Фото: rada.gov.ua/
Верховна Рада 9-го скликання працює вже 5 років. 28 серпня 2019 року народні депутати офіційно розпочали роботу, присягнувши на вірність Україні. Що сталося за цей час і як змінився головний законодавчий орган країни, ми дізнавалися у політолога та керівника Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка.
Такого падіння впливу український парламент ніколи не зазнавав
Володимир Фесенко. Фото: kanaldom.tv
— Раді цього скликання – 5 років. Як вона змінилася за цей час, якою була і якою стала?
— Так і хочеться згадати класичні рядки зі старої радянської пісні: «Яким він був, таким він і лишився». Але насправді, звісно, зміни є. І вони переважно стосуються ситуації у фракції «Слуга народу». Ну і, звичайно, важливий чинник змін – це війна та воєнний стан. Це дуже сильно вдарило по українському парламентаризму -і на стан, і на статус, і вплив Верховної Ради. Мабуть, такого падіння впливу український парламент ніколи не переживав за всю свою 30-річну історію.
— У чому головна відмінність? Була монобільшість, а тепер?
– Формально однопартійна більшість зберігається. На початку роботи нинішнього парламенту був так званий турборежим, коли щонайменше місяць-півтора штампували закони, рішення. Фракція «Слуг» виглядала монолітною, та був повний тотальний контроль над ситуацією у Верховній Раді, чого раніше ніколи не було.
Зараз же – нічого подібного. Ми бачимо, що більшість хоча формально і зберігається, реальної більшості немає. І як це часто бувало раніше, зараз президентській фракції потрібно користатися послугами ситуативних партнерів. Завдяки цьому офіс президента зберігає певний загальний контроль над Верховною Радою, але тотального контролю, на відміну від того, що було у 2019 році, немає.
– Які головні проблеми постали перед парламентом?
— Найменше, мабуть, проблемне для президентської партії і для монобільшості в тому, що ціла низка депутатів цієї партії пішла в опозицію. У прямій опозиції група Разумкова, а це був, фактично, другий номер партійного списку, колишній голова Верховної Ради. Частина депутатів у непрямій опозиції, хтось взагалі відсторонився і хоче піти з Верховної Ради, а хтось, як, наприклад, Дмитрук, втік.
Розпад «Слуг народу» був неминучим
— А чому почалися такі відцентрові процеси у «Слугах народу»?
— Це було неминуче, тому що фракція була з самого початку такою строкатою, хаотично та поспішно зібраною. Партійний список формували швидко, стихійно. Там були люди з різними ідеологічними поглядами. Від людей із проросійськими поглядами до проєвропейських та ліберальних парламентаріїв. І всю цю строкату команду набирали різні люди в оточенні Зеленського.
А тепер частина депутатів розпочала самостійну політичну кар’єру. Стали працювати на себе, а не на президента, як той же Разумков, за що він і поплатився у результаті постом спікера парламенту.
Ну і, зрештою, банальний традиційний для українського парламенту чинник – гроші, коли великі українські олігархи почали перетягувати цілі групи цієї фракції під контроль. Це теж підірвало внутрішню єдність. Разом з цим наростали внутрішні суперечності — особистісні, політичні, ідеологічні.
Статус «депутат» втратив свою значущість
— Одна партія взагалі зникла з парламенту.
— Так, одна з партій, яка подолала 5-відсотковий бар’єр та мала найбільшу фракцію – ОПЗЖ — припинила своє існування внаслідок війни. Ось це теж дуже суттєва зміна.
І, звісно, проблеми «Голосу», який майже під копірку повторює проблеми «Самопомочі» у попередньому парламенті. Ця партія та депутатська фракція складається з молодих прозахідних лібералів, які виявляються дуже нестійкими. У них був ситуативний лідер (Вакарчук. – Ред.), і коли він відійшов, у фракції, почалося внутрішнє бродіння, протиріччя і загубилася внутрішня єдність.
