ілюзій на цей рахунок, але поступово зрозумів, що мені просто нічого робити в армії, де тебе не цінують, де про тебе не дбають та не поважають належним чином, як би це егоїстично не звучало. Я ж, в свою чергу, очікував від інспекції конструктиву, якого не отримав. До того ж, було видно, наскільки повільними темпами все розвивається в армії.
Потім розпочалася нова сторінка в моєму житті. Завдячуючи Грицаку Василю Сергійовичу (ред. український військовик. Голова Служби безпеки України. Член РНБО. Генерал армії України), я отримав можливість піти працювати в СБУ. Це вже, звісно, не публічна тема. Тут багато чого не можна розповідати.
Про те, де Олег Кузьміних бачить себе у випадку масштабної війни
— Якщо раптом буде якийсь масштабний наступ, то своє місце я, як людина з чималим армійським та військовим досвідом, бачу в управлінні якихось підрозділів. Маючи досвід, на мою думку, він просто не повинен пропасти! Якщо ж такого великого наступу й не буде, то людина повинна присвятити себе державі, як на мене. Приміром, долучитися до впровадження якихось реформ, аби, так би мовити, запустити механізм, щоб все рухалося. Ми повинні нарешті перейти на нормальну систему держави, а не на щось таке, що керується декількома людьми десь з адміністрації якоїсь будівлі. Має бути система. Хочу присвятити себе цьому повністю…
Це, звичайно ж, лише краплинка в морі з масштабного інтерв’ю з легендарним «кіборгом». Ми пропонуємо в цьому матеріалі ознайомитися з двома частинами тривалої бесіди журналіста Юрія Бутусова з Олегом Кузьміних.
Додамо також, що військовий і нині стоїть на сторожі безпеки своєї держави та співвітчизників.
Навіть після полону Олег неодноразово був в зоні проведення ООС, (ред. раніше — АТО). Не зважаючи на різні погрози, попередження недоброзичливців та ворогів, цей мужній воїн не перестає дбати, в межах своєї компетенції, звісно ж, про мирне небо над головою.
Українці мають пишатися такими героями, мужніми захисниками, які живуть серед нас, які є навіть в наших родинах.
Ось і члени родини Олега Кузьміних невимовно поважають його, вдячні за те, що він робив і робить на благо співвітчизників!
А чи це не найвищий показник того, що людина недаремно займається справою усього свого життя? Питання, на нашу думку, риторичне!
Отож, Слава Україні! Героям Слава!
Відео: Ютуб-канал журналіста Юрія Бутусова
герої олег кузьміних житомир кіборг війна лднр україна
