За інформацією: Суспільне Дніпро.
Микола з родиною. Фото з особистого архіву військового
"Синові зараз 12 років. Якраз дорослий хлопчик. Тоді, коли батько має бути прикладом. Я людина, яка вважає себе патріотом. Тобто під час цих подій я, як лікар, не міг залишитися осторонь. Я не бачив себе в бойових підрозділах, на посадах якихось інших. А як лікар я був готовий і я прийняв рішення, що я буду допомагати максимально там, де я можу це робити, тим, що я вмію робити", — пояснив медик.
Як розказав Микола, майже всю свою кар’єру, він працював ЛОРом у Житомирській обласній лікарні. Та додав, що має ще й іншу спеціальність — фоніатрія.
"Це більш вузький напрям, це порушення голосу. Бачення у мене спочатку було трошки інше. Тому що ЛОР — це, зокрема, патологія слуху, вух. Зрозуміло, що фронт, мінно-вибухові травми, акубаротравми. У мене в цивільному житті був досвід роботи з травматичними ушкодженнями барабанних перетинок, там є певні методики. І у мене є такий досвід, доволі успішний, і я себе бачив, що я буду це робити", — сказав він.
Начальник медичної служби 108 бригади ТрО Микола Мельник. Суспільне Дніпро
На початку служби чоловік був лікарем у медпункті. Проте за досить короткий час став виконувати обов’язки начальника медичної служби, а невдовзі повноцінно обійняв цю посаду.
"Спеціальність у мене доволі вузька, але довелося стати і терапевтом, і психіатром, і проктологом. Єдине що — гінекологом не доводилося. Ми приїхали на наш медичний пункт, який був у населеному пункті безпосередньо близько до лінії фронту. Прибув — і буквально вже через день я виїжджав на першу евакуацію. Це ось так запам’яталося, коли ти їдеш, і взагалі не розумієш, що відбувається, нічого не знаєш, не маючи взагалі досвіду", — розповів Микола про початок своєї роботи на фронті.
Чоловік зазначив, обіймати посаду начальника медичної служби спочатку було дуже складно, адже довелося виконувати завдання, з якими у цивільному житті він не стикався.
На службі Микола став і хірургом, і терапевтом, і психіатром. Фото з особистого архіву військового
"В цивільному житті я займався виключно лікарською діяльністю, а тут треба було займатися організацією, звітністю, документацією. Тобто взагалі інший сегмент роботи. Особливість моєї посади — ти постійно в тонусі. Ти відповідаєш і за службу, і за життя свого великого підрозділу. І постійно є якась робота, дзвінки, задачі. На перших етапах дуже втомлювало те, що практично 24/7 працюєш. Евакуація може бути в будь-який час, людина може приїхати в будь-який час, якісь термінові задачі з’являються завжди. Постійно на зв’язку. Це втомлює, бо знайти для себе особистий час, просто видихнути — складно", — пояснив Микола.
За словами чоловіка, раніше найпоширенішими були поранення, отримані внаслідок обстрілів: артилерійських, реактивних систем залпового вогню, керованих авіабомб. Про безпілотники тоді мови не йшлося. Але досить швидко приєдналися травми через FPV-дрони. Зараз такі поранення є основними, додав військовий.
Як розповів Микола, випадок, який йому найбільше запам’ятався за час служби, — поранення в ділянку шиї, щелепи. Людина задихалася. Медик зазначив, що тоді треба було в екстремальних умовах — за відсутності світла та з електроінструментами, що не працюють, — за дві хвилини зробити пораненому трахеостомію.
"Простішими словами — це коли розсікається шкіра трахеї і ставиться туди трубочка, через яку людина дихає. Коли цього хлопця доставили, він починав задихатися. І постало питання, що треба робити терміново трахеостомію в таких доволі екстремальних умовах. Коли ще інструменти, бо це не є така операційна, в якій я звик працювати в обласній лікарні. І вдалося це зробити, це реально було декілька хвилин екстриму", — розказав Микола.
Микола Мельник під час служби. Фото з особистого архіву військового
Військовий додав: має чудовий згуртований колектив, який уміє і підтримати, і пожартувати.
