Власники бізнесу та співробітники у тимчасово окупованому Мелітополі опинилися перед дилемою: як жити та працювати, щоб не записали до колаборантів.
Юрист Інна Кострицька розказала, що вважається колабораційною діяльністю та яка передбачена за це відповідальність.
Повномасштабне вторгнення Росії на територію України змусило український бізнес і громадян адаптуватися до роботи в нових реаліях. На жаль, не всі працівники можуть залишити тимчасово окуповані території, а компанії перенести свої виробничі потужності та діяльність на підконтрольні Україні території.
Які дії можуть бути кваліфіковані як колабораціонізм чи допомога окупантам
Після запровадження воєнного стану в Україні посилилася відповідальність за державну зраду та з'явилося покарання за співпрацю з ворогом та пособництво окупантам. Так, Кримінальний кодекс України (далі — УКУ) було доповнено статтями «Колобараційна діяльність» та «Пособництво державі-агресору».
Перелік дій, які можуть бути розцінені як колабораційна діяльність або допомога державі-агресору, досить широкий. Злочином чи кримінальною провиною вважаються:
1. Публічні заперечення та заклики:
- публічне заперечення здійснення збройної агресії проти України, встановлення та затвердження тимчасової окупації частини території України;
- публічні заклики до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора;
- до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією держави-агресора;
- до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території
2. Заняття посад у незаконних органах:
- добровільне зайняття некерівної посади (не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій) у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, зокрема в окупаційній адміністрації держави-агресора;
- добровільне зайняття керівної посади (пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій) у таких незаконних органах влади або добровільне обрання до них;
- добровільне зайняття посади у незаконних судових чи правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.
3. Організація виборів до незаконних органів:
- участь у організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території, публічні заклики до їх проведення.
4. Участь у збройних формуваннях:
- добровільна участь у незаконних збройних або воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території та/або у збройних формуваннях держави-агресора;
- надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти ЗСУ, інших військових та добровольчих формувань України.
5. Пропаганда та впровадження стандартів освіти Росії у навчальних закладах:
- здійснення пропаганди держави-агресора у навчальних закладах;
- здійснення дій, спрямованих на запровадження стандартів освіти держави-агресора у навчальних закладах.
6. Економічна співпраця з державою-агресором:
- передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора;
- ведення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та незаконними органами влади.
7. Участь у політичних та інформаційних заходах:
- організація та проведення заходів політичного характеру, провадження інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або її окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора та/або ухилення ним від відповідальності за збройну агресію проти України;
- активну участь у таких заходах.
8. Допомога державі-агресору:
- навмисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені з метою заподіяння шкоди Україні шляхом реалізації або підтримки рішень та/або дій держави-агресора, її збройних формувань та/або окупаційної адміністрації чи добровільного збору, підготовки та/або передачі їм матеріальних ресурсів чи інших активів.
Тобто кримінально караним визнається свідоме, навмисне співробітництво з державою-агресором та окупаційною владою або надання ним допомоги, публічне заперечення збройної агресії Росії та заклики до підтримки ворога та невизнання української влади, незаконна пропаганда та інші дії, спрямовані на.
Деякі формулювання дуже широкі, і лише судова практика покаже, якою буде інтерпретація тих чи інших дій.
Відповідальність за колабораціонізм та пособництво
За колабораціонізм та допомогу в Україні до кримінальної відповідальності притягують винних фізичних осіб. У деяких випадках суб'єктом кримінального правопорушення є лише громадянин України, в інших можуть бути інші особи (іноземці та особи без громадянства).
Залежно від вчиненого діяння санкція відповідної частини згаданих статей УКУ передбачає:
- покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років;
- штраф у розмірі до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 000 грн.);
- виправні роботи терміном до 2 років;
- арешт строком до 6 місяців та позбавлення волі строком від 3 до 15 років або довічно, з конфіскацією майна або без такої.
Відповідальність за колабораційну діяльність за ст. «Колобараційна діяльність» УКУ може покладатися і на юридичні особи. Якщо її здійснює керівник чи інша уповноважена особа компанії від її імені, то до такого суб'єкта господарювання можливе застосування заходів кримінально-правового характеру, у тому числі штрафу чи ліквідації, з конфіскацією майна або без нього.
