За інформацією: Суспільне Чернівці.
Колаж: Суспільне Чернівці
Відстоювали права жінок на працю та освіту, утверджували здобутки жінок у своїх творах та власним прикладом впливали на репрезентацію жінок у суспільстві. Це в різний час і в різних сферах робили Ольга Гузар, Сіді Таль, Ольга Кобилянська, Ірина Вільде та Августа Кохановська.
До Міжнародного дня боротьби за права жінок розповідаємо про непересічних буковинок, які змінювали середовище навколо.
Сіді Таль
Чернівецька єврейка Сореле Біркенталь, яка взяла сценічне ім'я Сіді Таль, стала найвідомішою єврейською артисткою в СРСР. Сіді народилась у небагатій родині пекаря, з дитинства проявляла артистичні здібності, а вже з 14 років виступала у театральній трупі.
До Другої світової війни артистка виступала на сценах Бухаресту та Ясс, але через антиєврейські настрої в Європі переїхала до Кишинева, а під час війни її евакуювали до Ташкента.
Тоді вона працювала на Узбецькій кіностудії, озвучуючи кінофільми, потім у складі театральної бригади дала понад тисячу концертів, зокрема для пацієнтів шпиталів та бійців, які їхали на фронт. У той час Сіді Таль виконувала не лише єврейські народні пісні, але й грузинські та узбецькі.
Після закінчення Другої світової війни Сіді Таль повернулася до Чернівців, які вже стали радянськими. Артистка виступала у місцевій філармонії, грала у жанрі "травесті" та виконувала номери на їдиші. За один вечір на сцені Сіді Таль могла перевтілитися з Чарлі Чапліна у хлопчика-сироту чи повію, або у згорьовану матір, яка втратила синів на війні.
Сіді Таль в образі Чарлі Чапліна.
Артистка і грала ролі, і співала — її виступи були на межі театру та естради. Квитки на виступи Сіді Таль розкуповували миттєво, а чернівецькі євреї переповідали одне одному те, що побачили на виступах артистки.
Уперше я побачив Сіді Львівну на сцені в моїх рідних Чернівцях 1946 року. З першого поклону вона буквально заворожувала публіку. Сіді Львівна співала єврейською мовою, й хоча я не знав цієї мови, я розумів усе – настільки живим, образним було її виконання, — Дмитро Гнатюк.
Коли після 50-х років влада у всьому Радянському союзі почала закривати єврейські театри, від театральної трупи Сіді Таль залишилося лише двоє артистів. Але їм дозволили виступати і гастролювати у країнах Радянського союзу.
Сіді Таль до кінця життя виступала мовою їдиш у філармонії Чернівців.
Ольга Гузар
Жінки не вміють читати та писати, не мають можливості навчатися, бо весь час витрачають на хатню роботу. Так було на Буковині ще сто років тому. Це змінила чернівчанка Ольга Гузар.
Вона народилася у Відні, та у 1909 році разом із чоловіком переїздить до Чернівців.
З 1920-х років Ольга бере участь у жіночих організаціях, декілька років очолює "Жіночу громаду Буковини". Разом з активістками жіночих об'єднань Ольга Гузар майже щоліта проводила курси для неписьменних дівчат. Також були курси "Рахункового діловодства" і крою та шиття, щоб жінки могли здобути якусь професію та заробляти власні гроші. Також стараннями жінок у Чернівцях в 1925 році відкрили першу "захоронку" — дитячий садок, де матері могли залишити дітей, щоб мати змогу працювати.
Ольга Гузар та Ольга Кобилянська у 1927 році. Фото: Літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської
У той час більш заможні жінки, як і Ольга Гузар, організовували благодійні заходи, вечорниці, чайні вечори, а гроші, отримані на таких заходах, спрямовували на навчання жінок та потреби греко-католицької церкви. Одним із проєктів Ольги Гузар була "Лікарська порадня". Це була медична консультація, де працювали місцеві лікарі, які безплатно давали медичні поради для незаможних пацієнтів.
Окрім того, Ольга Гузар боролася за права жінок, зокрема мала колонку у газеті "Час", була організаторкою жіночого з'їзду в Чернівцях, а також виступила на міжнародному жіночому конгресі у Бухаресті, де французькою мовою розповіла про проблеми буковинців у Румунському королівстві — закриття українських шкіл на Буковині та заборону говорити українською мовою.
