За інформацією: Суспільне Полтава.
Ліквідатор аварії на ЧАЕС Петро Пономаренко. Суспільне Полтава
"Перші дні 27 квітня ми забезпечували правопорядок при евакуації людей із Прип'яті. Були це трагічні такі кадри, як виводили людей із Прип'яті. Дивишся, отак їдеш містом — там у пісочниці іграшки залишені, на балконах білизна сушиться", — розповів ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС Петро Пономаренко.
Петро Пономаренко розповів, що тоді вивезли майже 50 тисяч осіб. Евакуація відбувалася за допомогою сотень автобусів і кількох потягів. Згодом, 1987-го його направили туди знову, охороняти саму Чорнобильську АЕС.
Підрозділ ліквідаторів Петра Пономаренка. Фото надане П. Пономаренком
"Тоді я перебував там, навіть майже півроку в оцій частині, і дивлячись на оцих солдатів, я записував, які симптоми в них були: там кровотеча, кров із носа, очі такі були червоні, що прямо дивитися страшно було. Було жахливо дивитися на тих, а солдати — по півроку, це строковики, 18–20 років. А приїздили із Москви перевіряючі, там я пам’ятаю, то вони не те що забороняли, а вони забирали оці всі журнали, де я записував усі оці скарги на здоров’я — оце все було вилучено. Ну що, ми тоді… я думаю, що в них було завдання таке".
Пів року Петро Пономаренко провів поблизу станції. Дислокувався у піонерському таборі "Казковий", що в 12 кілометрах від реактора.
Локалізація радіації гелікоптерами на Чорнобильській АЕС. Фото надане П. Пономаренком
"Вразило Рудий ліс. Рудий ліс — це від станції недалеко, куди випали радіоактивні опади. Це було вражаюче. Оцей ліс, він, ну, буквально став, як наче вигорів, потемнів, побурів, став коричневим. Жодної зеленої рослинки".
Як зазначив ліквідатор, після служби у зоні радіоактивного забруднення, здоров’я стрімко почало погіршуватись.
Зруйнований 4-й енергоблок ЧАЕС. Фото надане П. Пономаренком"Оце я кожний місяць на 3 000, а то й більше, скуповую медикаменти. Це недавно був інфаркт, там цукровий діабет, з головою… ну було. Я тільки приїхав із Чорнобиля, я зразу помітив: задишка була страшна, від легенів — я не знаю, поки я видихав оцю всю мерзоту. Дуже довго приходив до себе. Ну, а зараз що? Зараз оце як на погоду, і як сонце, а як сонце — так взагалі викручує, висушує. Дуже-дуже вже тяжко після оцих всіх захворювань, які спричинила оця радіація. Рани не заживають".Читати ще
Читати ще
«Я теж хотів велику пушку»: історія добровольця Артема Масленнікова
