За інформацією: Суспільне Дніпро.
Парамедикиня «Госпітальєрів» Соня. Суспільне Дніпро/Олексій Коренєв
"Зараз ми вирушаємо на виїзди щодня, іноді по кілька разів"
Раніше міг бути один виїзд у два дні. Зараз ситуація на полі бою набагато інтенсивніша, і ми маємо виїзди два рази на день, це в середньому. Інколи буває один, але 100%, щодня. У жовтні було таке, що ми й три рази на день виїжджали. Тобто ми були майже по 20 годин на ногах постійно.
У чому полягає робота парамедиків у евакобусі
Ми не робимо тут операції, тільки медперсонал робить. Наше головне завдання — це спілкування, асистувати нашому командиру екіпажу, це завжди медик. Ми йому допомагаємо з перев’язками, обробленням ран, підключення до всіх необхідних моніторів, наданням першої допомоги в плані знеболення, якоїсь нудоти.
Поранені в евакобусі «Австрійка». Суспільне Дніпро
Про найпоширеніші травми
Якщо порівнювати із жовтнем, то зараз 90% поранень від скидів чи FPV-дронів. Це осколкові по всьому тілу. А в жовтні було багато мінно-вибухових травм від наступання на міни, і так само в жовтні було багато отруєнь газами незрозумілого походження.
Ну а зараз 90% травм — це дрони. Більше — оброблення ран, зміна перев’язок, і різні знеболення, залежно від того, куди саме потрапили осколки: в ноги, руки чи тіло. І так само, чи є ампутація чи немає.
"Це все перетворюється на роботу, плакати немає коли"
Є така штука, вона прозвучить, напевне, не дуже приємно, але ти трошки звикаєш уже до цих поранень. Зрозуміло, що перші поранення — ти намагаєшся більше вислухати людину. А потім це все перетворюється на роботу. Все так само як і у медиків у лікарнях. Звісно, що вони співчувають людині, але вони не будуть над кожною плакати стояти. Це певна адаптація організму.
Соня. Фото з особистого архіву парамедикині
Про цивільне життя
До повномасштабки я мала успішну кар’єру в ІТ, дизайнеркою працювала, а війну я зустріла за кордоном. Усе було класно, ніяких проблем не було у житті.
Під час повномасштабки компанія, в якій я працюю, почала розробляти додаток для Super Humans, це центр з протезування. То це була моя така перша волонтерська діяльність.
Оскільки я працювала за кордоном, то ми також намагались налагодити постачання з Англії рацій та шоломів. Потім через якийсь момент здавалося, що цього було недостатньо, то починались з’являтись якісь додаткові активності.
Я продовжую працювати в ІТ, це моє цивільне життя, і я домовилась зі своєю компанією про те, що я зараз, наприклад, їжджу на ротації, вони в цілому підтримують.
Наскільки тяжка робота парамедика?
Це важко, особливо, коли нічні виїзди, коли змінюється день і ніч, то це такий дискомфорт, але це теж дуже цікаво, як працює організм. Наприклад, ми зараз приїжджаємо, і раніше я б ніколи не лягала вдень спати. А зараз ми розуміємо, що у нас між виїздами є умовно п’ять годин, і в тебе є завдання — сходити в душ, помитись, поїсти й лягти спати. І, певно, така організованість допомагає відпочивати. Так само ми можемо відпочивати, коли повертаємось назад: ми можемо лягти в бусі поспати, повертаємось на базу і по новій — душ, поїли й поспали.
Соня перевіряє показники пораненого військового. Фото з особистого архіву парамедикині
"Триматися допомагають ритуали, які повертають у буденність"
Допомагає робота. І насправді оці такі речі, які ти робиш у цивільному житті, вони допомагають тобі тримати свій емоційний стан. Я, наприклад, повернута на каві, бо у нас колись була кав’ярня з чоловіком, і для мене такий певний ритуал: встати зранку і зробити каву з аеропресом. Для мене це повернення в таку собі буденність. І оці маленькі ритуали допомагають і емоційно, і, напевно, є якесь таке відновлення організму.
Чому обрала роботу парамедиком
Я виросла у такій сім’ї, де Україна і цінність бути українцем — це завжди було гордістю. Для мене повномасштабка взагалі стала персональним болем. Ба більше, у мене дуже багато друзів пішли добровольцями, зокрема, і дівчат, і це стало теж причиною, що я не могла бути осторонь. Для мене важливо бути в контексті, для мене важливо бути причетною до цих подій, бо якщо колись у мене будуть діти, то мені буде соромно їм сказати, що я це все пересиділа десь за кордоном і ніяким чином не допомагала.
Соня з колегою. Фото з особистого архіву парамедикині
Бачачи цих хлопців і дівчат, ти реально розумієш, настільки дрібні всі проблеми. Ми мусимо їм допомагати. А вони це дуже цінують, для хлопців дуже важливо бачити, що у них є підтримка, що вони там не покинуті десь.
Читати ще
Читати ще
За раз перевозять кілька десятків поранених: репортаж з евакобуса «Австрійка»
