За інформацією: Суспільне Чернівці.
Ганна Скорейко. Фото: Марія Ігнатюк / Суспільне Чернівці
У Чернівцях триває друга хвиля перейменування вулиць — планують змінити понад 40 назв. Суспільне Чернівці поспілкувалося історикинею, депутаткою та членкинею топонімічної комісії Ганною Скорейко про те, чому з попередніх 45 перейменованих вулиць жодної нової назви на честь жінки, як ставляться до перейменувань на честь українських загиблих військових, а також румунів, які у різний час мали вплив на Буковину.
– Зараз у Чернівцях триває перейменування вулиць.Частина людей вважає, що це потрібно робити після перемоги. Чому перейменування на часі?
– Війна відбувається не тільки на сході, але й всередині кожного з нас. Вона змушує по-інакшому осмислювати все, що довкола тебе. Величезну напругу люди відчувають, коли йдуть по вулиці, яка названа на честь Пушкіна. Хоча здавалося б, чим Пушкін може зашкодити Україні? Але одне уявлення про те, що росіяни, які вчилися на творах Пушкіна, сьогодні вбивають українців.
Такі імена стали подразниками, вони не можуть з одного боку нам допомогти виграти цю війну, але з другого боку – це ті неприємні відчуття, які переживають не тільки ті, хто відправив своїх дітей на війну, не тільки ті, хто безпосередньо постраждали, а це війна для нас усіх.
Є люди, які кажуть, що ті гроші, які йдуть на перейменування вулиць, треба передати на потреби солдатів та армії. Але ми розуміємо, що це дрібні кошти, там вони справді не вирішують нічого. Бо за ці гроші змінють не стільки табличку з іменем діяча, а психологічний стан українців. У нас в топонімічній комісії не було суперечок перейменовувати чи ні. Тому що є запит. Бо якщо суспільство потребує перейменування, значить ми повинні вирішити це, щоб наступні покоління не мали клопотів з усвідомленням, хто це і чому вулиця носить це ім’я.
– Через назви вулиць вшанували героїв Небесної Сотні, героїв АТО, наших місцевих військових, які обороняли Україну від російської армії й загинули. Але, на жаль, таких військових багато. За яким принципом комісія обирає, котрі саме імена дати вулиці?
– Коли почалася ця нова фаза активної війни Росії проти України, то найважчим було для нас, коли до комісії приходили згорьовані батьки чи дружина і просили увіковічити ім’я їх сина або чоловіка. Це видавалося нормальним, але вже тоді ми розуміли, що таких героїв буде багато. Зараз розробляють нове положення про топонімічну комісію, там йтиметься зокрема про те, що на перейменування в першу чергу будуть пропонувати імена тих загиблих воїнів, які отримали звання Героя.
Наприклад, Одеська топонімічна комісія прийняла рішення, що з такими випадками вони будуть працювати після війни. Коли вони будуть мати повну інформацію, перелік всіх, хто загинув, хто справді поклав душу й тіло за Україну. Думаю, що так само будемо робити й ми.
– Нещодавно у місті перейменували 45 вулиць і провулків. І жодної вулиці не назвали на честь жінки. Чому так сталось?
– У першому блоці справді жінок не було, але у другому є дуже багато. На цей блок вже пішли і Роза Ауслендер, Квітка Цісик, Марія Приймаченко, і ще з пів десятка діячок саме з українського руху, української культури. Серед абсолютно несподіваних була пропозиція одну з вулиць назвати на честь Марусі Чурай, як я чую – людям подобається ця назва. Отже, жінки будуть представлені у нашому міському ландшафті.
Світлина ілюстративна. Фото: Суспільне Чернівці
– При попередньому етапі у Чернівцях зникли такі назви вулиць як Волзька, Краснодарська чи Мінська. Натомість з’явилися вулиці в честь українських міст, як-от Гостомельська чи Маріупольська. Але чи ці назви не можуть бути травматичними? Все ж таки Маріуполь — це не лише про героїзм оборонців Азовсталі, але й про тисячі жертв серед цивільних. Чому вирішили обрати саме таку назву?
– Увічнення – це не обов’язково відчуття трагізму, увічнення – це в першу чергу про пам’ять. Після такого, доволі серйозного обговорення, на топонімічній комісії ми пропонували ці назви для того, щоб працювало правило, що це все одна єдина Україна.
І Маріуполь ще надовго буде символом незламності та символом трагедії, але це нагадування не повинно носити гіркий присмак. Це нагадування повинно в першу чергу носити світлий образ людей, які не склали зброї та не зламалися.
Тому що, навіть ті, які здалися в полон, це була частина великої операції, і я вірю, що вони всі повернуться назад.
– Як топонімічна комісія обирає вулиці, які перейменувати у першу чергу?
– У нас є перелік всіх вулиць, які ми будемо перейменовувати, або які пропонуються до перейменування. Вони всі складені за абеткою. Далі ми намагаємось прив’язати назву до локації, яка йде на перейменування. Але є вулиці, які ми хотіли б присвятити нашим молодим героям, які вже загинули. У нас є цілий квартал, де вулиці названі на честь російських міст. Вони будуть носити назви героїв, які загинули.
Коли жителі вулиць уже мають готові пропозиції, вони звертаються до топонімічної комісії і просять перейменувати свою вулицю вже.
