За інформацією: Суспільне Чернівці.
Юрій Фотіков та лист від його мами . Колаж Суспільне Чернівці
За понад три роки у полоні Юрій Фотіков з Чернівців писав сімʼї чотири листи. На вимогу росіян у листах вказував тільки ту інформацію, яка не була забороненою, і обовʼязково російською мовою. Прізвище, місце перебування, а також ставлення до себе вказувати не дозволяли. Після звільнення Юрій дізнався, що сімʼя отримала не усі листи — лише два.
Про це в інтервʼю Суспільному сказав звільнений з полону Юрій Фотіков.
"Ми писали здебільшого про позитив — годують, миють, вигулюють, оптимальний і стабільний стан здоровʼя", — каже Юрій.
Коли росіяни вперше сказали про можливість написати кілька слів своїм рідним, полонені поставились до цього скептично, бо не вірили, що листи дійдуть до близьких.
"Розуміли, що там існує ця показуха, і що за планом треба, і вони це здійснювали. З камери вони нас, по шість чоловіків, виганяли у кабінет, де ми мали писати на лавочках. Ну це знову ж: ти пишеш, а над тобою знущання. Ти отримуєш по голові, ребрах. І через це ти стараєшся не написати, а чим швидше виконати те, що вони хочуть. Написав: "Живий, до зустрічі, скоро ми зустрінемось". Потім жінка каже, що я не розібрала почерк і не впізнала спочатку, що то ти написав", — каже Юрій.
Юрій каже, до масових обмінів у 2025 році обмінювали по дві-три людини з 200. Тому він з побратимами думав, що перебування у полоні може тривати пʼять-десять років.
"Я морально готувався, розумів, що рік пролетів. Потім третій минув. Пішов четвертий рік у полоні", — каже Юрій.
"Я нюхав, цілував і зі сльозами на очах перечитував тричі на день", — про листи від дружини
Перший лист від дружини Юрій отримав на другий рік перебування у полоні. Він запамʼятав той день.
"Відкрилось віконечко у дверях, нам дали листи. Ми не те, що зраділи, ми здивувались, що таке можливо. Ми просто плакали, ридали. Сльози просто самі по собі. Ти так відвик від всього рідного, рідний запах, мені там дружина передала і запах. Я просто нюхав, цілував, і зі сльозами на очах перечитував у день по два-три рази, якщо мені щось так всередині погано — я собі усамітнювався і читав".
Загалом отримав чотири листи, хоча дружина казала, що писала багато разів. Також Юрію писав син.
"Дружина писала, що надіється і вірить, що скоро зустрінемось. І в листі мені вказувала, що ми разом. Що вона також відчувала все те, що зі мною там відбувалось, і терпіння і надію на обмін, який настав. От він і настав", — каже Юрій.
"Деякі побратими не отримали жодного листа — ми давали перечитувати свої"
Якщо хтось не отримував листа, то ті, хто отримав, давали читати свої листи. Так підтримували побратимів, які мали б отримати, але не змогли. Або у яких не було родичів поблизу, бо війна розʼєднала сімʼї й розкинула людей по світу, каже Юрій.
У Курському СІЗО, де був Юрій під час полону, давали читати листи, але зберігати їх могли лише деякий період. Потім проводили ретельну перевірку, росіяни називали це на тюремному жаргоні "шмон", каже Юрій. Під час перевірки все викидали на коридор, разом із листами. І повернути їх назад вже було неможливо.
Також під час полону Юрія утримували у Борисоглєбському — там листи зберігали в одному місці, і росіяни їх не чіпали.
"Наприклад, якщо переводили з камери, чи навіть коли ми на обмін їхали, то сказали взяти свої листи і покласти у кишеню, от і я лист як памʼятку привіз додому", — каже Юрій.
Повне інтервʼю:
Читати ще
Читати ще
З вікна камери у полоні побачив наступ на Курщину: історія звільненого з полону чернівчанина
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
