За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Оксана Осіпова
Поранений, з перебинтованими очима він продовжував командувати підлеглими під час бою. Мав п'ять поранень, та щоразу повертався до служби. Переживав, що не встиг створити сім’ю і мріяв про доньку. Чернігівець Сергій Швидкий, головний сержант третьої роти 56 мотопіхотної бригади "Сармат", загинув у січні 2023 року. Його тіло досі не можуть забрати з поля бою, а рідних не вдається знайти. Щоб допомогти в їх пошуках, історію життя і бойовий шлях Суспільному розповіла бойова медикиня Оксана Осіпова.
UPD. Як з'ясувалося, Оксані дали неправильний номер телефону — помилка в одну цифру. Наші підписники поділилися контактами, Оксана зв'язалася з батьком Сергія. Він знає про смерть сина.
Що відомо про родину Сергія
За словами Оксани, служила вона з Сергієм більше чотирьох років. Розповідає, що хлопець у 2021 році, коли закінчився контракт, намагався повернутися до цивільного життя – так вона дізналася, що він має тітку і сестру.
"Він мені зателефонував, у нього тітка обпекла ногу. Щось там, окріп на собі вилила, чи що. Він до мене мені дзвонив, до лікарні можливості не було її відвезти. Я йому надсилала гроші, ліки, розказувала, як що обробляти, як лікувати. Все, що я знаю. І знаю, що в нього є або племінниця (він на неї сказав плем'яшка). Є сестра, я так розумію, дочка у цієї тітки. Сестрі років, ну, на сьогодні 13-12 років, десь так".
Сергій Швидкий. ФОТО: Оксана Осіпова
За словами Оксани, Сергій з Чернігова, втратив маму в 11-річному віці. Про батька ніколи нічого не розповідав. Але вже після загибелі хлопця Оксана знайшла його номер і кілька разів намагалася з ним зв’язатися.
"Я зідзвонювалася із стройовоюСтройова частина – аналог відділу кадрів на підприємстві, структурний підрозділ при штабі військового підрозділу; веде облік особового складу і документообіг даної військової частини., із 21-м батальйоном, з колишніми товаришами по службі, мені дали номер телефону його батька. І начальник стройової, і діловод дали мені номер батька. Я намагалася по цьому номеру п’ять разів зателефонувати, поспілкуватися, побалакати, знайти ту тітку, знайти сестру його. Ну, річ у тому, що скільки разів я намагалася набрати цей номер, чоловічий голос, чоловік мені весь час відповідав, «Ні, ви не туди дзвоните». Ну, останні два рази, як я його набрала, просто нагрубили, і все. Ну, я й перестала дзвонити".
UPD. Як з'ясувалося, Оксані дали неправильний номер телефону — помилка в одну цифру. Наші підписники поділилися контактами, Оксана зв'язалася з батьком Сергія. Він знає про смерть сина.
Бойовий шлях
У тому ж 2021 році Сергій повернувся на службу до свого підрозділу. Спершу він був солдатом, старшим солдатом, на посаді кулеметника. У листопаді-грудні 2022 року його перевели в третю роту головним сержантом.
"Він не любив конфлікти, намагався не входити у конфлікти. Якось він умів розрулити, оминути гострі кути. Як друг, як співробітник, як побратим був. Завжди відповідає, завжди допоможе, завжди, завжди він був попереду. Він нічого не боявся. Вперед — то вперед. Такий, безстрашний був, скажімо так.
Знав, за що бореться, знав, чого він прийшов. І, скажімо, свої обов'язки, все, що від нього вимагалося, все, що це, це було бездоганно виконано. Завжди з гумором, завжди з жартом".
Сергій Швидкий. ФОТО: Оксана Осіпова
Оксана каже – дивувалася його стійкості і витривалості.
"18 березня, під Новоселівкою (біля Волновахи, що на Донеччині), нас штурмувала важка техніка. Я вам хочу сказати, ви знаєте, того дня він дуже важливу роль відіграв у цьому бою. Він не розгубився. Він влучив у дві «бехи» (БМП, – ред.) передніх, перших. Третя його обстріляла, тоді його дуже поранило. Було уламкове в голову, непроникаюче, перелом кісток долоні…
Щоб ви розуміли, яка це була людина. Поки я прибігла до них на позицію, бій ішов. Поки я бігла, хлопці наклали йому пов’язку, щоб не так кровило, закриті очі – забинтовані були, він лежав на ящику з боєкомплектом і на слух керував хлопцями – керував іще боєм, поки я його не витягла.
Це наскільки був сильний хлопець, наскільки був сильний боєць, що іноді вражала його витривалість. Він був прикладом для всіх".
За словами Оксани, Сергій шкодував, що не створив сім’ю й не мав дітей. Вона це зрозуміла, коли після чергового, вже п’ятого поранення, його привезли на операцію до Львова – у грудях був уламок снаряду. Оксана з Сергієм зідзвонилися по відеозв’язку, коли боєць прогулювався містом.
"Ну, так, балакали по про те, про се. І тут перед ним вибігла дівчинка, побігла, ну, я знаю, близько трьох років. І він мені телефоном, це ж… Я пам'ятаю його слова, як він ішов, дивився на ту дівчинку і сказав: «Мамо, мені 27 років, а в мене ні сім’ї, ні дітей». І до сьогодні я пам’ятаю його слова «Мам, я так собі хочу донечку»".
Сергій Швидкий. ФОТО: Фейсбук-сторінка Сергія Швидкого
Разом з тим, Сергій боляче переживав через втрату побратимів.
"У нас 5 серпня загинув наш старшина, Гетьманець. Під час штурму їхніх позицій загинув. І коли нам повідомили, передали, що Павлович загинув, він плакав. Сидів ось так, лежав у мене на колінах, поклав голову на колінах, плакав. І, як він тоді сказав, я ніколи не думав, що… Ну, він для нього був батьком. Наставником, батьком, прикладом. І тоді, коли Павлович загинув, він плакав і сказав: «Мамо, я ніколи не думав, що батьків так важко втрачати».
Якби ти знав, як дітей важко втрачати…"
Як загинув Сергій Швидкий
Це сталося 26 січня 2023 року під Вугледаром. На той час Оксана вже служила в іншому підрозділі, тому про обставини загибелі Сергія дізналася від його побратимів.
"Вони пішли на штурм, їх було п’ятеро. Сергій перебіг із побратимом на інший бік дороги. Це так сталося: його спочатку зняв кулеметник, ну, хлопці бачили, що він упав, потім туди, прямо, де він упав, був прихід міни, і, як мені сказали, ще артобстріл почався.І ще згори два поверхи бетону впало".
Тіло Сергія не дістали й досі.
