Росія найближчими двома місяцями має намір посилити свій наступ в Україні, пише видання Axios, посилаючись на подробиці нещодавньої розмови російського диктатора Володимира Путіна і президента США Дональда Трампа. За інформацією видання, Путін заявив президенту США, що «протягом наступних 60 днів він докладе нових зусиль із захоплення територій аж до адміністративних кордонів українських регіонів, у яких Росія має значні позиції».
Відео дня
Чи можуть змінити ці плани Путіна кроки Трампа щодо посилення України та санкційного тиску на економіку Росії та ситуація у середині РФ, де диктатор має купу значних проблем, які можуть вистрілити вже зовсім скоро?
Своїми думками щодо цих та інших актуальних питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився: російський опозиційний журналіст і соціолог Ігор Яковенко.
– Після заяв Трампа напередодні, якщо Вашингтон справді діятиме жорстко, це може похитнути впевненість Путіна в тому, що він зможе «пересидіти» й дотиснути Захід, аби виграти війну? Чи для нього це нічого не означає?
– Питання у тому, що ми взагалі маємо на увазі під словом «жорстко». Якщо йдеться про законопроєкт Ліндсі Грема, то певний потенціал у ньому є. Він надає Трампу змогу запроваджувати мита в обсягах, які він сам визначить. У документі згадується цифра 500%, але насправді це переважно адресовано Китаю та Індії. Ми вже бачили, як Китай реагує на торговельний тиск – Трамп уже пробував натиснути тарифами, й усі пам’ятають, чим це закінчилося. Так, закон розрекламований. Сам Грем називає його «кувалдою», яку тепер має Трамп. Але у мене серйозні сумніви, що ця «кувалда» буде застосована на повну. І ще більше сумнівів у тому, що вона змусить Путіна щось змінити.
Чого не скажеш про питання зброї – це вже серйозніше. Бо доля цієї війни вирішується на полі бою. І саме зброя – критичний фактор. Перш за все – ППО, системи Patriot і ракети до них. Те, що Трамп погодився продати Україні певну кількість установок і снарядів – саме продати, а не подарувати, – це важливо.
Ще важливіше те, що Трамп, здається, вперше натякнув на готовність передати Україні не лише Patriot, а й ракети далекої дії. Але тут усе впирається в інше: американське законодавство. На сьогодні Трамп, без погодження з Конгресом, може передавати лише те озброєння, яке визначене в межах нормативної конструкції, створеної його попередником. Щоб змінити масштаби та якість допомоги, йому потрібен новий закон. А отже консенсус. Отримає він його? Можливо. Але для цього доведеться створити нову юридичну рамку. І головне питання: чи він цього захоче? Так от, є таке відчуття, що особисте обурення хамською поведінкою Путіна може стати тим тригером. Бо Путін, м’яко кажучи, поводився з Трампом по-хамськи. Після того як Трамп публічно закликав його зупинити війну, Путін усміхався, а потім збільшував інтенсивність ударів. Це відверте знущання. І Трамп, здається, оцінив це належно. Я дуже сподіваюся, що його особиста образа буде достатньою мотивацією для серйозних дій.
– Але чи це зупинить війну?
– Моя оцінка: ймовірність цього мізерна. Бо Путін зупиняти війну не збирається. Просто не збирається. І це вже всі, здається, зрозуміли.
– Що може його все ж змусити?
– Тільки важка військова поразка. Знищення ВПК Росії. А поки що ми цього не бачимо. Так, Україна проводить дуже потужні й талановиті операції у тилу ворога – зокрема, легендарна операція «Павутина». Але для реального знищення ВПК таких «павутин» треба сотні. Так, Україна сама виробляє зброю, отримує її від Європи, буде отримувати й від США. Але для прориву на фронті потрібен зовсім інший рівень постачання. Тому, на мою думку, поворот Трампа та США до підтримки України відбувся. Це очевидно. Це хороша новина. Але цього недостатньо, щоб змусити Путіна зупинитися.
– А якщо взяти внутрішні проблеми Росії? Наскільки вони можуть бодай змусити задуматись у Кремлі: може, варто щось змінити? Зокрема, економічне падіння. Чи може обвал економіки змусити Путіна переглянути стратегію і, можливо, припинити війну? Бо от мінфін Росії оприлюднив дані про різке скорочення доходів від нафти. Якщо ціни й далі падатимуть – а за прогнозами так і буде, бо ОПЕК+ збільшує видобуток, – то бюджет тріщатиме ще гучніше. Чи це змусить Кремль щось змінити, чи ж «гроші на війну знайдуться завжди»?
– Я думаю, що другий варіант. Тобто так, доходи впали, це факт. Але коли ми говоримо про «обвал», треба бути точнішими: що саме мається на увазі?
– Ну от, наприклад, зараз – мінус 30% порівняно з тогорічним періодом.
