Сьогодні 105-та річниця з дня народження легендарного дніпровського поета-воїна Володимира Булаєнко

8 червня 1918 року народився відомий поет та письменник Володимир Булаєнко. Перші вірші поета з’явилися на сторінках районної газети в шкільні роки. Він вів щоденник, записував туди вірші, народні пісні, прислів’я, приказки. Один з учителів школи, що був родом із Дніпропетровщини, помітивши талант хлопця, порадив Володі вступати до Дніпропетровського університету.

 

В червні 1941 року, у званні молодшого лейтенанта, пішов на фронт. В 1941 році, десь в районі Донбасу, потрапив в оточення, втік з полону, дістався до рідного села.
У 1944 році, після визволення рідного краю, Булаєнко знову пішов на фронт. Воював, 19 серпня 1944 року в бою за прибалтійське місто Бауска був смертельно поранений. Похований на міському військовому кладовищі.
В 1961 році посмертно прийнятий до Спілки письменників. Олесь Гончар, відзначивши це, писав: «До Спілки письменників ми прийняли посмертно ціле сузір’я молодих поетів, загиблих на фронтах. Мов із найкривавішого бою долинає живий голос одного з них — Володимира Булаєнка».

 


У колекції музею «Літературне Придніпров’я» зберігається фото 1967 року, на якому молодий поет Сергій Бурлаков читає вірші на відкритті меморіальної дошки Володимиру Булаєнку.
Дошка була встановлена на учбовому корпусі історико-філологічного факультету Дніпропетровського державного університету, на розі вулиць Тараса Шевченка і Карла Лібкнехта (нині – Михайла Грушевського), де до війни навчався Булаєнко.
Про це нагадала науковий співробітник музею Світлана Мартинова.
Компроматом на загиблого поета стане «окупаційна пляма» в його біографії, пов’язана з перебуванням Булаєнка певний час на зайнятій ворогом території. Тепер викладачам філологічного факультету настирливо рекомендувалося з пристрастю прорецензувати ще не так давно видані поезії Володимира Булаєнка.
Попри опір студентів, університетську літературну студію імені Володимира Булаєнка перейменували в «Гарт». Під покровом ночі зняли меморіальну дошку. До 1990-х років стоятиме цей будинок і зіятиме нішею, в якій колись знаходилася меморіальна дошка, аж поки у 1990-і роки не була знайдена на задньому дворі одного з заводів і не встановлена на своєму місці.
І сьогодні, як ніколи, актуально звучать викарбувані на дошці рядки Володимира Булаєнка :
Колись історія назве
Наш час народженням людини
Бо поки серце в нас живе –
Ми не стояли на колінах.
1942 р.

Новости Украины