За інформацією: Суспільне Дніпро.
Будинок Вікторії. Розбитий російським дроном кут оселі відбудували. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
"Нам знайомі передали, що по російському телебаченню показали наш розбитий будинок. Сказали, що в ньому ЗСУ жили, а його мешканці начебто виїхали в Запоріжжя… Ми з чоловіком цей будинок збудували, вже 33 роки як вселилися", — сказала жінка.
Вона додала: син, котрий має інвалідність та виїхав до Німеччини, просить їх знайти більш безпечне місце. Проте у селі ще мешкають батьки чоловіка, виїжджати вони не хочуть.
Вікторія, в чий будинок влучила російська «Молнія». Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
"Десь два місяці тому, коли підбили насосну станцію і до нас прилетіло три КАБи, то у батьків вибило вікна. Я думала, щоб виїждати і знаходила варіанти, але батьки не захотіли переїжджати. Сказали: "Навіть не підіймайте це питання, щоб ми кудись переїхали. Взагалі не уявляємо іншого місця проживання на даний момент", — зазначила Вікторія.
За її словами, у селі довго не було світла, воду вони діставали зі свердловини за допомогою генератора, готували — поки не стане темно, є газовий балон, а у хаті — пічне опалення.
Один з будинків у Тарасівці. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
"В нас тут робота. Поки є. Чоловік на насосній станції, а я поки працюю в бібліотеці в Богданівці, ще нас не закрили… Була в нас і коровка, і телятко, але, на жаль, коли розбили "шахеди" насосну станцію і КАБи впали перші, то я злякалася і ми продали їх. Просто боялися – а раптом будуть ще КАБи падати і прийдеться швидко виїжджати. Куди ти коровку дінеш? Сам би хоч переїхав", — розповіла жінка.
Микола та Ольга одружені вже 70 років. З господарства, розказали, мають трьох котів. Продукти просять привезти знайому, яка мешкає у Богданівці. Готують на печі, яку топлять дровами. Про те, щоб виїхати з села — не думають. Миколі — 90 років, Ользі — 84.
Микола та Ольга виїжджати з Тарасівки не планують. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
"У нас кладовище через дорогу, так що ми, не створюючи паніку, в біле простирадло – і на кладовище. Оце найгірше, найстрашніше – нема кому буде поховати. Нікому. Так будемо лежати… У Межовій розбили похоронне бюро, тепер ні копачів нема, ні труни немає де брати", — говорять вони.
Попри те, що село постійно атакують, Любов також не збирається виїджати. Живе разом з сином.
"Люди повиїжджали, а ми залишилися тут. У Богданівку переїжджати – нема чого, там теж таке саме. Нам нікуди виїхати. Ми вирішили що буде, те і буде. У мене вже такий вік, що я вже й нажилася. Якби будинок дали, щоб не оплачувати – ми б ще виїхали. А так зараз 7 тисяч за місяць (оренда житла — ред.). Де їх взяти?", — зазначила жінка.
Жителька села Любов. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
Любов каже: у сусідню Богданівку їздить за гуманітарною допомогою, та й просто, аби побути між людей.
"Я люблю поспілкуватися, піти погуляти. Вдома сидіти – це з розуму зійти можна… Щоб вони пощезли. Де вони взялися з цією війною? Люди вже заморились, і люди всі постаріли. І взагалі, життя забрали. Майже чотири роки", — додала вона.
Читати ще
Читати ще
«Живемо у темряві, питної води немає, над головою — дрони». У частині прифронтового села Веселе залишилося вісім людей