– Так, економіка Росії справді не в найкращій формі. Але вона жорстко поділена: цивільний сектор і військовий. Страждатиме цивільний сектор. А от військовий – ні. Тут усе очевидно. Путін зробить усе можливе, щоб армія і зброя не постраждали. Соціалка, медицина, ЖКГ – усе це буде «оптимізоване». А от снаряди, танки і БПЛА – будуть. Не забуваймо і про зовнішню допомогу. Ми звикли, що допомагають Україні – США, Європа. Але ж Росії теж допомагають. 12 мільйонів (!) снарядів від Північної Кореї – це серйозно. І не просто серйозно, а критично. У плані снарядів – це вирішальна допомога. Щодо Китаю – довго намагалися створити ілюзію, ніби він лише «подвійного призначення» щось постачає. Насправді – ні. Завод у Хабаровську, збудований за підтримки Китаю, дає левову частку дронів для фронту. Тобто за спиною Росії – Китай, поруч – Північна Корея.
Чи хочу я, щоб економіка Росії обвалилася? Хочу. Ще й як. Але зображати ситуацію так, ніби зараз усе завалиться і війна припиниться – це самообман. Ймовірність завершення війни цього року – практично нульова. Реальність така: економіка РФ здатна тягнути цю війну далі. І головна проблема – не Шойгу чи Герасимов. Головна проблема – голова Центробанку РФ Набіулліна. Вона своїм економічним талантом тягне цю систему з прірви. І в цьому сенсі – вона ворог України №1. Так, доходи від нафти падають. Так, росіяни все більше відчувають війну. Так, вона приходить на територію самої Росії.
У Путіна є дві потужні конкурентні переваги, які не варто ігнорувати. Перша – нульова ціна людського життя. Це дозволяє йому кидати людей у м’ясорубку без кінця. Друга – абсолютна відсутність механізму перетворення зубожіння на політичні наслідки. Тобто росіяни можуть голодувати, мерзнути, але вони не підуть змінювати владу. Ці два активи Путін використовує на повну. І саме тому війна триватиме.
– Це ви сказали про простих, скажімо так, росіян. А що стосується еліти? Оця смерть чи, як деякі вважають, убивство міністра Старовойта – вона ж виглядає як тріщина в системі. Ну подивіться: міністр транспорту – класичний персонаж російської вертикалі, він не стрибає вище від свого рівня, як і всі працює у звичній парадигмі «розпилу». І тут його, фактично, «випилюють» із цієї системи. Це що, скорочення «кормової бази», і тепер – хто не встиг, той запізнився? І чи це якось може розхитати путінську піраміду – змусити еліту бодай замислитися над своєю долею? Ну або, можливо, над долею самого Путіна?
– Дуже хочеться відповісти, що так, от прямо зараз міністри, губернатори, вся ця еліта жахнуться й кинуться з авторучками й канцелярськими скріпками штурмувати бункер. Але ні. Цього не буде. Що маємо насправді? Так, смерть Старовойта виглядає щонайменше дивно. Чи то самогубство, чи то ліквідація. Більшість, хто стежить, уже в курсі: скидається на те, що його прибрали за кілька днів до офіційного «оголошення». Путін, до речі, спокійно звільнив уже мертвого міністра. Ну прямо сюжет для чорної комедії. Але якщо серйозно, то це частина загального ряду – падіння з вікон топменеджерів з нафто-газового сектору, хвиля арештів генералів, підчищення «своїх». Це вже не поодинокі інциденти – це тенденція. І тут два важливі моменти. По-перше – те, що ви правильно назвали: скорочення «кормової бази». Так, пиріг зменшується, а отже, кількість тих, хто має доступ до нього, теж треба зменшити. І це робиться звичними для російських силовиків методами. По-друге – на поверхні логічне питання: ну а що, за мільярд рублів уже вбивають? Ну це ж не мільярд доларів, не фунтів. Старовойт поводився як типовий чиновник. Ну вкрав мільярд – хто не вкрав? Але проблема в тому, що цей мільярд було вкрадено з коштів на будівництво оборонних укріплень у Курській області. А тут уже війна. І красти на війні – це вже не в межах «нормального» російського розпилу. Це загроза самій військовій машині. І отут система входить у конфлікт із самою собою.
Путін чудово розумів, що корупція – це скелет його вертикалі. І він почав війну саме з цією корумпованою конструкцією. Але виявилося, що ця конструкція в умовах війни – уже не просто шкідлива, а небезпечна. Тобто: система не може не красти, бо всі звикли, що це – валюта лояльності. Але водночас красти під час війни – це шкодити фронту. І от тут уся ця еліта в ступорі: схеми залишились, але ризики стали смертельними. А от зупинитися – ніхто не вміє.
– Але ж саме можливість красти і була ціною лояльності. Еліту ж не переконували – її купували. Гроші, потоки, «відкати». А тепер усе: красти небезпечно на війні. Лояльність – не про ідеї, а про вигоду. Якщо вигоду обрізають – може ж і лояльність зменшитись?
