Сиділи 50 днів без світла. Що жителі прифронтової Преображенки на Дніпропетровщині розповіли про атаки "шахедами"

Катерина. Суспільне Дніпро

За словами жінки, через атаки дронів по сусідніх обійстях у неї пошкоджено фасад будинку та паркан. Також від вибухів побило комбайн і трактор. Того дня у Катерини гостювали рідні з малими дітьми.

"Діти кричать: падай на підлогу. Онук із сім’єю приїхав тоді ще. Та впали біля вікна. Онук дітей прикрив, зверху ліг на них. Так і лежав. І не "шахеди", а якісь касети були, що вони розривалися. Вони так гепали, що це неможливо. Находили ми тоді, і на городі находили, ті касети, приносили додому. І такі труби довгі, і в тих трубах отак дірки, дірки, дірки, щоб, мабуть, вилітали. Штук чотири ми з городу принесли", — розповіла Катерина.

Вдома жінка тримає птицю. Город, каже, цього року не обробляли — страшно на нього виходити.

Уламки дрона, який поцілив по дитячому садку в Преображенці на Дніпропетровщині. Суспільне Дніпро

Катерина розповіла, що від атак РФ значно пошкоджений дитячий садок. Оселі, що розташовані поряд, — побиті.

"Летіть, свистить. Таке враження, що на наш будинок падає"

"Шахеди" повністю знищили будинок її односельців, розповіла місцева жителька Тетяна. Мешканці з нього виїхали незадовго до атаки. Після цього посеред ночі сталося одразу кілька прильотів.

Знищений «шахедами» будинок у Преображенці на Дніпропетровщині. Суспільне Дніпро

"У неї будинок повністю згорів, а поруч два будинки — там шифер, дах знесло, скло повипадало, сусіди постраждали. Там ще й діти були. У бабусі в гостях саме. Діти не постраждали, вони якраз побігли ховатися в погріб. Летить, свистить. Таке враження, що на наш будинок падає. Сильно, так. Я думала, що в сусідський будинок падає, а сусіди думали, що в мій будинок падає. А воно аж там далеко, а чутність була добра", — додала жінка.

Тетяна тримає курей, підготувала город до зими. Раніше у неї були корова та свині, але зараз заводити велику худобу не хоче — раптом доведеться виїжджати. За словами жінки, село живе на генераторах, адже світло мешканцям дають не завжди.

Тетяна. Суспільне Дніпро

"Вугілля є. Вода є. Туалет в хаті, бойлер, усе. Просто, що сидимо в теплому приміщенні, ні від кого не залежимо, самі від себе", — сказала вона.

На запитання кореспондентів, чи не страшно жити під постійним гулом дронів, Тетяна відповіла:

"Я вмикаю телевізор, новини — там показують ракети, прямо в Києві, в Дніпрі, летять по будинках. І так ось плитами придавить. Тут хоч хтось витягне. Падає на будинки в нас, але коли воно літає, ти чуєш, що воно літає. Ти сховався в погріб. Є тут льохи ж у нас. Мені здається, страшніше, як там люди в метро спускаються спати. Влітку було моторошно, а взимку ти загалом в будинку перебуваєш. Не так чутно", — зазначила вона.

50 днів без світла

Мешканка села Людмила розповіла: доглядає за 88-річною мамою, тому виїжджати буде лише за крайньої потреби.

"Дочка в Смілі (Черкащина, — ред.) живе. Я ж житла не куплю просто. Та і ми всі тут такі, що не купимо. А нам тут і хліб привозять, і воду смачну нам Шахтарське возить. Нам немає на що скаржитися зараз. Те, що ось літає, — погано. А так ми вдячні. Хочеться, щоб війна закінчилась пошвидше, щоб далі вона не йшла. Це в нас одне бажання в усіх, нам не хочеться ніде виїжджати. Дуже важко", — додала Людмила.

Людмила. Суспільне Дніпро

За словами жінки, був час, коли у селі 50 днів не було світла: із середини серпня до початку жовтня.

"Це було дуже важко. На город підемо, працюємо, по сусідах ходимо, просимо, щоб зарядили. Вода гріється на сонці, газ там у кого є. Холодильники — нічого не було, все порозмерзалося. Вийшли з сусідами, чайку попили ввечері, кави, побалакали, посміялися, поплакали. Плачемо часто, дзвонимо, хто виїхав, вони до нас, ми до них, плачемо", — пригадала вона.

"Старший син на війні був. Зараз зниклий"

Альбіна проживає у Преображенці з молодшим сином. Родичів, каже жінка, у неї більше немає, тож і переїжджати нікуди.

"Старший син на війні був. Зараз зниклий. Евакуацію з дітьми ще з літа пропонували: хто хоче, може виїжджати, а хто терпів, чекав, городи прибирав якось, щоб закрити консервацію якусь із собою, по літу якось виїхати. І досі оце пропонують, щоб потихеньку там, у кого дітки є, кому страшно — пропонують, куди виїхати", — розповіла Альбіна.

Жінка додала, що раз на тиждень до села привозять хліб та бакалію. А от воду возити перестали — приватні постачальники бояться за своє життя та техніку, зазначила вона.

Альбіна. Суспільне Дніпро

"Тепер інші люди, хто з найближчих населених пунктів, воду очищають з кранів, завозять. Хоча б так. Тому що у нас в криницях технічна вода. Та і криниця не в кожного є. Тяжко тут у нас в прифронтових зонах жити. Немає господарства, бо немає води напоїть. Страшно корм збирати. Та навіть і пшеницю ту з кукурудзою. Як його можна косити, коли там на комбайн нападають FPV-ішки і вимушені навіть на комбайни РЕБи чіпляти", — пояснила Альбіна.

За її словами, у селі залишилося лише чотири фермери, які тримають худобу. У Альбіни ж господарство велике, також має сімох собак та кількох котів.

Пошкоджений дитячий садок у Преображенці на Дніпропетровщині. Суспільне Дніпро

"(Люди, — ред.)Випродали, вирізали, щоб не було так, як в інших регіонах. Повідпускали, тварини ходять, бродять, недоєні, поранені, ходять, просять ту їжу, шукають ту воду, на міни попадають. А в мене дуже багато всього. Ми нікого не продали, не зарізали, не вбили. Ми до останнього сидимо. Собачок мені подарували, з фронту привезли, тому що вони не можуть в окопах їх тягати. Шкода собачку. А так у неї хоч кубло якесь буде", — зазначила жінка.

Альбіна розповіла, що родині довелося придбати генератор, аби бути постійно з електрикою та мати змогу качати воду для господарства.

"Ліхтарики налобні увімкнули, вправилися — і все. І нормально. І хай краще так буде, ніж той руський мир", — сказала вона.

Читати ще