Ірена Рената Андерс – ще одна видатна українка, ім’я якої було надовго викреслено з історії України: про неї практично нічого не знали навіть її колеги-музиканти. Багато в чому причиною тому – таємниця цієї красивої і талановитої жінки, яку вона зберігала майже все своє життя. Ні в інтерв’ю, ні у виступах перед публікою Ірена ніколи не згадувала про те, що у неї був молодший брат Стефан, який під час Другої світової війни служив у дивізії «Галичина».
Відео дня
Дружина легендарного польського генерала не могла дозволити собі оприлюднити цей факт своєї біографії, оскільки він став би згубним як для неї, так і для її чоловіка. Але Ірена завжди пам’ятала про те, звідки вона родом. Саме з її подачі генералу Андерсу вдалося врятувати від видачі радянській владі 11 (!) тисяч українських солдатів, на яких очікували б у кращому разі сибірські табори, а в гіршому – смерть. А ще вона все своє благополучне життя в Англії сумувала за Львовом, у якому минули роки її молодості.
Дитинство в «атмосфері мистецтва»
Ірена Яросевич – так звучить її дівоче прізвище – народилася 12 травня 1920 року на території Чеської Сілезії, в місті Брунталь, в українській родині. Її батько – греко-католицький священик, служив капеланом січових стрільців у Першу світову війну. Мати походила з відомого роду Нижанковських, у якому були як музиканти – співаки, композитори, виконавці, – так і священики, тож не дивно, що в сім’ї були сильні і релігійні, і музичні традиції. В інтерв’ю Ірена розповідала, що в дитинстві «буквально просочилася атмосферою мистецтва». Освіту дівчина здобула у Львові, куди сім’я переїхала 1926 року: вона навчалася в греко-католицькій гімназії та відвідувала Львівський вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка, де займалися грою на фортепіано – її однокурсником з фортепіанного класу був майбутній командир УПА Роман Шухевич – і вокалом. Педагогами Яросевич були її двоюрідний брат Нестор Нижанковський – блискучий піаніст, який навчався своєї виконавської майстерності в Празі та Відні, і оперні примадонни Марія Сокіл та Лідія Улуханова. Ірена однаково блискуче виконувала як класичні оперні арії, так і українські народні пісні – з таким репертуаром їй часто довіряли виступи на відповідальних концертах.
Jabcio-Jass і перше кохання
На початку 30-х років Ірена стала солісткою оркестру Jabcio-Jass під керівництвом Леоніда Яблонського, в якому також виступали Анатолій Кос, який прославився як композитор під прізвищем Кос-Антакольський, і Богдан Веселовський, які писали для неї пісні. Джаз Яблонського здійснив справжню революцію в українській музиці – до цього українською мовою лунали тільки фольклорні твори та пісні січових стрільців, але солісти Jabcio-Jass виконували модні на той час у Європі танго та фокстроти, до яких до того ж писалися українські тексти. Про роботу в Jabcio-Jass Яросевич згодом згадувала як про найщасливіший період у своєму житті. Веселовський став першим великим коханням дівчини – настільки сильним, що згодом вона змінить своє прізвище на псевдонім, стане – на його честь – Ренатою Богданською. На жаль, їхні стосунки зруйнувала Друга світова війна і радянська окупація, що настала після неї 1939 року: Веселовський поїхав до Канади, Ірена залишилася у Львові. «Вибух війни зламав усі мої плани, – згадувала згодом співачка, – а потім – як у всіх, хто пережив ті події, – і все життя».
«Теа-джаз» і важкі роки
1840-го Богданська стала солісткою «Теа-джазу», до складу якого входили музиканти, які втекли до Львова з Європи, щоб врятуватися від фашизму, а керував ним такий самий біженець – відомий композитор Генріх Варс. Відповідно до назви – театральний джаз – колектив грав у виставах, у яких вокальні номери – пісні та арії з різних оперет – були з’єднані в одне ціле. Радянські чиновники, які відповідали за культуру Західної України, розділили «Теа-джаз» на чотири концертні бригади, що їздили з гастролями спершу Україною, а потім і всім Радянським Союзом – аж до Сибіру.
