За інформацією: Суспільне Чернівці.
Іван Кравець разом із сином Максимом. Фото надала Надія Кравець
Максим навчався на першому курсі економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Мати Максима Надія Кравець каже, що до військової справи у хлопця не було особливого захоплення, він цікавився бізнесом, проте бажання захищати країну відчув ще з дитинства.
"Він був ще в 7 класі, тоді на зустрічі з військовими в школі він приміряв бронежилет. І коли його запитали, ким ти хочеш бути, він сказав: "Я хочу захищати свою батьківщину", — каже мати загиблого Максима.
Максим Кравець, військовий з Буковини, який загинув у 18 років. Фото надала Надія Кравець
"Кожен день в мене в памʼяті той день, який був останній в нього"
Максим служив разом із батьком в одній із військових частин Національної гвардії України. Навчання проходили в Чернівцях. Згодом їх перенаправили в Покровськ Донецької області. Там вони охороняли стратегічні об'єкти. 16 липня росіяни обстріляли їхню позицію касетними боєприпасами та балістикою. Одна із ракет влучила неподалік Максима.
"Дзвонить чоловік. Навіть не можу описати, що то за голос був. Крик душі зсередини був. Він сказав, що Максима більше немає. Я почала плакати і не могла повірити. Кричала до чоловіка: "Дивись, може, він ще живий! Може його можна врятувати, який би він вже не був". Він звідти до мене кричав, що це війна, ти розумієш, що це війна", — розповідає мати загиблого Максима.
В момент обстрілу батько Максима був у приміщенні. Після вибуху Іван став допомагати побратимам. Каже, що не відразу збагнув, що його син тоді був на вулиці. Смерть сина побачив на власні очі.
"Кожен день в мене в памʼяті той день, який був останній в нього. Нема такого дня, щоб я не згадав. Він пішов у 18 років, він герой. Це без перебільшення. От взяти такий поступок зробити, я вважаю, що це геройство", — каже Іван.
Максим Кравець, військовий з Буковини, який загинув у 18. Фото: Суспільне Чернівці
"Життя складається з його планів"
Після смерті сина Іван продовжив служити ще рік. Потім звільнився від служби за станом здоров'я та у зв'язку із загибеллю близького родича. Зараз Іван займається волонтерством. Каже, що таким чином продовжує робити свій вклад у перемогу.
"Живу спогадами. Біль є, але і віра є, що Україна все ж таки переможе, що все було не дарма. От цим і живу", — каже батько загиблого.
Мати Максима каже, що для того, щоб впоратися із втратою, вона працює із психологами. Каже, що до неї часто телефонують Максимові одногрупники. Їй важливо, аби Максима не забували.
"Наше життя, мабуть, складається з його планів, з того, що він мріяв. Стараємося зараз над тим, що він планував", — каже Надія.
Максима поховали у рідному селі Ломачинці, що на Сокирянщині. Його посмертно нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Читати ще
Читати ще Військові з Буковини, які полягли у боях від початку повномасштабної війни. Згадуємо їх
Читати ще «Я — кадровий офіцер, і повинен захищати свою державу»: історія полеглого на війні чернівчанина Ясенка
Читати ще Залишила школу і пішла рятувати бійців на фронті: спогади про бойову медикиню з Буковини, яка загинула під Авдіївкою