Наступний принцип полягає в тому, що є вулиці які пов’язані з життям видатних особистостей. Під таке перейменування потрапили Пушкін, Лермонтов і Толстой. Тут ми заходимо в конфліктне поле, тому що чимало людей старшого покоління виросли на цій літературі, і вони запитують, чим не догодив Маяковський чи Толстой. Але дуже важко сприймається те, що пов’язано з російською культурою.
– Тепер у коментарях під дописом про намір перейменувати вулицю російського науковця Вавілова користувачі висловлюють спротив. Мовляв, він теж постраждав від тоталітарного режиму, тож нехай залишається. Погоджуєтеся з цим?
– Я вважаю, що мешканці повинні брати участь у обговоренні цих назв. Для цього й існує громадське обговорення, щоб перейменування не викликало гострого несприйняття. Ми на топонімічній комісії обговорювали Вавілова, і справді його постать залишається однією з найсуперечливіших для чернівчан. Тому що він представляв російську науку, але водночас працював зокрема в Полтаві та Одесі, був членом Української академії наук.
Власне в Чернівцях він був заарештований у 1940 році, коли приїхав з експедицією. Тобто постать досить суперечлива з точки зору значимості для світової науки, а не тільки для радянського чи то російського простору. Якщо мешканці будуть вважати, що це ім'я треба залишити — будемо тоді працювати з ними. Тому що є справді такі цікаві постаті — так, вони росіяни, але водночас були й частиною українського суспільного, наукового чи літературного життя.
Драма цієї постаті полягає в тому, що він мав нещастя народитися в Росії, у Москві. І основна його творча і професійна діяльність припала на період жорсткої радянізації України.
– З іншого боку, чи можемо ми відразу згадати якихось українських вчених або з інших країн, окрім Росії, іменами яких названі вулиці у Чернівцях?
– Ви ж бачите, як склалося: яка держава тут панувала — та й формувала свій простір, зокрема топонімічний. Було б дивно, якби у Чернівцях були вулиці, позначені іменами нобелівських лауреатів, які родом не з Радянського Союзу.
Топонімія як і в усіх попередніх державах, так і зараз все одно несе в собі певний відбиток політичних трендів і тенденцій. Як би ми не хотіли цього уникнути, нам не вдасться.
Занадто важкий ось цей період війни, щоб можна було шукати якісь виправдання, чому сліди російської науки повинні тут залишатися.
Тому вирішувати це доволі важко. І на топонімічній комісії ми про це дуже багато сперечалися. І голосування було непросте, тому що в топонімічній комісії переважна більшість — це люди, пов'язані з наукою.
– Влітку жителі вулиці 28 червня були проти перейменування вулиці на Конституційну. Люди, які народилися вже в незалежній Україні, асоціюють цю дату не з днем окупації Буковини Радянським Союзом, а з днем прийняття Конституції. Чому все ж вирішили перейменувати?
– Історія з перейменуванням вулиці 28 червня дуже довга. Ми декілька разів виносили на громадські слухання, обговорення, і для нас дуже важливо було зафіксувати ціннісний внесок цієї події в історію України. Тобто для багатьох тих, хто вже жив в часи радянської, а потім незалежної України, ця дата означала формування єдиного українського простору.
Для нас дуже важливо було, щоб ми зрештою примирилися зі своєю історією. Те, що ми називаємо остаточним збиранням українських земель, це Сталін робив не задля України. Це була його велика геополітична гра, але віддаємо насправді данину тому, як українці йшли до цього — довго, жертовно, з кривавою боротьбою. Інша справа, що результатом цієї довгої і кривавої боротьби скористався Сталін, який використав її як аргумент, чому він повинен з'єднати ці землі. І він зіграв цю виставу.
Після останньої зустрічі з мешканцями ми дійшли консенсусу, що якщо ви хочете, щоб це була вулиця української конституції, вона буде називатися Конституційною. Нам вдалося їх переконати, але це історія в декілька зустрічей, з неймовірно гарячими дискусіями.
Інколи нас звинувачували у тому, що ми проти України, проти української території.
– Про вулицю на честь Трояна Поповича. Про перейменування говорили раніше, зокрема і представники румунської спільноти. Чи буде все ж у Чернівцях така вулиця?
– Бути частиною держави, яка власне представляє союзника нацистської Німеччини, але разом з тим йти проти цієї системи і зберегти життя, за різними даними від 16 до 26 тисяч людей. Хоча, як на мене, навіть врятоване життя однієї дитини вже варте того, щоб людину пам’ятати.
Траян Попович. Колаж: Суспільне Чернівці
Коли сюди прийшла Румунія у 1918 році, Попович все ж таки був свідомий цього. Але коли довелося зробити вибір — я з тими, хто знищує чи я з тими, хто рятує — він обрав інший шлях. І я вважаю, що це просто такий яскравий образ буковинця, який не піде супроти своєї совісті і навіть не піде проти абсолютної людяності. Він врятував чернівчан, хоча цим він порушував насправді дуже багато норм тодішньої Румунії.
Тому думаю, що Траян Попович вартий того, щоб бути представленим у топонімії міста саме як чернівчанин, який зрештою зробив все для порятунку чернівчан. І далі всі епітети його недоброзичливців ми залишаємо за дужками. Ми не можемо власне відмежувати його політичні та ідеологічні переконання, але його дії насправді вартують того, щоб він був представлений у Чернівцях.