Чоловік Ольги Гузар Володимир.
Ольга Гузар застала панування на Буковині й австрійської, і румунської, і радянської влади. Усі вони не сприяли тому, щоб українці вчилися українською мовою, а жінки з незаможних сімей могли отримати професію. Через проукраїнську позицію та ніби-то співпрацю з комуністами румуни вислали Ольгу Гузар у в'язницю на півдні Румунії. Жінку випустили у 1944 році, коли Буковина вже стала радянською. Наймолодшого сина Ольги вислали до Сибіру за зв'язок з ОУН, а 57-річну Ольгу заарештовує НКВС. Під час допитів вона зізналась про свою участь в "Жіночій громаді" та в тому, що друкувала націоналістичні листівки.
Поки Ольга була у в'язниці, радянські військові зайняли віллу її родини на вулиці Федьковича. Чоловіку Ольги Гузар виділили кімнату у напівпідвальному приміщенні, яка до цього використовувалася як пральня. Там Володимир Гузар повісився. У 1945 році через нелюдські умови у тюрмі та виснажливі допити загинула Ольга Гузар, у її справі написали, що від серцевої вади. Досі невідоме місце її поховання.
Августа Кохановська
Чернівчанка, яка навчалась малярства у Відні, товаришувала з Ольгою Кобилянською та малювала гуцулів.
Все це про Августу Кохановську, яка народилася 1868 року у сім’ї польського походження в Садгорі.
Батько художниці деякий час працював повітовим старостою у румунському місті Кимполунг (Південна Буковина). Саме там Августа познайомилась з Кобилянською, яка пізніше називатиме її своєю найкращою приятелькою. Перші уроки малювання дівчина брала у відомих польських художників, а у 1894 році вона вступила до Віденської академії мистецтв, де навчалась 5 років.
Вікіпедія Багаторічну дружбу з Кобилянською Августа підтримувала у листуваннях. Кохановська стала першою ілюстраторкою її творів, також малювала ілюстрації до творів Івана Франка, Івана Нечуя-Левицького та Сидора Воробкевича Книга з творами Кобилянської з ілюстраціями Кохановської
Виставка мисливства у Відні 1910 року принесла Августі Кохановській славу. Журі відзначило художницю дипломом, а архікнязь Кароль-Франц Йозеф подарував їй брошку. Її живописи сповнені естетикою українського побуту, вона часто зображала буковинську архітектуру та гуцулів.
Музей українського живопису У Чернівецькому художньому музеї збереглися її картини «Хлопець у народному вбранні», «Гуцул з палицею», «Гуцулка з конем», «Гуцульська пара», а також «Пейзаж з капличкою» та «Біля криниці»
Художниця провела останні роки життя у скруті. Вона померла у монастирській лікарні в польському місті Торунь, але невідомо, де вона похована. Тепер оригінали картин Августи можна побачити у літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської та у художньому музеї Чернівців. Деякі картини перебувають у приватних колекціях.
Читати ще
Читати ще Вчилася у Відні, ілюструвала книги та померла у злиднях. Історія першої професійної художниці Буковини
Ольга Кобилянська
Найвідоміша феміністка Буковини Ольга Кобилянська ніколи не була заміжня та жила на гроші за видані твори. У своїх роботах вона першою зобразила жінку як інтелігентку європейського характеру. Ще з юності вважала, що жінка має рівні права з чоловіками. У її родині достойну освіту отримали лише її брати, а Ольга із сестрами мала лише початкову. Та попри це дівчина продовжила навчатися сама, а вже у дорослому віці сама сприяла освіті жінок, була однією з ініціаторок створення "Товариства руських жінок на Буковині".
Свій перший твір Кобилянська написала у 17 років — цей була повість "Гортенза" німецькою мовою. Тоді Буковина була під владою Австро-Угорщини, тож авторка прагнула досягти успіху в німецькомовній літературі. Проте пізніше Ольга свідомо почала писати українською.
У 35 ім’я письменниці було відоме на всю Європу. Її творчість високо оцінював Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник. Кобилянська на з’їзді українських письменників у Львові
Також письменниця товаришувала з Августою Кохановською, яка створила ілюстрації до перших видань Кобилянської. У гості до письменниці в Чернівці приїздила Леся Українка. З нею Кобилянська листувалася впродовж 14 років.