Але найголовніша проблема та найголовніша зміна, яка сталася з цим парламентом – це найсерйозніша криза українського парламентаризму. Різко скоротився вплив Верховної Ради і на процес ухвалення рішень, і загалом вплив на політичну ситуацію в країні. Це, звісно, не лише наслідок однопартійної більшості. Через війну та воєнний стан парламент опинився в тіні. Він виявився якось таким допоміжним інструментом у законодавчому забезпеченні опору російської агресії та забезпеченні європейської інтеграції. І рівень підтримки Верховної Ради різко зменшився.
— Чи не здається вам, що за 5 років цього парламенту статус депутата втратив свою значущість?
– Однозначно, депутати почали втрачати свій вплив, свій статус. Недарма вперше за всю історію українського парламентаризму багато депутатів зараз хочуть піти з Ради. Завжди це було винятком із правила, а зараз це вже тенденція. А це якраз наслідок різкого зниження впливу парламенту та девальвації статусу народного депутата. А зараз депутатів не сприймають серйозно ні в міністерствах, ні в органах виконавчої влади, ні в місцевих адміністраціях, ані в регіонах.
І, звичайно, до цього ще треба додати, що з’явилися додаткові проблеми та обмеження. Найбільш, мабуть, проблемні – це довічний фінансовий моніторинг майна депутата та обмеження на виїзд за кордон. Зрештою, мабуть, ніколи за всю історію українського парламентаризму народні депутати не були такими маловпливовими, як зараз.
Рада має відродити свій вплив
— Але хоч щось гарне цей парламент показав?
— Звісно, він таки живе, незважаючи на всі проблеми. І всі розуміють, що в умовах демократії парламент – це необхідний значущий інститут, без якого не може працювати демократія. Тому багато парламентаріїв, особливо експертів, політики поза нинішньою Верховною Радою очікують відродження українського парламентаризму після завершення війни. Що в країні буде парламентсько-президентська модель не лише формально, а й фактично. Все-таки про парламент не забувають, його не збираються відправляти до архіву, брухту. Усі сподіваються на те, що парламент підніметься у своєму впливі.
Верховна Рада відіграла важливу роль у забезпеченні процесу європейської інтеграції, у законодавчому забезпеченні військово-політичного опору російської агресії. Абсолютна більшість народних депутатів за всіх внутрішніх протиріч об’єднуються, коли йдеться про ключові національні інтереси. Це дуже важлива та позитивна тенденція у нинішній Верховній Раді.
— Який досвід парламент набув за ці 5 років?
— Насамперед досвід однопартійної більшості. Він неоднозначний, але все ж таки досвід. Там були й позитивні моменти. У нас багато хто завжди мріяв, щоб у єдиному пориві депутати не витрачали місяці на вирішення різних складних завдань, швидко ухвалювали закони. Ну ось спробували.
Виявилося, що іноді це добре, іноді не дуже. І над законами треба працювати ретельніше. Тому цей досвід однопартійної більшості насправді був корисним. І корисний урок на майбутнє, як уникати нинішніх проблем.
— Які найважливіші закони ухвалила ця Рада?
— У довоєнний період – найбільш значущими та резонансними були законопроєкти із земельної реформи. Тому що, з погляду економічної політики, вони мали дуже велике значення. Але разом із цим не вдалося завершити процес децентралізації. Перші кроки були зроблені, але, на жаль, це завдання не було вирішено у повному обсязі.
А під час війни, звісно, найзначніші рішення стосувалися забезпечення процесу європейської інтеграції. Наприклад, ось цей довічний моніторинг депутатів та чиновників. Це вимога щодо антикорупційної політики, яка пов’язана саме з європейською інтеграцією України.
І ці закони дуже впливатимуть на кадрову політику, на процес відбору майбутніх депутатів, майбутніх міністрів, губернаторів і так далі. Не всі захочуть йти у публічну політику чи на високі державні посади.
Так, зрозуміло, корупційні спокуси завжди були і будуть. Проте створено дуже сильні інструменти фінансового контролю за депутатським корпусом. Тому це теж неоднозначне, але дуже важливе рішення.
Зірка «Слуг народу» поступово закочується
— Коли будуть парламентські вибори, нинішня конфігурація збережеться, Зеленський знову отримає більшість у парламенті?