Згодом Богданська згадувала: умови життя і виступів у цих поїздках були настільки важкими, що інколи їй здавалося, нібито артистів, серед яких було багато українців, просто хотіли знищити. З початком вторгнення Німеччини на територію СРСР до фізичних незручностей додалося напівголодне існування. Дістати продукти було дуже складно, і Ірені доводилося продавати речі, щоб не померти з голоду, – так, мамину шубу і золотий годинник батька вона обміняла на ринку на… шматочок сала. Утім, були в тому – кочовому – житті Ірени й щасливі моменти: під час виступів у Києві вона одружилася зі співаком Гвідоном Боруцьким, який і запросив її в «Теа-джаз», а під час виступів у Москві записала свою першу платівку. Щоправда, російською мовою, але все одно ця подія стала для Ірени – як для співачки – знаковою.
Знайомство з Владиславом Андерсом
1941 року Рената Богданська познайомилася зі звільненим із катівень НКВС польським генералом Владиславом Андерсом. Він потрапив у радянський полон під Львовом 1939 року, тепер же йому запропонували очолити польську армію, яку в Кремлі вирішили використати в боях проти фашистів. До неї увійшли польські військовополонені, а також люди інших національностей – українці, білоруси та євреї, їх відправили в Середню Азію на охорону нафтопроводів. Шляхи польської армії та «Теа-джазу», який на той час перейменували на військовий оркестр «Польська парада», перетнулися в Багдаді. Генерал не міг не звернути увагу на красуню вокалістку, і дуже скоро Ірена стала коханкою Андерса, який був старший за неї на чверть століття.
«Червоні маки Монте-Кассіно»
З армією Андерса «Польська парада», а отже, й Ірена Яросевич, вона ж – Рената Богданська, пройшла весь її нелегкий шлях – через Іран, Ірак і Палестину вони дійшли до Італії. Ірена співала для іранського шаха Мохаммеда Рези Пехлеві та єгипетського короля Фарука I, але найбільше запам’ятався для неї виступ в Італії – на вершині гори Монте-Кассіно, де вона з Гвідоном Боруцьким уперше заспівала написану Генріхом Варсом пісню «Червоні маки Монте-Кассіно». Вона була присвячена історичній перемозі польських солдатів, які прорвали оборону нацистських військ і відкривали антигітлерівській коаліції шлях на Рим. Штурм укріплень на схилах скелястої гори, що вважалася неприступною, тривав з січня по травень 1944 року, втрати були величезними – армія Андерса втратила тисячі бійців, але їй вдалося здобути перемогу. Коли, через кілька років, було знято два присвячених цій сторінці історії Другої світової війни художніх фільми – «Велика дорога» і «Незнайомець із Сан-Марино», – Ірена зіграла в обох.
«Перша леді польської діаспори»
Після війни Яросевич розлучилася з Боруцьким, а Андерс, який теж був невільний, пішов із сім’ї, і 1948 року вони одружилися, співачка взяла прізвище чоловіка. Комуністичне керівництво Польщі відмовило Андерсу в громадянстві своєї країни, і Владислав з Іреною переїхали до Великої Британії, де в них народилася донька Анна-Марія. Яскраву, витончену, елегантну Ірену – дружину знаменитого польського генерала і талановиту співачку – вважали першою леді польської еміграції. Вона часто виступала на концертах, де співала пісні – зокрема й українською мовою, записувала платівки, брала участь в ефірах ВВС. І – зберігала таємницю свого походження, про яку ніхто не мав знати, навіть в українську церкву по неділях вона ходила потай від усіх, закривши обличчя темними сонцезахисними окулярами. Ірена Андерс померла 29 листопада 2010 року в Лондоні, їй було 90 років. Причиною відходу з життя «першої леді польської діаспори» став інфаркт. Після кремації її прах поховали в Італії на цвинтарі Монте-Кассіно, поруч із могилою її чоловіка, генерала Владислава Андерса.
