На війні загинув краматорець, патріот, захисник України, старший сержант Антон Тупіков. Вчора Краматорськ попрощався із загиблим воїном.
Про Антона Тупікова розповіли його дружина, брат та друзі.
За словами Андрія Тупікова, його брат був людиною дуже патріотичною, яка всім серцем любила своє місто, свою Батьківщину. Яка завжди стояла за правду і відстоювала правду. Принциповою, чесною, справедливою.
«Антон прийняв рішення стати на захист України ще в 2015 році. Так він вирішив і ми, його родина, підтримали це рішення. Бо раз він так вчинив, то вже не відступить. Він був максималістом у всьому.
Саме таке рішення брата вплинуло на те, що я став займатися волонтерською діяльністю. Бо хотів допомогти йому та побратимам. А коли розпочалася війна, я теж став на захист нашої країни, хоча в мене могла бути бронь за професією», — розповів Андрій.
Антон Тупіков загинув під Роботіно, на запорізькому напрямку. Останнє місце його служби – 3 окремий штурмовий загін спеціального призначення «Омега» Центру спеціального призначення НГУ.
«Він починав служити у 54 бригаді, потім перепідписав контракт і служив далі у Нацгвардії. Мав поранення, важкі, але після одужання все одно повертався на передову. Хоча міг би перевестися. Але він не хотів. Казав: «Як я можу кинути своїх побратимів, я потрібен там, бо я можу вже багато чому навчити хлопців. Я потрібен на передку».
Він загинув разом зі своїм товаришем, також досвідченим бійцем, їх двох дуже цінувало командування та побратими», — говорить брат загиблого.
У дитинстві брати ходили до зоологічного гуртка у ЦПР. Ще там сформувалася любов до рідної землі, її природи, її флори та фауни.
«Було багато екскурсій та цікавих походів. І потім підібралася така компанія однодумців, які любили подорожі рідною Україною та Донеччиною. Найбільше Антон любив поїздки на Оскіл з друзями. Також дуже любив велосипедні прогулянки. Об’їздив на велосипеді все навколо.
Антон був другом загиблого захисника, вчителя Максима Фідрі. Вони були і друзями, і однодумцями, подорожували разом. Антон, як і Максим, заповів, щоб його кремували і прах розвіяли на Білянських горах.
А мріяв Антон про Перемогу, про мирне життя у рідному Краматорську».
«Таких як він більше немає», — сказала дружина загиблого воїна Віталіна.
«Ми познайомилися випадково і я навіть не думала, що з цього знайомства щось вийде. А сталося все навпаки. Справа в тому, що в мене був невдалий досвід у особистому житті і я вже думала, що не зустріну чоловіка, якому б могла довіритися. Але доля подарувала мені знайомство з Антоном.
Я ще не зустрічала таку людину, якою був Антон. Добрий і водночас мужній, справжній чоловік, за яким я почувала себе захищеною, навіть коли він був далеко. Я з Сумської області, він з Донеччини. Але відстань не стала нам на перешкоді.
Він постійно був на зв’язку, заспокоював мене, що в нього все добре. Приїздив до мене, як тільки була можливість. Добре відносився до мого 4-річного сина, прийняв його, потоваришував з ним.
Згодом він запропонував одружитися і я погодилася. Ми це зробили тихо, по-сімейному, майже нікому про це не казали. Щастя любить тишу.
Він мріяв про дітей. Хотів двох донечок. Ми навіть ім’я вже придумали…
Також казав, що після війни ми будемо жити у Краматорську, він дуже любив своє місто. Ми були щасливі разом. Я вдячна чоловіку за той час, що ми були разом».
Близька подруга загиблого, Ярослава Теличко розповіла, що з Антоном Тупіковим її познайомив її дядько, вчитель Максим Фідря (на фото ліворуч).
«Я знала цю людину 20 років, в нас була своя компанія друзів, ми були як родина, виросли разом, проводили разом багато часу…
Я не вірю, що його немає. Як і Максима. Вони для мене є… Чотири місяці тому ми зустрічалися на похованні мого дядька максима Фідрі. І от тепер Антон… Це жах, це сум, це біль…
Антон був чудовою людиною, дуже патріотично налаштованою, дуже принциповою. Справжнім другом, справжнім воїном, справжнім чоловіком.
Його не потрібно було просити про допомогу, він завжди поруч, він ніколи не роздумував, якщо була потрібна допомога комусь з нас… Був такий випадок, хлопці його розіграли і сказали, що одного з друзів забрали і відпустять під заставу у півтора мільйони гривень. Так він не злякався, просто сказав, що буде через півтори години.
На похоронах Максима Антон сказав нам свій заповіт, щоб його поховали, як і Максима, тільки принесли не лілії, а ромашки. І його колекцію монет передали у музей.
Антон міг перевестися служити в інше місце, але не хотів, вважав, що повинен навчити воювати молодих бійців, в яких немає ще досвіду.
Дуже болісно від того, що йдуть такі люди. Це дуже важко сприйняти і усвідомити».