Право на працю чи кримінальне діяння?
Із внесенням змін до законодавства у громадян та бізнесу, що залишилися на тимчасово окупованих територіях, постає питання: чи нестимуть вони кримінальну відповідальність, якщо продовжать працювати? Це залежить від багатьох факторів.
Аналіз відповідних статей УКУ свідчить про те, що продовження виконання найманим працівником трудових обов'язків не містить складу злочину чи кримінального проступку.
Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року, а також додаткові протоколи до неї, ратифіковані Україною (далі — Конвенція), не містять загальної заборони продовження роботи найманими працівниками.
Тому за відсутності ознак перерахованих вище кримінальних правопорушень не вважатиметься колабораціонізмом та пособництвом продовження виконання громадянином своїх обов'язків, покладених на нього державою Україна, або виконання рядовими найманими працівниками своїх звичайних трудових обов'язків на підприємстві, що перебуває в окупації.
Для багатьох людей можливість працювати та отримувати заробітну плату є питанням виживання. Крім того, життя на окупованих територіях не зупиняється, і цивільним все ще потрібна медична допомога, підтримання нормальних умов життя, забезпечення функціонування об'єктів інфраструктури, можливість придбати ліки та їжу.
Щоб не бути пізніше звинуваченими у колабораційній діяльності чи пособництві, цим людям важливо уникати публічних висловлювань проти України, закликів та участі у публічних заходах на підтримку Росії та окупаційних властей, прийняття пропозицій обійняти посади в незаконних органах влади окупантів та інших заборонених дій.
Які працівники перебувають у групі ризику
Насамперед, це посадові особи та працівники органів державної влади та управління, правоохоронних та силових структур, органів місцевого самоврядування, а також працівники навчальних закладів, медики (у певних випадках), керівники та інші уповноважені особи підприємств, установ та організацій, а також особи , які мають намір обіймати посади в інституціях окупаційної влади
Про колабораціонізм не йдеться, якщо посадова особа продовжує чітко виконувати свої повноваження та інструкції вищих органів влади України, не сприяє захопленню території та встановленню «російського світу» окупантами.
Але в умовах тиску з боку збройних військових Росії, відсутності зв'язку з підконтрольною територією, необхідності вирішувати тут і зараз, це може бути досить складно. Тому, щоб уникнути відповідальності, важливо фіксувати факти примусу всіма можливими способами (фото, відео, письмові свідоцтва, документи та інші матеріали) та повідомити про них українським органам, як тільки з'явиться можливість.
Наприклад, окупаційна влада може вимагати від медиків надання медичної допомоги окупантам. МОЗ зазначає, що лікарів, які працюють на тимчасово окупованих територіях і забезпечують лікарню, не вважатимуть колаборантами. У своїх роз'ясненнях від 26 травня 2022 року, розміщених на офіційному веб-сайті, МОЗ наголошує, що лише добровільна співпраця з окупантами та підтримка окупаційного режиму тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Медикам і надалі дозволено виконувати свої обов'язки щодо порятунку життя та здоров'я громадян, вони продовжують надавати медичні послуги за договорами про медичне обслуговування населення.
Також лікарям дозволяється використовувати ресурси, які передані окупаційною владою, проте лише відповідно до українського законодавства та в межах, передбачених Конвенцією. Зокрема, згідно з Конвенцією, держава-окупант насамперед зобов'язана забезпечити подальші медичні потреби цивільних. Тому всі медичні працівники, ресурси, обладнання, матеріали та ліки в першу чергу направляються для забезпечення належного медичного обслуговування цивільного населення та безперервного догляду за пораненими та хворими.
Якщо представники країни-окупанта змушують медустанову приєднатися до надання медичної допомоги окупантам, МОЗ рекомендує:
зафіксувати факт примусу окупаційних властей до надання медичної допомоги представникам країни-агресора;
зафіксувати, як наразі забезпечується медичною допомогою населення на окупованій території (адже якщо залучення медустанов до надання допомоги окупантам призводить до погіршення задоволення потреб цивільних, це порушення Женевської конвенції країною-агресором).