– Звісно. Але тут з’являється другий стовп системи – страх. Тобі не обов’язково бути лояльним. Але ти зобов’язаний боятися. Не хочеш бути лояльним – добре. Тоді будеш наступним. Як Старовойт – із пістолета в груди. Або як пів сотні топів, які «випали» з вікон. Або як генерали, яких зараз десятками пакують у тюрми. Це і є новий «договір» між Путіним та елітою. Якщо раніше все трималося на купівлі лояльності, то тепер усе – тільки на страху. І в цьому сенсі ми бачимо часткове повернення до сталінської моделі. Сталін не купував лояльності. Він змушував до неї. Лояльність через терор, не через прибуток. Тому так, умовно кажучи, ми бачимо, як старий договір анулюється. І на його місці формується новий: або ти боїшся – і живеш, або не боїшся – і тебе не існує.
– І, виходить, система перестає бути «системою договору», а стає системою залякування?
– Абсолютно. Це вже не вертикаль з балансами, це вертикаль із гільйотиною. Путін усвідомлює, що піраміда хитка, і єдиний спосіб тримати її – це перетворити страх на головний капітал. Умовна «еліта» все ще може красти – але тільки поки не краде більше, ніж дозволено, або не краде там, де не можна. І головне – красти тепер небезпечно, а не красти – нерентабельно. А жити, нічого не роблячи, – взагалі ризиковано. І от тут виникає ефект «колоди, яка пливе по річці»: всі пливуть, знають, що попереду водоспад, але ніхто не хоче ворушитися першим.
– Як на мене, ця модель купівлі лояльності – вона більш життєздатна в XXI столітті, ніж страх. Ну навіть у такій країні як Росія.
– Розумію вас. Але, знаєте, 25 років путінського режиму не минули дарма. Та зачистка, яку було проведено – політичного поля, медійного, громадянського суспільства, – вона зробила свою справу. І тому всі ці мрії, що от-от щось станеться, еліта злякається, і почне у кіосках Кремля скуповувати шарфи, табакерки, готуючись до змін – ні, я не думаю, що це станеться. Рівень контролю і зачищення – такий, що сподіватися на якийсь «вибух» зсередини не доводиться. Так, вони давно вже незадоволені. Це зрозуміло. Вони втратили всі бонуси довоєнного життя: безкарність, офшори, елітну нерухомість, навчання дітей в Оксфорді та Принстоні. Тепер цього немає. Звісно, вони обурені. І що? А нічого. Страх чудово замінив купівлю лояльності. Я повторю ще раз: єдиний реалістичний сценарій завершення війни – це або фізичне усунення Путіна, або тяжка воєнна поразка. Усе інше – фантазії. Спецоперації, перевороти, отрути – поки цього нічого не видно. Але я дуже сподіваюся, що помиляюсь.
– То, виходить, єдиний чинник, який реально може зрушити режим, – це українська армія?
– Так, абсолютно. Лише серйозне військове фіаско може запустити ефект «короля без мундира». Путін має програти. Тоді вже постане запитання: а чи справжній це цар? І от тоді, можливо, й з’являться нові «пригожини» – з гранатами в одній руці й контрактами в іншій. Бо ззовні Росію розгромити важко. Але зсередини – вона трухлява. Треба тільки серйозний поштовх. І цим поштовхом має бути поразка на фронті.
– Повертаючись до внутрішніх справ Росії. Там же зараз готують розширення практики примусових робіт для засуджених за легкі злочини. Це все на тлі того, що мінекономіки прямо говорить: у Росії не вистачає двох мільйонів робочих рук. На ваш погляд, це такий собі «міні-ГУЛАГ» по-путінськи? Сталін же будував ГУЛАГ не лише як каральну систему, а й як спосіб отримати дешеву робочу силу. В’язні будували великі об’єкти. А тут що – повторення?
– Частково. До масштабів Сталіна не дотягує, але сам підхід проглядається. В’язні в РФ – це дійсно ресурс. І трудовий, і воєнний. Бо значну частину засуджених одразу ставлять перед вибором: або на фронт, або в тюрму. І багато хто обирає фронт. Тобто колонії – це не лише виробнича база, а й джерело гарматного м’яса. Так, у певний спосіб вони «підтримують» економіку. Але без мотивації, без гідних умов – економіки не вийде. Просто сам задум – ніби робоча сила безкоштовна – це лише на папері. На ділі – зношені тіла, відсутність кваліфікації та повна демотивація.
– Росстат припинив публікувати дані про демографію – скільки народилося, скільки померло. Останні звіти за початок року показали серйозний мінус: смертність перевищує народжуваність на тлі війни. Це вони приховують реальні втрати?
– Причини очевидні – закриття даних не лише через фронтові втрати. Це спроба накрити всю країну чорним ковпаком. Але це марно. Щоб приховати масштаби катастрофи, треба закрити не лише статистику – а ще й кладовища. Бо саме вони – справжні індикатори. Офіційна цифра не потрібна, щоб зрозуміти масштаби – достатньо подивитися на ряди нових могил і відсутність молодих чоловіків на вулицях. Закритість – це спроба затягнути час, виграти місяці. Але правду приховати вже неможливо. А щоб країна перестала вмирати – треба припинити війну. А Путін цього не може. І не хоче.
