У четвер, 17 серпня, київське «Динамо» проведе перший матч раунду плей-офф кваліфікації Ліги конференцій із турецьким «Бешикташем». Поєдинок є номінально домашнім для динамівців, але через війну відбудеться в Бухаресті на стадіоні «Джулешті». А за день до гри в румунській столиці відбулася передматчева прес-конференція головного тренера української команди Мірчі Луческу.
Мірча Луческу
— Якщо гравці почувають себе на цьому стадіоні як дома, як себе почуває тут містер Луческу?
— Ми зробили правильний вибір, обравши Бухарест, стадіон «Рапід». На стадіоні збираються глядачі, вболівають за нас. Це дуже добре, тому що ми практично півтора роки граємо за порожніх трибун, взагалі без підтримки. Це важко, оскільки врешті-решт футболісти грають для вболівальників. Те, що глядачі приходять і підтримують нас — велика допомога нашим гравцям.
— Які у вас очікування від гри з нечужим для вас клубом? Для вас цей матч буде особливим?
— Я провів тут два незабутніх роки. Перший сезон був чудовим, все, що ми робили, викликало захоплення. Ми виграли чемпіонат, обіграли наших головних конкурентів за золото зі Стамбулу і дома, і на виїзді. Це була річниця століття клубу. Ми завершили чемпіонат на першому місці з великим відривом. На честь цього було влаштоване грандіозне святкування.
Але другий рік роботи став повним розчаруванням. Ми лідирували у чемпіонаті з відривом у десять очок, і багато оглядачів говорили, що чемпіонат вже по суті завершено, він вже нецікавий, і треба з цим щось вдіяти. З наступного туру хтось справді взявся за справу, аби це змінити. Ми програли з рахунком 0:3, завершуючи гру з шістьма польовими гравцями. Подібне траплялося й надалі, і, врешті-решт, ми програли боротьбу за чемпіонство, відставши у підсумку на два очки від чемпіона. Це було повне розчарування для всіх нас. Тобто перший рік був чудовим, а другий ні.
Що мене ще тісно пов’язує з «Бешикташем», це те, що я пожертвував частину моєї зарплатні на будівництво нової арени. Таким чином я посприяв відродженню цього стадіону. У мене залишились зв’язки та хороші спогади, пов’язані не тільки з «Бешикташем», а і з «Галатасараєм».
Можу також стверджувати, що турецькі вболівальники — особливі. Під час подорожей до Стамбулу та інших турецьких міст вони підходять та тиснуть мені руку. У якийсь життєвий момент ти згадуєш лише позитивні моменти, а все інше забувається.
Також наголошуючи на особливості турецьких уболівальників, можу згадати епізод, коли вони в матчі з німецьким «Лейпцигом» своїм свистом буквально змусили гравця гостей залишити поле — той просто не витримав цього галасу. Кажучи про це, я хочу, щоб наші вболівальники завтра перекрикували місцевих фанатів. Знаю, що буде близько тисячі фанатів «Бешикташа», тож хочеться, щоб наша підтримка була гучнішою.
— Як ви дивитеся на те, що на стадіоні буде багато вболівальників «Рапіда»?
— Я для цього й сказав про турецьких фанатів, тому що батьки з дітьми, які вимушено виїхали з України до Румунії, не зможуть перекрикувати гостьовий сектор. І я чекаю допомоги від організованих фанатів «Рапіда» у цьому плані, які могли би перекрикувати турецьких фанатів. Хочу, щоб уболівальники «Рапіда» поводилися як фанати клубу, що грає на європейській арені, адже вірю, що їхній клуб у найближчому майбутньому гратиме в єврокубках.
— Не боїтеся «Бешикташ», який не програє з лютого місяця?
— Боятися нема кого, але можу підтвердити, що у «Бешикташа» досвідчений тренер та хороші якісні гравці, які регулярно приходять до клубу з топ-чемпіонатів. Достатньо згадати тих же Окслейда-Чемберлена та Ребіча, які в молодому віці цілком могли би продовжувати виступати на високому рівні, але вони обирають хороші зарплати та хороший рівень чемпіонату. Гранди турецького чемпіонату підписують гравців із іменем, і це робить місцеву лігу привабливою для вболівальників.
У тому числі й через це ми потребуємо завтра підтримки, адже в силу різних причин ми граємо власними вихованцями, молодими недосвідченими футболістами, яким по 19−21 рік, і зараз якраз триває процес їхнього виховання. А підтримка вболівальників допоможе їм показати свої найкращі особисті якості.
