За інформацією: Суспільне Вінниця.
Березова кора. Суспільне Вінниця
"Батько грав. Мені було це цікаво з дитинства. Я дивилася. Я вчилася. Я брала і так макала, і макала. І не виходить, а потім він вчив, як треба: до губи притисну і так вийшло", — розповіла жінка.
Таке музикування у селі Гончарівці на Вінниччині зародилося у 60-ті роки ХХ століття. Оксана розповіла, що саме її батько — Петро Іванишин — був єдиним в області виконавцем на такому незвичному інструменті.
"Мій батько служив у морфлоті, і він був у танцювальному колективі. Й одного разу він почув, що десь по радіо грали на березовій корі. От він пішов у ліс та й попробував. Довго дуже вчився".
Оксана Моторна грає на березовій корі. Суспільне Вінниця
За словами Оксани Моторної, щоб звук був "чистим", кора має бути тоненькою.
"Від берези відриваєте кору ножиком, вздовж розрізаю, відділяю смужку по березі, а потім розшаровую і беру найменшу, бо вона тоненькою має бути. Так треба грати, наче соловей витьохкує".
Березова кора. Суспільне Вінниця
Аби грати на такому інструменті довго, за ним потрібен догляд.
"Беру її у тепле молоко, ставлю і все у книжку ложу. І можна на ній грати. Довго-довго".
Березова кора. Суспільне Вінниця
Цього ремесла Оксана Моторна навчила і свою доньку Марію. А ще музикування на березовій корі популяризує через колектив "Джерело". Його 50 років тому створила її мама.
Жінка грає на березовій корі. Суспільне Вінниця
За словами жінки, цьогоріч музикування на березовій корі хочуть подати до національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Обласний перелік цей елемент поповнив 2022.
"Я надіюся, що воно буде продовжуватися, і наші нащадки цього будуть теж вчитися та грати. Щоб ця мелодія солов'їна звучала на березовій корі".
