Фото: volyn24.com
Дисциплінарний статутут Збройних сил України надає командирові право віддавати накази та розпорядження, а обов’язок підлеглого – їх виконувати. Обговорення, суперечки та аргументи – це для цивільних. В армії тільки: «Слухаюсь!» Але лише той, хто був у самому пеклі, може знати ціну цього короткого слова.
Частина 4-я статті 402 Кримінального кодексу – «Непокора» трактується як відкрита відмова виконати наказ начальника у воєнний час. Сьогодні вона одна із найпопулярніших. Пошук у Єдиному реєстрі судових рішень видав нам 435 вироків за цією статтею, фактично по одному на кожен день російської агресії.
Але це не про впертість, малодушність чи боягузтво. Точніше, не тільки про них. Іноді невиконання наказу дозволяє зберегти людей і техніку, а це дорожче за писані правила.
Усі розуміли, зрозумів і суддя
Шість місяців на гауптвахті проведе Микола (ім’я вигадане) – морський піхотинець із Одеської області. Адвокат Валерій Судаков каже, що це щасливий виняток із правил, бо хлопцеві загрожували реальні 5 років і більше. Військовослужбовець за контрактом, Микола з 2016 року в АТО, багато разів бував на «нулі» і знову рветься на передову. Ось тільки… пів року змушений буде перепочити.
У жовтні минулого року він разом із бойовими товаришами відмовився виконати наказ командира — повернутися на залишену позицію. Разом із Миколою звинувачення у непокорі отримали ще близько десяти осіб. Події розгорталися на Херсонщині.
– Їх виставили на позицію без потрібного екіпірування, довелося відступати за наказом командира, бо були значні втрати. Приблизно через пів години надійшов наказ йти на колишнє місце. Але воно вже було пристрелене, а сама точка не мала жодного значення, з погляду стратегії. За статутом солдатам це не належить оцінювати, але всі хлопці мали бойовий досвід і розуміли, на що їх прирікають, — розповідає Валерій Судаков.
Вогонь ворога міцнів, уцілілі піхотинці змушені були повернутися до частини. Непокірних затримали, передали під слідство до ГБР. На мірі запобіжного заходу у вигляді арешту слідчий і прокурор не наполягали. Усі розуміли, що сталося, зрозумів ситуацію і суддя.
— Але формально склад злочину є, ефективних правових аргументів на користь невинуватості не було. Справа розглядалася у скороченому порядку, мій клієнт визнав провину, оскаржувати вирок він не буде, – констатує адвокат.
Що таке «злочинний наказ»
Дисциплінарний статут залишає за підлеглим лише право – не виконувати злочинні накази. Але таких критеріїв немає. Навіть наказ розстріляти цивільний об’єкт може бути виправданим, якщо він переобладнаний під військову базу чи склад.
— До того ж, існує правова колізія. Стаття 60 Конституції говорить, що ніхто не повинен виконувати явні злочинні накази, а 62-а встановлює презумпцію невинуватості до обвинувального вироку. Тобто спочатку суд має визнати наказ злочинним, а потім виконавця буде виправдано у невиконанні.
Довести злочинність наказу у суді нелегко. Ця практика лише напрацьовується.
— До мене звернулася група молодших офіцерів, які були ображені на своє начальство. Там теж йшлося про великі втрати. Я запропонував вдатися до військово-технічної експертизи. Її призначає суд, для цього має бути відкрито кримінальне провадження, якому дається гриф «Секретно», адвокату потрібно оформляти спецдопуск… Загалом так це справа і не почалася, — згадує Валерій Судаков.
Тому більшість вироків останніх місяців за ч. 4 ст. 402 КК зводиться до того, що обвинувачені все визнають, щиро каються, найчастіше укладають угоду з прокурором і отримують два роки позбавлення волі або два роки служби в дисциплінарному батальйоні Військової служби правопорядку.
— Більшість вироків, які виносилися до 27 січня 2023 року, зводилися до заходів, не пов’язаних із позбавленням волі. Після 27 січня набув чинності закон, що посилює покарання за військові злочини, всі вироки стали пов’язані з позбавленням волі, — зазначає військовий адвокат Валерій Леонтьєв.
Свідомо провальний штурм
— Для всіх очевидно, що у ряді випадків суворість не виправдана. Накази та бойові розпорядження бувають безпідставними, неправильно оформленими. Щоб говорити про склад злочину через непокору, наказ має бути доведений до бійців у чіткій, зрозумілій формі. Це не так: йдіть – стріляйте. Наказ має відповідати вимогам бойового статуту. Але підлеглі часто не мають уявлення, що можуть захистити себе. Або юристи, які вчора вели справи про розлучення, а сьогодні стали військовими експертами, можуть «дати пораду» років на десять, — продовжує Валерій Леонтьєв.