У своєму інтерв'ю «Українській правді» від 10 червня 2022 року міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко також зазначив, що отримання ліків чи палива від окупантів — це не співпраця, а забезпечення життєдіяльності лікарні, яка має рятувати українських громадян.
Навіть здобуття зарплати від окупантів не є колабораціонізмом. Колаборантами вважатимуться лише медики, які виявляють ініціативу для призначення на керівну посаду або співпрацюють із окупаційною владою з політичних мотивів або визнають законність окупації.
У найскладнішому становищі виявилися педагоги. Окупаційна влада вимагає від навчальних закладів та педагогів відновити навчальний процес російською мовою та відповідно до російських стандартів освіти. Проте, згідно з частиною 3 статті «Колобараційна діяльність» УКУ, дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора, а також здійснення антиукраїнської пропаганди у навчальних закладах незалежно від типів та форм власності, тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Вчителі можуть визнати колаборантом без урахування того, який саме предмет він викладає.
Якщо дотримання законодавства та продовження освітнього процесу за українськими програмами неможливе, МОН радить вчителям ініціювати зупинення трудового договору або звільнитися та повідомити управління освіти про причину. Якщо їм вдасться евакуюватись, за ними обіцяють зберегти заробітну плату.
Які ризики існують для бізнесу
Щодо суб'єктів господарювання — ФОП, юридичних осіб — ситуація не легша.
Відповідно до частини 4 статті «Колобараційна діяльність» УКУ, провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, зокрема окупаційною адміністрацією держави-агресора, є колабораційною діяльністю.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, які мають цінову визначеність.
Тому будь-яке постачання товару, передача майна, виконання робіт, надання послуг органам окупаційної влади чи державі-агресору може вважатися колаборацією. (Водночас ті ж дії на користь населення колаборацією не є!).
Також червоною лінією для бізнесу на окупованих територіях є реєстрація та отримання дозволів або ліцензій в органах окупаційної влади та/або сплата податків або інших платежів на користь держави-агресора чи окупаційної влади. Все це може розцінюватись як колабораціонізм.
До відповідальності передусім притягуватиметься особа, яка приймала відповідне рішення від імені суб'єкта господарювання (керівник або особа, яка його заміщає, інша особа, уповноважена за довіреністю або рішенням підприємства). Інші працівники, залежно від обставин та наявності наміру, теоретично також можуть бути притягнуті до відповідальності як посібники.
Як убезпечити бізнес та працівників
Найкраще рішення — це, звісно, релокація бізнесу та працівників на територію, підконтрольну Україні. Однак це може бути складно чи навіть неможливо зробити через особливості роботи конкретного заводу, виробництва, магазину чи ситуації в регіоні загалом.
У такому разі роботодавцю слід розробити план дій щодо мінімізації ризиків, який може включати такі кроки:
- Перереєстрація бізнесу на підконтрольну Україні територію
- Інвентаризація корпоративної структури та бізнес-зв'язків для припинення будь-якої пов'язаності з РФ, окупаційною владою та контрагентами, які з ними пов'язані чи співпрацюють.
- Не здійснювати господарську діяльність (виробництво та постачання продукції, виконання робіт, надання послуг) на користь окупантів.
- Проводити платежі, виплачувати заробітну плату та податки виключно на рахунки отримувачів у банках.
- Проінструктувати та застерегти керівника, інших уповноважених осіб та працівників від дій, які можуть бути розцінені як колабораційна діяльність або допомога, за необхідності змінити керівника та підписантів.
- Вжити заходів щодо організації роботи персоналу залежно від конкретних обставин та можливостей працівників.
- Запропонувати переведення на роботу на підконтрольну Україні територію.
- Ввести дистанційну чи надомну роботу.
- Надати оплачувану або неоплачувану відпустку.
- Оголосити простий.
- Зупинити дію трудового договору.
Для українців, які перебувають на окупованих Росією територіях, ситуація залишається складною, але ми віримо у ЗСУ і те, що Україна обов'язково переможе. Ці поради допоможуть залишитися чистими перед законом і зберегти персонал після деокупації.
