"Смерть не пробачить нікому з нас ставлення до неї". Як пошукова група "Плацдарм" шукає тіла на місцях бойових дій

Рештки солдата РФ, які виявили пошуковці загону «Плацдарм». Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін

"Тварини фактично з'їдають людей повністю"

Тварини роблять свою справу: свині тут бігали домашні, які людей фактично з'їдають повністю. Це добре хоч щось залишилось, бо буває просто приходиш, а там фактично все перегризено, валяються ганчір'я і в фекаліях тварин лежать фрагменти: фаланги пальців, зуби й подрібнені кістки.

Рештки ми забираємо, бо тварини швидко працюють. А потім восени будемо доопрацьовувати, тому зараз неможливо працювати: все заросло. Ми почали працювати буквально там два тижні тому. Зараз трава вже по пояс, тому доведеться декілька разів відпрацьовувати тут і поки повністю не зберемо людину.

Керівник пошукового загону «Плацдарм» Олексій Юков. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін

"Людське перестало бути нормою. То війна. Вона не має правил"

Близько 40 російських солдатів ми знайшли тут. Ці місця, їх за три роки ніхто не розмінував, тому що тут для того, щоб розмінувати — мінімум п'ять років треба. А скільки таких ще лежить і наших, і російських, і де вони лежать невідомо.

Шукаємо, знаходимо. По можливості витягаємо тих, кого можливо витягти. На жаль, на передовій проблемно через дрони. Хоча б перемир'я якесь зробили, щоб зібрати просто тіла загиблих, не кажучи вже, щоби не стріляти по об'єктах та по населених пунктах. Але, на жаль, ви ж бачите, що людське перестало бути нормою. То війна. Вона не має правил. І цей жах ми бачимо постійно.

Пошуковці збирають рештки російських солдатів для обміну. Суспільне Дніпро

"Можу навіть з закритими очима відрізнити кістки від якої частини тіла"

Я вже можу навіть з закритими очима відрізнити кістки від якої частини тіла: ліва, права або кістки фаланг пальців з ноги, з руки. Це не проблема, якщо ти цим займаєшся постійно. Це важливо, бо коли ти працюєш з загиблими — поруч можуть бути кістки тварин.

Я людські кістки дуже добре знаю: повністю конфігурацію кістки, де які зв’язки. Ми вже скільки загиблих (знайшли — ред.), не говорячи вже про Другу світову війну. Перша світова, Друга світова і ця війн. Вже більше ніж 10 тисяч через мене решток людей пройшло.

Людські кістки, які виявили пошуковці загону «Плацдарм». Суспільне Дніпро

"Якщо в тебе не болить за це, ти не зацікавлений, щоб шукати загиблих"

У тебе повинно про це боліти. Якщо в тебе не болить за це, а ти як на роботу ходиш, то ти не зацікавлений в тому, щоб шукати загиблих. Треба розуміти, для чого ти це робиш — щоб повернути душі цих хлопців додому. І наших воїнів-героїв, і росіян, які сюди прийшли зі зброї в руках вбивати нас. Але, залишаючись людьми, ми показуємо, що таке бути людьми.

Я дуже сподіваюся, що росіяни це бачать, тому що вони, мабуть, не розуміють, навіщо вони це роблять. Вони просто, як у нас кажуть, заплутались. Це не заплутались, це зробили свій вибір. Вони прийшли сюди вбивати нас за те, що ми українці.

Людство безглузде, воно вбиває собі подібних заради чогось. Не заради того, щоб вижити, як тварини, а просто заради якихось територій, грошей, влади. Тобто вбиває просто так.

І як там людина це буде інтерпретувати, говорячи про те, що "Це наша земля, ми там 500 років тому….". Ні, хлопці, так це не працює. Це не ваша земля. Ви всі належите цій землі. Кожна людина належить землі. Ви помрете, вас всіх поховають. Але завжди буде питання, що ти встиг зробити за своє життя, які були вчинки, яка ти людина. І всі звикли робити допомагати живим, один одному.

Людина жива, собі допомогти зможе, а от померла людина? Коли душа вже не діє над тілом, хто йому допоможе? Хто за нього заступиться? Тільки родина. Якщо ви відноситесь до мертвих без поваги — смерть цього не пробачить. Смерть не пробачить нікому з нас ставлення до неї. В неї інші правила. Той світ має інші правила, не такі, як у нас.

І не залежить від того, якої ти релігії. Християнин або мусульманин, рідновір або ще хтось. Це не має значення. Яка ти людина буде мати значення. І все.

Ці люди прийшли вбивати нас і майбутнє наших дітей. Забирати це майбутнє, забирати у нас життя, але все одно ми відносимось до них як до людей, ми збираємо. Три роки пройшло, можна було б удати що це не моя справа, але я так не можу. Я не вмію інакше, я все одно заберу його.

За словами Олексія Юкова, у пошуковців є повір’я: якщо метелик прилетів під час пошуків, то це душа загиблого, яка прийшла подякувати. Суспільне Дніпро

"Ми описуємо все, що за що можна зачепитись"

Ми проводимо огляд тіл, які були доставлені з позицій. Це військовослужбовці Російської Федерації. Вони штурмували позиції Збройних сил України й внаслідок штурму вони загинули. Ці тіла вдалося евакуювати з позицій і доставити сюди для огляду і для подальшої передачі російській стороні при репатріації на обміні на українських військових, які загинули й знаходяться на окупованій території. Тому зараз робимо все можливе, щоб повернути кожну душу наших воїнів додому.

Ми описуємо все, що за що можна зачепитись, де родичі можуть впізнати: зуби, татуювання, шрами й інше. Все це вноситься в картку полеглого. І вже на підставі цього проводиться слідство і передаються матеріали безпосередньо вже генеральному штабу. І вони вже зв'язуються з тією стороною і надають їм цю інформацію. Таким чином відбуваються обміни загиблими.

Залежно від того, в якому стані тіла і скільки при тілі знаходиться особистих речей. Це можуть бути документи, жетони, татуювання, якісь записки або речі побуту, які він взяв з дому або хтось йому дав як амулети. Буває, люди, при яких речей фактично немає. При цьому військовослужбовці, наприклад, немає ні документів, ні особистих розпізнавальних знаків. Лише є хрестик такий незвичайний, я думаю, може рідні зможуть опізнати по хрестику, але все одно буде найголовніша процедура — забір ДНК.

Пошуковці з загону «Плацдарм» збирають рештки солдатів РФ. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін

"Як можна відпочивати, коли війна?"

Як можна відпочивати на війні? Ну як? Лежати на дивані, дивитись телебачення. Ну як відпочивати? Відпочинок для нас коли ти не шукаєш на передовій, а шукаєш в більш доступних місцях — на деокупованих територіях. Коли в тебе не стріляють, не летять дрони. Оце наш такий відпочинок — коли ти не працюєш на передовій. А так, в принципі, про який відпочинок ми можемо говорити, коли всі на війні?

До повномасштабного вторгнення міг собі дозволити десь поїхати декілька днів відпочити. А наразі ми собі такого не дозволяємо.

Читати ще