"У нас така традиція: вечеряти ми завжди сідаємо разом. Неважливо, котра година, вже зробили всю роботу. По-різному, може бути: 7–8, бувало об 11–12 сідали вечеряти. Ось така є гарна традиція, коли ми сіли, обговорили події дня. Трішки там щось пожартували, поспілкувалися, розслабилися, видихнули і налаштовуємося на наступний робочий день", — зазначив чоловік.
"Коли медична служба відпочиває, значить все окей". Як розвантажується та знаходить час для хобі
"Психологічне розвантаження — потрібне. В мене є вислів, я не пам’ятаю, де я його почув, але він мені дуже подобається: "Коли медична служба відпочиває, значить все окей". Я люблю читати. Одне з моїх хобі, яке я активно зараз розвиваю, — написання віршів. Це як вираження моїх емоцій, мого внутрішнього світу. Те, що накопичилося, те, що я не можу виразити по-іншому, воно виливається саме у віршах", — розповів Микола.
Чоловік зазначив: писати поезію він почав ще в перших класах школи. Займався цим також і в інституті. А далі була дуже тривала перерва — розпочалося доросле життя.
"А повернувся до написання після мобілізації. Перші вірші були в навчальному центрі, вже коли був на фронті — тоді почав. Один із перших віршів я не дуже пам’ятаю, бо він пов’язаний з певною ситуацією; був обстріл населеного пункту, був важкопоранений наш боєць. І на той час за якимось збігом обставин ми опинилися дуже-дуже поруч. Я пам’ятаю, як ми надавали допомогу під час обстрілу, вдалося його стабілізувати, в лікарню хлопець потрапив. На жаль, він у лікарні через 3–4 дні помер. Але на той момент, коли ми зробили по максимуму, що ми могли зробити, я цим пишався, тому що хлопець міг загинути і на місці. І це було певним чином тригером. Я написав один з таких перших своїх віршів, виставив його на фейсбук і отримав дуже схвальний відгук", — пригадав військовий.
Микола мельник з колегами. Суспільне Дніпро
Чоловік додав: доволі складно писати твори в "рожевих" тонах, коли перебуваєш в постійній стресовій ситуації, коли бачиш поранених і загиблих. Але, зазначив Микола, він намагається, тому що має оптимістичну позицію по життю. Її й хоче передати у своїх творах.
Вірші Миколи Мельника
- Не вмерла ще! І не діждетесь смерті.
Не вдасться цей диявольський гамбіт.
Розвіє степом в порох перетерті сліди криваві лаптів та чобіт.
Хто вільний духом — того не зламати. Мов пагін, що розколює асфальт.
Лиш перед Богом можем на коліна стати. Хоч іноді ціною фото з перших шпальт.
За болем втрат, хвилинами мовчання. Що душу крають холодом ножа — ціна свободи, віри й сподівання. Наш Рубікон і чергова межа.
Не згинула! Не може Фенікс вмерти! Туман боліт розтане й пропаде.
Бо вже з-за хмар невпинно та уперто. Вкраїни сонце сходить і зійде!
Окрім військових, медик лікує і тварин. Фото з особистого архіву Миколи Мельника
- Зіниці й вени — реве адреналін.
А ти біжиш, інстинкти вимикаєш.
А ти біжиш, хоч знаєш — не один.
Та по дорозі сумніви долаєш.
Усе змішалось — крики і прихід.
Благання побратимів: "Дихай, друже".
І на колінах той багряний слід, який ввібрав із липкої калюжі.
Аналіз потім, зараз є межа.
Вже потім сядем до стіни спиною.
І видихнем, бо ще одна душа зустріне Бога та не після бою.
Микола Мельник в операційній. Фото з особистого архіву військового
- Я бачив янголів, вони без манікюру.
Немає німба, крила їх — рюкзак.
В них не модельна в броніку фігура, шеврон з коротким написом "евак".
В очах — надія через біль іскриться, коротку зачіску приховує шолом.
Я бачив янголів, мені це не здається.
Ми разом пили каву за столом.
Читати ще
Читати ще
«Надихають люди, з якими я спілкуюся»: Олександр Варицев з Нікополя про волонтерську діяльність та написання віршів
