Світлана Фоміна: «Коли закінчиться війна, ми обов’язково повернемося до Краматорська, відновимо центр реабілітації та налагодимо роботу»

 

З Краматорська внаслідок бойових дій евакуювалася унікальна установа, яка допомагала, давала нове життя людям з інвалідністю — Центр реабілітації «Донбас».

Про роботу в нових умовах  розповіла директор Державної реабілітаційної установи «Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Донбас», радник міського голови Краматорська з соціальних питань Світлана Фоміна.

«За простим словом «евакуація» стоїть величезна робота»

Центр реабілітації «Донбас» – державна установа Мінсоцполітики. Коли Краматорськ знову опинився в епіцентрі бойових дій, виникло питання евакуації центру. Слід згадати, що у 2014 році, із початком активної фази бойових дій на Донеччині, колективу центру вже доводилося організовувати евакуаційні заходи та займатися вивезенням людей з інвалідністю у більш безпечне місце країни. Тоді працівників та слухачів Центру прийняла Одеська область. Через 8 років ситуація повторилася у жорсткішій формі.

За простим словом «евакуація» стоїть величезна робота, вирішення безлічі адміністративних та соціальних питань, подолання психологічних проблем. Дуже важко про це розповісти стисло і без емоцій. Адже центр реабілітації «Донбас» був і, сподіваюся, залишиться унікальним і одним із найкращих у східному регіоні України.

 

«Нам досі вдається зберегти чуйний та згуртований колектив»

У чому ж унікальність нашої установи? Насамперед, у людях: фахівцях, які там працювали, та слухачах, які стали величезною та єдиною родиною. На щастя, вивезти людей на безпечну територію вдалося ще залізницею, до того, як по вокзалу Краматорська було завдано ракетного удару. Хтось із слухачів повернувся додому, хтось улаштувався на новому місці, хтось виїхав за кордон.

Щодо співробітників, де б вони не опинилися, ми підтримуємо зв’язок, і нам досі вдається зберегти чуйний та згуртований колектив.

«Простягнути руку допомоги нам були готові абсолютно різні регіони країни»

Значно складніше відбувалася евакуація обладнання. Чим вивозити? Куди їхати? Де знайти потрібні складські приміщення для навантаження, розвантаження, зберігання? Якихось методичок, інструкцій, чітких рекомендацій написано не було. Усю роботу доводилося виконувати шляхом особистих спроб і помилок, а найчастіше витрачати власні кошти, заправляти транспорт і долати тисячі кілометрів. Потрібно було об’їхати низку міст на західній Україні, обраних для евакуації, зустрітися з керівництвом, з’ясувати, чи є там необхідні приміщення, чи готова адміністрація нам їх надати. Тисячі кілометрів дороги, щоби домовитися. І у разі позитивного рішення неодноразово пройти за наміченим маршрутом власним автобусом, перевозячи життєво важливе обладнання.

Простягнути руку допомоги нам були готові абсолютно різні регіони країни. Івано-Франківськ, Тернопіль, Кривій Ріг, Стрий, Дніпро, Трускавець, Східниця, Дрогобич, Ужгород, Чернівці, Горішні Плавні – міста, де нам могли б надати підтримку. На першому етапі ми шукали склади, куди можна було б вивезти обладнання. Завданням номер два був пошук приміщення, де Центр згодом міг би відновити свою роботу. Побувавши у кількох містах, врахувавши всі «за» і «проти», частину обладнання ми перевезли до Стрия та Івано-Франківська, частина – до Дніпропетровська. Свої приміщення нам надав Дніпропетровський протезний завод.

Величезна подяка його керівнику Штанько Олексію Ігоровичу. Безпосередню участь у влаштуванні долі Центру взяла депутатка Верховної Ради України Галина Третьякова. Велику допомогу було надано також Урядовою уповноваженою з прав людей з інвалідністю Татьяна Баранцова, представником урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в Івано-Франківській обласній адміністрації Микола Макар, організаціями людей з інвалідністю та особисто головою Донецької ООІ Надія Поламарчук

 

«У найважчі хвилини величезну підтримку я відчувала з боку сім’ї»

Врешті решт вдалося знайти інший алгоритм дій. Заявку на евакуацію можна розмістити на веб-сайті Міністерства економічного розвитку. І вже у відповідь на неї надходитимуть пропозиції. Проте, на той час обладнання з Краматорська вже було вивезене. У найважчі хвилини величезну підтримку я відчувала з боку сім’ї. Мама, чоловік, діти були готові вантажити обладнання, надавали особистий транспорт, купували бензин, підтримували морально. Велике вам спасибі, мої кохані та близькі!

«Найшвидше відновлення роботи нашого Центру – необхідність, продиктована часом»

Війна завжди приносить фізичні каліцтва та розбиті долі. Питання реабілітації людей, які отримали інвалідність, залишається відкритим. Найшвидше відновлення роботи нашого Центру – необхідність, продиктована часом. Для того, щоб це сталося, були мобілізовані зусилля різних людей. А якщо є ініціатива та бажання, результат обов’язково буде.

Той самий Микола Макар проявив величезну зацікавленість у нашому переїзді, щоб унікальний центр реабілітації працював в Івано-Франківську. Саме Він сприяв нашій зустрічі із керівництвом міста, під час якої я відчула бажання влади сприяти нашій справі.

 

Оперативно для центру було знайдено потрібне приміщення. І вже у вересні ми розпочали роботу на новому місці.

 

Ремонт виділеного нам приміщення йде з неймовірною швидкістю.

 

Ми дуже сподіваємося, що найближчим часом розпочнемо роботу з першими слухачами. У новому приміщенні ми вже приймаємо почесних та важливих гостей.

Колеги та майбутні партнери діляться з нами власним досвідом, а разом ми будуємо плани на майбутнє. Заступник голови Івано-Франківській ОДА Людмила Сірко була приємно вражена роботою нашого центру на новому місці. Вона наголосила на важливості розташування реабілітаційної установи на Прикарпатті. Я абсолютно впевнена у нашій Перемозі.

Коли закінчиться війна, ми обов’язково повернемося до Краматорська, наново все відбудуємо, відновимо центр реабілітації та налагодимо роботу.

 

Але і в Івано-Франківську реабілітаційному центру також бути! Тому що наша робота потрібна та важлива!

Джерело