— Думаю, що, найімовірніше, ні. Є ціла низка факторів, які можна назвати невідомими та невизначеними. Наразі президент зберігає досить високі особисті рейтинги – близько половини населення довіряють йому. А ось рейтинги «Слуг народу» значно нижчі. І якби вибори зараз проводилися, то точно більшість би вони не отримали. Інша річ, що всі очікують, що вибори будуть після війни. А після війни майже напевне вже не буде «Слуг народу», а буде новий президентський проєкт.
Але найголовніше очікування пов’язане із так званою умовною партією Валерія Залужного. Це очікування дуже поширене, і якщо Залужний прийде в політику, то, з огляду на його досить високу популярність, його партія може стати переможцем майбутніх парламентських виборів. Але яким переможцем — якимось відносним чи отримає абсолютну більшість — нині не можна точно спрогнозувати. Багато залежатиме від повоєнної ситуації.
Тимошенко та Порошенко – з минулої епохи, але можуть залишитися
– А старі «мастодонти» збережуться – Тимошенко, Порошенко?
— Порошенко, швидше за все, так. Його партія має шанси залишитися у Верховній Раді, хоча, можливо, з меншим результатом. Має стійке електоральне ядро. Юлія Тимошенко — досвідчений політик і тримає по вітру свій ніс. І зараз вона приміряється на дві ніші, які у нас поступово формуються у нашому електораті.
Одна ніша – це прихильники миру. І вона явно починає тестувати миротворчу риторику, особливо, коли обговорювався законопроєкт про мобілізацію.
Друга — це її класична фішка – соціальний популізм. Потрібно враховувати, що післявоєнний період буде дуже важким у соціально-економічному плані. Це може проявлятися і за податками, і за цінами, і за багатьма іншими параметрами. Рівень життя, на жаль, значно впав під час війни. І Юлія Володимирівна це використовуватиме.
Інша річ, що Порошенко та Тимошенко справді сприймаються молодим виборцем як «мастодонти». Вони з минулої політичної епохи. І молоде, і середнє покоління шукатимуть когось нових. Але Тимошенко та її партія можуть і зачепитися за 5%-ний прохідний бар’єр. Тобто поки що її не варто списувати з рахунків, але їй це буде важче. Можливо, найважче за всю її політичну кар’єру.
КОНКРЕТНО
Після обрання у 2019 році було створено 5 фракцій та одну депутатську групу. Це «Слуги народу», «Опозиційна платформа — За життя», «Європейська солідарність», ВО «Батьківщина», партія «Голос» та депутатська група «За майбутнє».
Нині конфігурація змінилася. Після заборони у 2022 році «Опозиційної платформи – За життя» її члени створили депутатську групу «Платформа за життя та мир». І зараз у парламенті діє 4 фракції та 3 депутатські групи: я2яслуги народу», ВО «Батьківщина», «Європейська солідарність», «Голос», депутатські групи «За майбутнє», «Довіра», «Відновлення України» та позафракційні депутати.
Цікаві факти про Верховну Раду 9-го скликання
Кількість поданих за 5 років законопроєктів наближається до 6 тисяч. А ухвалено за цей час було 1218 законів.
У новому скликанні парламенту України в залі зареєструвалися 405 нардепів із 424 зареєстрованих ЦВК. Станом на 1 серпня 2024 р. у ВР працює 401 нардеп.
Вперше в історії незалежної України більшість Верховної Ради одержує одна партія. У 2019 році «Слуги народу» провели до Ради 252 народних депутати. Після того як своє монопольне становище у політиці втратила Компартія СРСР, сформувати у парламенті монобільшість не вдавалося жодній партії. Наразі кількість «Слуг» скоротилася до 233 депутатів.
За п’ять років змінився речник ВР. Першим очолював Раду Дмитро Розумков. 8 жовтня 2021 року на зміну Разумкову призначили Руслана Стефанчука. 215 обранців прийшли через багатомандатні виборчі округи, а 186 обрані в одномандатних виборчих округах. Серед нардепів 316 – чоловіки, 85 – жінки. Частка молоді (до 35 років) складає 9,22% — 37 нардепів. Вищу освіту мають 389 народних депутатів України. Науковий ступінь доктора наук мають 38 народних депутатів України, кандидата наук – 79. Звання Герой України надано 3 народним депутатам України.
Джерело
