За інформацією: Суспільне Чернівці.
Марія Паскар. Фото: Суспільне Чернівці
Брат Марії Паскар з Буковини з травня 2022 року вважається зниклим безвісти. Побратими переказали рідним, що чоловік загинув під Сєвєродонецьком. Втім тоді його тіла не знайшли. Понад рік Марія живе у невідомості – вона пише повідомлення брату з надією, що він живий. Через пів року Марія дізналася, що ймовірно тіло її брата зберігають у морзі в Києві — співпало ДНК. Рідні повторно здали зразки ДНК, результати яких потрібно чекати ще пів року.
Суспільне Чернівці розповідає, як буковинка шукає брата.
Брат зник безвісти
Марія разом із сестрою Орисею заходять на порожнє подвір’я свого наймолодшого брата Ярослава Мандрика і вивчають територію. Говорять між собою, що треба скосити траву. Потім заходять до будинку. У коридорі — взуття та куртки брата. Так він їх залишив понад рік тому, коли добровольцем пішов на війну. У червні минулого року Марію повідомили із військкомату, що брат зник безвісти. Пізніше подзвонив побратим Ярослава та сказав, що його застрелив снайпер у Сєвєродонецьку, смерть підтвердив медик підрозділу. Це сталося 29 травня. Тоді Марія востаннє спілкувалася з братом. Через обстріли тіло одразу не змогли евакуювати. Військові повернулися на ті позиції через 3 дні, тіла Ярослава не було. Без тіла Марія не вірить у смерть брата. У штабі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади в Коломиї, де служив Ярослав, сказали, що його немає в списку «двохсотих».
Повторно здали ДНК
Місяць тому Марії зателефонувала слідча з Києва й повідомила, що є співпадіння її ДНК із тілом, яке передала в грудні російська сторона Україні.
"Коли брат пропав, я написала заяву в поліцію в Кіцмані, там взяли мою ДНК. Якщо в грудні його привезли, то від грудня до липня робили ДНК-аналіз", – каже Марія.
Втім, аби дати точні результати, узяли ДНК-тест у ще одного з родичів. На результати сказали чекати близько пів року. Марія сподівається, що результати ДНК будуть готові швидше. Вона разом з сестрою Орисею та дружинами й матерями зниклих безвісти та полонених бійців з 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади провели мирну акцію у Чернівцях. Так хочуть привернути увагу до пошуку військових та ідентифікації тіл — про деяких вже понад рік немає інформації.
"Кожен день прокидаюся і думаю, де мій брат. Це дуже важко, це не передати словами. Це дуже велика біль", – каже жінка.
Тіло неможливо впізнати
Тіло, яке може належати Ярославу, неможливо впізнати. Воно зараз у київському морзі.
"Вони нам показали на комп’ютері рештки тіла. Я бачила черевики сорок другого розміру, такі були в брата, і червоні наколінники, такі ж, які були в нього. Біля тіла знайшли тримачі для сімкарт, номера співпадають із номерами, які були у Славіка," – розповідає Марія.
Військовий Ярослав Мандрик. Фото: Марія Паскар
Пішов на війну, бо мав досвід
Брат Марії брав участь в АТО та після поранення був комісований. Після повномасштабного вторгнення Ярослав двічі ходив у центр комплектування, щоби піти воювати. Спочатку чоловік виконував бойові завдання в селі Малин Київської області, звідти підрозділ перевели у район Сєвєродонецька.
"Хочемо з ним попрощатися"
Марія сподівається, що Ярослав повернеться додому. Жінка досі пише брату повідомлення.
"Пишу йому, коли стає дуже важко. Мені здається, що він прочитає, побачить. Розповідаю, що в нього вдома, що в нас дома. А якщо Бог дав, що він загинув, то ми хочемо з ним попрощатися. Ми хочемо його достойно поховати. Ми хочемо віддати йому честь. Щоб він був тут. Щоб ми прийшли до його могилки, могли поговорити, а не писати листи вже. Покласти свічечку. По-християнськи зробити, щоб душа його заспокоїлась", – каже Марія.
Дивіться більше в новому фільмі від розслідувачів Суспільне Новини — «Черга на прощання».