Адвокат згадує показову історію, яка, на жаль, закінчилася трагічно. Молодого капітана з Національної академії сухопутних військ у Львові збиралися відправити інструктором на полігон, щоб він передавав знання та навички, здобуті під час навчання у Європі. Але в останній момент хтось щось переграв, і офіцер отримав призначення на передову. З бригади капітана відправляють у роту, де після боїв залишилася одна БМП на ходу та чоловік двадцять живої сили. Половина з бинтами поверх ран, які дозволяли триматися на ногах.
— Капітан розуміє, що з такими силами штурм на дорученій йому ділянці буде свідомо провальним. Погоджується писати відмову від виконання розпорядження, але оскільки хлопець – світла голова, обґрунтовує його правильно, посилаючись на секретний наказ, про який не кожен знає. А йому все одно загрожують кримінальним переслідуванням, щось там тягнуть. Підозру пред’явити не встигли. Капітан геройськи загинув. Він не боягуз, він не тікав від бойової обстановки. Він просто не хотів вести тих людей на вірну смерть, – наголошує Валерій Леонтьєв.
Іноді так прикривають свої помилки
Усі визнають, що проблема є, а з іншого боку – якщо змінити букву статуту, можуть розпочатися зловживання. Але якщо кримінальне покарання не завжди правомірно, можна застосувати адміністративне. Стаття 172-10 КоАП за відмову від виконання законних вимог командира передбачає штраф 2380 — 4845 гривень, або 7 — 10 діб на гауптвахті. Бійця не доводиться висмикувати зі строю, на ньому не буде ярлика судимості. Але межа між статтями двох кодексів дуже тонка. І зрозумілих критеріїв немає.
— Для кримінальної відповідальності мають бути тяжкі наслідки. За логікою речей, якщо збережено людей і техніки, таких немає. Отже, відповідальність адміністративна. Але командири пишуть у доповідних про послаблення боєздатності підрозділу, зрив бойової операції. Іноді це робиться, щоб закрити власні помилки. Ці загальні фрази фігурують і у кримінальних справах, і у судових обґрунтуваннях вироку. Мені доводилося захищати бійців, які розстріляли всі боєприпаси і залишалися з голими руками під мінометним вогнем противника. Їх судили за те, що відступили, не отримавши на це наказу, – каже адвокат Олексій Сиротін.
Валерій Леонтьєв, який раніше служив військовим прокурором, бачить проблему в тому, що в Україні відсутня професійна військова юстиція. Військова прокуратура, розпущена у 2012 році, так і не була відновлена. Регіональні прокуратури, які наглядають за військовим слідством, зайняті цивільними прокурорами. Не створено військових судів, хоча про них говорять із 2014 року.
— Ніхто не оцінює правомірність наказів командирів. Тому ті й заявляють: не подобається – йдіть до суду. А який може бути суд «на нулі», де й паперу може не знайтися для позову, немає допуску прокурорам та адвокатам. Військова юстиція є в усіх країнах НАТО, куди ми так прагнемо, — робить висновок юрист.
Що кажуть військові
Потрібні правильні командири
– Усі ми знаємо такі історії, стикалися, – коментує ситуацію офіцер ЗСУ Денис Ярославський. — Зрозуміти складність подій може лише той, хто хоч раз потрапляв до «м’ясорубки» на лінії зіткнення. Людина, яка невилазно сидить у штабі на 2-й лінії оборони і розпинається, що хтось не виконав його наказ, взагалі не має права на такі оцінки. Для мене критерій один: командир має бути поряд зі своїми людьми, навіть більше – йти попереду. Тільки тоді він повністю відповідатиме за свої розпорядження і точно знатиме, хто зрадник.
Військовий зазначає, що і фактор страху не можна відкидати. Вчорашній хлібороб може втекти, просто запанікувавши.
— Тому командир під час планування операції має розуміти, хто на що здатний, керуватися доцільністю поставлених завдань. Але буває так, що командир просто не може цього, не вміє. Років 10 – 15 тому резервіст закінчив військову кафедру, отримав молодшого лейтенанта. При мобілізації офіцера не можуть поставити рядовим, як мінімум, повинні доручити взвод. Він все життя біля комп’ютера чи товарознавцем пропрацював, а зараз його поставили головним над бійцями з досвідом. Від розгубленості такого може накомандувати… Цю проблему треба вирішувати. Як і багато інших, яких ми не помічали до Великої війни.
