За інформацією: Суспільне Полтава.
Командир Олександр Приходько. Суспільне Полтава
"На той момент ми уже організували оборону саме командного пункту. Тобто це було три будівлі навколо, і ми зайняли повністю оборону, бо ворог був уже дуже близько. Тобто там 200 метрів — це були бої".
Потрібно було пройти повз російських військових, перейти поле та посадку і дістатися до лісу, де були розташовані українські позиції. Відстань — понад 3 кілометри. Для виходу обрали шлях, який раніше не використовували, сказав Олександр.
"Так вийшло, що жоден дрон в нас навіть не «зрисував». Вони ніколи туди просто не дивилися. Плюс, крім того, тоді були дуже інтенсивні артилерійські обстріли, що з нашої сторони, що зі сторони ворога. Палали всі хати. Дрони нас просто не бачили, бо їм би засліпило камери".
Олександр Приходько з отриманим орденом. Фото: Facebook-сторінка 116-ї бригади ТрО
Вихід тривав до шести годин, пересувалися групами до 6 людей. Загалом Олександр зміг вивести з напівоточення 64 військових, сам йшов серед останніх.
"Ми вийшли так без жодного «трьохсотого», без жодного скиду, без жодного обстрілу взагалі. Це було просто, я ж кажу, на характері, скажем так".
Зокрема, за це Олександр Приходько отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеню. Цю нагороду називає заслугою всіх бійців.
"На Курщині тоді було найбільш тяжким, що в нас була одна дорога. Це був один в'їзд і один виїзд. І, відповідно, перекривалася логістика повністю, тому і була унеможливлена евакуація. Наприклад, унеможливлюється під'їзд саме бронетехнікою. Потрібно нести, тягнути «трьохсотих». А це можуть бути відстані від 1,5 і більше кілометрів. І коли немає людей, тобто ти ж позицію не покинеш. Це потрібно, щоб група заходила, забирала цих трьохсотих. У нас на Курщині тоді було дуже тяжко з цим".
Орден Олександра Приходько. Фото: Facebook-сторінка 116-ї бригади ТрО
"П**арам п**да": відбиття російського штурму
Олександр Приходько розповів про одне із зіткнень. Воно сталося на позиції, яку назвали "Кощей". Російські військові їхали на неї на бронетранспортері.
"Старший групи, зараз це мій командир взводу, вже також офіцер, кричить в рацію: "Нам п**да, нам п**да!" А потім така пауза три хвилини, і я виходжу: "Ніндзя", прийом". Мовчить. Я: "Ніндзя", що у вас там?" Він: "П**арам п**да, все нормально". Вони по них з "одноразок" (РПГ — ручні протитанкові гранатомети — ред.), почали навалювати".
Російські військові хотіли висадити свій десант, але у них заклинило люк, сказав Олександр. Згодом їхав другий БТР, але його теж змогли відбити.
"Після того ворог більше жодного разу туди не ходив. І отак просто п'ять чоловік дали такий бій, начебто там сиділа ціла рота, напевно".
Про політику Трампа та її вплив на війну
Військовий розповів, що стежить за новинами та, зокрема, публічною комунікацією президента США Дональда Трампа щодо війни Росії проти України.
"Чи вплине Трамп позитивно на ситуацію? Мені здається, оті загравання з Путіним — це є особисті якісь відносини саме. І, на жаль, ці відносини нам не на руку. Вони грають мускулами, хто сильніший, але, на жаль, страждаємо ми".
За словами Олександра Приходька, українці мають покладатися насамперед на власні сили та власну армію.
"У нас пропав отой дух в населення єдності, стійкості і самопожертви. Всі бояться померти. Я, наприклад, ніколи не йшов на війну помирати. І я досі там заради того, щоб вижити, заради того, щоб вистояти".
Військовий шлях Олександра Приходька
Олександр Приходько на війні був із 2015-го. Він пішов добровольцем, працював на медевакові, був водієм реанімобіля. 2018-го йому запропонували роботу у Полтаві, він погодився і повернувся до цивільного життя.
Із 2015-го до 2018-го працював на медевакові, був водієм реанімобіля. Фото: Facebook/О.Приходько
"Спочатку став майстром-автомеханіком комунального автотранспортного нашого підприємства Полтавської обласної ради, а потім згодом, через півроку, здається, можливо більше, став директором підприємства. 21-го року звільнився і планував розвивати свій бізнес".
Після початку повномасштабної війни чоловік відвіз дружину і сина за кордон, а сам пішов у 116-ту бригаду ТрО.
"Отримав запрошення, скажемо так, на співбесіду з командиром тоді розвідувальної роти нашої 116-ї бригади. Позивний "Формула". І він мені сказав: "Я "Формула", ти "Шумахер", ми 100% поєднаємося, все буде добре. Скільки тобі потрібно часу?" Збігати додому — це там 15—20 хвилин, в мене валіза уже була готова".
Спочатку його прийняли на посаду снайпера, згодом — бойового медика взводу. Станом на травень 2025-го військовий — командир роти розвідки 116-ї бригади.
"Ми були на кордонах Харківської області, Сумської області, але для мене то була легка прогулянка, тобто це було бойове злагодження. Наше, скажемо так, бойове хрещення — це перший виїзд всієї бригади на Донбас, під Соледар. Це січень 23-го року".
За його словами, найтяжче у роботі командира — це відповідальність за підлеглих.
"На початку було дуже важко, тому що кожен вже дорослий дядько, кожен має свою думку, в кожного свій характер. Серед всього особового складу було багато бійців, які уже мали бойовий досвід і які розуміли, що таке командування. Для мене було дуже важливим те, щоб вони вірили мені і могли покластися на мене. Оця довіра від людей, вона прийшла в першу чергу після виконаної роботи".
Про плани на час після закінчення війни Олександр Приходько ще роздумує. Розповів, що хоче займатися власною справою, але також розглядає можливість продовження служби.
"Три зірочки, наприклад, це не край. Можливо, все-таки продовжити військову кар'єру. Для мене це цікаво. Я люблю свою роботу. Є бажання передавати досвід, є бажання розвивати нашу армію. Настане мир, ми зможемо розбудовувати нашу армію для того, щоб не допустити це знову".
