Деокупація Мелітополя не закінчиться звільненням міста від рашистів і арештом гауляйтерів усіх калібрів — тих, хто не встигне втекти разом з армією рф. Навпаки, вона в той момент тільки почнеться.
Чого ж очікувати після звільнення окупованих територій України?
Три категорії
Подібні питання мелітопольський підприємець Ігор Симоненко обговорював під час спілкування з Олексієм Арестовичем. Серед іншого, прозвучала думка про те, що людей, які перебували в окупації, треба розділити на три категорії — за "внеском" у справу процвітання окупантів.
Перша — це верхівка, Балицький, Данильченко, всі гауляйтери по периметру, співробітники силових відомств, винні у викраденнях, тортурах, убивствах людей. А також мародери, грабіжники — і далі за списком. З цими розмова буде короткою, їхня вина не потребує доказів, гадає бізнесмен.
Друга — це так звані провідники. Ті, хто сидів у виборчих комісіях, обіймав рядові посади в окупаційній адміністрації. На думку присутніх, такі "діячі" заслужили на тривалу поразку в правах. До прикладу, позбавити права обирати і бути обраним на виборах.
Однак є ще й третя категорія: так звані "тихі" колаборанти. В органах влади вони не працювали — та й узагалі жодних посад не обіймали. Референдумів не проводили, до партій не вступали. Хтось, підлаштувавшись під нові правила, продовжував свою справу тихо вести, а хтось просто мило з окупантами спілкувався. Хіба за спілкування карають?
Ситий голодного не зрозуміє
Так то воно так — та ось тільки поясни це мелітопольцям, які були змушені кинути все нажите роками і, піддаючись принизливим оглядам на блокпостах, терплячи оскороблення російських солдафонів, за шалені гроші виїжджати з окупації.
А потім, повернувшись, виявили свої будинки розграбованими, свій бізнес — зруйнованим, техніку — вивезеною.
Чи не захочуть вони відплати, кровної помсти для тих "пристосуванців", на їхню думку, які залишилися? І чи будуть вони спеціально обирати собі ціль — чи покарають того, хто першим підвернеться їм під гарячу руку.
І на запитання: "А що ж нам залишалося робити?", буде відповідь: "Їхати, як ми!".
Адже, якщо розсудити, ті, хто відкрив свою справу (або продовжив її вести), платили гроші до російського бюджету — а отже, підтримували окупанта.
А як бути з тими, хто "здавав" окупантам патріотів? Адже це ще в суді довести треба. А в нас демократія, а отже, презумція невинуватості. Це ще довести треба, що хтось когось когось здавав.
Так, і щодо "другої категорії": поразка в правах, це прекрасно, подумають ті, хто змушений був тікати з Мелітополя. Ми вважаємо, це покарання мізерним — їм би ще по фізіономії настукати та квартиру спалити. Ось тоді сатисфакція буде якщо не повною, то достатньою.
Дуже багато важких питань, на які дасть відповіді тільки деокупація.
А поки що на таких "тихонь" полювання відкрили місцеві жителі. Поки що це лише написи в під'їздах, погрози в соцмережах — і так далі. Але ж так буде не завжди — а рівно до повернення "біженців".
Квіточки і ягідки
Адже це тільки квіточки. А ось вам і ягідки — з уже далекого минулого, часів другої світової війни у Франції. Пост із такою історією опублікував на своїй сторінці в соцмережах Симоненко. Це з приводу тих, хто "мило спілкувався з окупантами".
22 червня 1940 року було підписано Друге Комп'єнське перемир'я, за умовами якого дві третини території Франції (все Атлантичне узбережжя і Париж) відходило під німецьку окупацію. Частина населення стала пристосовуватися до нових умов, у вжитку з'явилося нове слово — колаборант. На відміну від основної маси парижан, вони відвідували ресторани, вели богемний спосіб життя, вільно переміщалися містом, носили гарний одяг, у них були гроші. Жінки Парижа обшивали німців, годували німців, співпрацювали з німцями — і мило "спілкувалися" — ті самі "тихі" зрадники, впізнаєте?
Однак у серпні 1944 року Париж був звільнений армією генерала Де Голля. І настав час розправи. Найбільше постраждали жінки — їх масово стригли наголо. Французи на голову колаборантів обрушили свій п'ятирічний страх, національне приниження, гіркоту втрати близьких.
По всій Франції повального гоління зазнали понад 20 тисяч жінок. Були ще суди, понад 50 тис. процесів, була позасудова розправа, лінчували, особливо не лібералізуючи. Кількість самосудів по Франції коливається, за різними підрахунками, від 100 тисяч до 300 тисяч.
А символом повоєнної боротьби зі злом стала лиса зганьблена французька жінка.
А що думаєте ви, шановні читачі, з приводу долі мелітопольських колаборантів? Пишіть вашу думку в коментарях.