Ви тепер маєте ту гордість, яку не кожен має, Ви самі створили собі свою долю і нікому не завдячуєте її. Леся Українка в листі до Кобилянської
Ольга Кобилянська захоплювалась їздою верхи, слідкувала за модними тенденціями, любила малювати, займалась трактуванням снів та мала наміри стати акторкою. Вона сама зробила пропозицію Осипу Маковею, але той їй відмовив, а потім уникав зустрічі з нею на вулицях Чернівців.
Майже все життя Ольга Кобилянська прожила на зйомних квартирах, а власний будинок купила за гонорар за видання 9 томів творів. У цьому будинку вона прожила 13 років, тут тепер її меморіальний музей.
Читати ще
Читати ще «Пляшка води з моря, яке вона ніколи не бачила». Топ-10 речей з музею Ольги Кобилянської у Чернівцях
Ірина Вільде
Втекла з Буковини через тиск румунської влади на українців та стала першою жінкою, яка отримала Шевченківську премію. Це про письменницю Ірину Вільде. Її справжнє ім'я — Дарина Макогон, письменниця народилася у селі Веренчанка у родині народного вчителя та буковинки німецького походження.
Дитинство та юність письменниці припали на окупацію Буковини Румунією, коли українцям забороняли розмовляти рідною мовою. Ірина Вільде навчалася у першій українській гімназії (тепер ліцей №5 "Оріана"), де попервах предмети викладали українською мовою, але невдовзі панівне становище зайняла румунська.
Українська гімназія, в якій навчалась Ірина Вільде. Фото: Elena Karpenko
Про цей час авторка написала у повістях «Б’є восьма» та «Метелики на шпильках», у яких описує першу закоханість, труднощі українців у гімназії та молодь українського підпілля
Через тиск румунської влади на батька письменниці, родина переїжджає до Івано-Франківська, який був під контролем Польщі.
Письменниця здобула визнання у 1935 році, тоді вона отримала премію Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка у Львові, а відомий критик Михайло Рудницький назвав талант Ірини Вільде європейським. Під час Другої світової війни письменниця втратила чоловіка — він співпрацював з ОУН, за що його розстріляли гітлерівці. Через зв'язки з націоналістками Ірина Вільде вже після війни потерпала від тиску радянської влади.
Попри це у Львові письменниця стає модною авторкою, якийсь час очолює обласну Спілку письменників та стає депутаткою Верховної Ради УРСР.
Впродовж десяти років Ірина Вільде була заміжня за російськомовним інженером із Харківщини, але розлучилася з ним у 1960 році. Чоловік збудував для письменниці дачний будинок у селі біля Яремча — тут Ірина Вільде влаштовує літературні салони, вечірки та карнавали. Літературознавиця Віра Агеєва пише, що на вареники у львівське помешкання письменниці приходив увесь літературний Львів, а якось в гості прийшов увесь хор Григорія Верьовки й Ніна Матвієнко.
Ірина Вільде стала лідеркою у літературних колах — вона опікувалась старшими літераторами, влаштувала приїзд до Львова молодих авторів із Києва Івана Дзюби, Івана Драча та Миколи Вінграновського. Також підтримувала молодих письменників та поетів, як-от Дмитра Павличка та Романа Іваничука, який назвав її по-буковинськи "нанашкою" — хрещеною матір'ю.
Ірина Вільде та Михайло Івасюк 27 листопада 1977 року. Фотографію зробив Володимир Івасюк. Фото з архіву музею Івасюка
Навіть у радянських реаліях Ірина Вільде продовжила писати про українок як про сучасних жінок, а для авторки розповідати про утвердження жіночої незалежності і від суспільного впливу, і від впливу системи було однаково важливо. За роман у двох томам "Сестри Річинські" Ірину Вільде нагородили Шевченківською премією.
"Це симфонія самобутніх жіночих голосів, адже кожна героїня сама оповідає про власне життя. Вільде вибудувала майже експериментальні сюжетні ситуації, щоб показати, як руйнуються патріархальні засади і дух нового часу змінює жінок, змушує їх самих дбати про власну долю, а не чекати на благодійників", — пише про роман Віра Агеєва.
Нове видання роману «Сестри Річинські». Фото: Facebook/Книжкова Хата -Bookopt
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
