В армії людина втрачає частину контролю над своїм життям — психотерапевт та ветеран ЗСУ про психологічну адаптацію у війську та в цивільному житті

Захисні механізми на війні допомагають пережити психологічне навантаження та болючі переживання, а з поверненням до мирного життя ці механізми слабшають і пережите може навздогнати ветерана.

Про те чи всі ветерани потребують психологічної допомоги від спеціалістів, чим відрізняється робота з ветеранами війни від роботи з цивільними, а також про те, як помогти війському під час служби та після повернення до цивільного життя УНН поговорив з клінічним психологом, психотерапевтом, тренером груп підтримки для ветеранів, директором та співзасновник інжинірингової школи #brobots, ветераном ЗСУ Пилипом Духлієм. 

5-6 жовтня у Києві відбудеться просвітній фестиваль «Освіта Дивосвіту 2024». Ця подія поєднає два формати: виставку для батьків та майбутніх учнів з безплатним входом, де буде представлено широкий спектр освітніх можливостей — від дитячих садочків до освіти для дорослих, і форум, присвячений обговоренню сенсів, цілей та майбутнього освіти, а також необхідності змін в суспільстві та освітній системі.

Виставка стане унікальною платформою, де батьки та учні зможуть ознайомитися з сучасними освітніми програмами, навчальними закладами, технологіями та можливостями для розвитку. Представлені будуть як традиційні школи та дитячі садки, так і інноваційні освітні платформи та ініціативи для дорослих. Це чудова нагода для всіх, хто шукає найкращі рішення для освіти своїх дітей або особистого розвитку.

Протягом двох днів експерти з освіти, бізнесу та громадських організацій ділитимуться практичними кейсами, які допоможуть трансформувати освітній процес в Україні.

Одним із ключових спікерів форуму стане Пилип Духлій — клінічний психолог, психотерапевт та ветеран ЗСУ. Він поділиться своїм досвідом роботи з військовими, які пережили полон чи важкі поранення, і розповість про методи, що допомагають відновити контроль і гідність. У фокусі його виступу буде важливість якісного терапевтичного контакту між клієнтом і терапевтом як ключового чинника ефективної реабілітації.

Психологічні травми стали невід’ємною частиною досвіду багатьох ветеранів, і терапія грає вирішальну роль у їхньому відновленні. В інтерв’ю Пилип Духлій детально розглядає, як адаптація, втрата і потреба в підтримці стають важливими темами в роботі з ветеранами. 

• Чому ви вирішили взяти участь у форумі Освіта ДивоСвіту?

Історія та суспільство розвиваються за принципом маятника: ми постійно коливаємося від однієї крайності до іншої. Раніше школа була місцем тотальної дисципліни, зарегульованості й однаковості, де індивідуальність придушувалася, а всі повинні були відповідати загальним стандартам, наприклад, носити однакову форму — типовий підхід радянських часів. Потім маятник хитнувся в інший бік: діти отримали багато свободи, уваги й розваг, і це, на мою думку, стало іншою крайністю.

Я беру участь у заходах, як-от форум «Освіта Дивосвіту», щоб відстоювати більш збалансовану позицію між цими двома полюсами. Так, важливо підтримувати дітей, розуміти їхні емоції та не знецінювати їх. Але з іншого боку, дітям потрібні рамки, дисципліна й навчання тому, що таке «треба», а не тільки «хочу». Я прагну пропагувати цей підхід, де емоційна підтримка поєднується з необхідною строгістю.

• Що ви думаєте про тему форуму цього року “Свобода власна та спільна в освіті майбутнього”? Які сенси ви вбачаєте у свободі?

Свобода — цікаве й багатозначне слово. Почну з контексту. Сьогодні, коли ми стаємо більш обізнаними, звертаємось до психологів і часто осмислюємо власні стосунки з батьками, виникає тенденція до уникнення їхніх помилок. Ми прагнемо стати ідеальними батьками, що призводить до відчуття великої провини перед дітьми, особливо у матерів. Це створює ситуацію, коли дитина стає центром сім’ї, і батьки намагаються уникати будь-яких конфліктів або обмежень, щоб не відчувати провини.

У такій ситуації діти отримують надто багато свободи без відповідних обмежень. Вони не завжди вчаться контролювати власні емоції, адже батьки постійно їх підтримують і вирішують за них проблеми. Це може перешкоджати розвитку ініціативності, самостійності й здатності брати на себе відповідальність. Свобода без відповідальності не є повноцінною.

Тому я вважаю, що свобода повинна супроводжуватися відповідальністю. У дітей має бути стільки свободи, скільки вони готові взяти на себе відповідальності. Поки відповідальність за дитину лежить на батьках, вони мають право встановлювати межі. І лише з віком, у міру дорослішання, цей баланс поступово змінюється — батьки передають дітям більше свободи разом із відповідальністю.

Однак, як психолог, я бачу, що зараз у багатьох родинах цей баланс порушується: дітям дають надмірну свободу, тоді як відповідальність залишають на батьках. Потрібно бути обережним із поняттям свободи. Ми — нація, що цінує свободу, але вона завжди вимагає відповідальності. І, на жаль чи на щастя, свободу не можна отримати, її  можна тільки взяти. Така моя позиція. 

• Як і чому прийшла ідея навчати дітей пілотувати дронів у школі? 

Оскільки я брав участь у війні, добре усвідомлюю важливість навичок пілотування дронів. Звісно, хотілося б, щоб нашим дітям ці вміння ніколи не знадобилися, але є ймовірність, що вони можуть бути корисними. Краще бути готовими заздалегідь, ніж опановувати ці навички в екстремальних умовах.

• З якими несподіваними питаннями ви стикнулися, коли почали впроваджувати навчання практично? 

Як завжди, зацікавленість серед дітей була неоднорідною. Деякі учні дуже мотивовані, активно включені в процес і показують фантастичні результати, встановлюючи рекорди. Їх важко відтягнути від занять. Проте є діти, яким це нецікаво. Спочатку ми зробили курс обов’язковим, але згодом зрозуміли, що примушувати тих, хто не зацікавлений, не варто. Тому вирішили зробити його позакласним факультативом. Також виникли труднощі з пошуком приміщення, яке б відповідало всім вимогам безпеки та дозволяло облаштувати трасу для пілотування.

• Чи плануєте ви розширити програму навчання дронів на інші школи? Які рекомендації ви могли б дати щодо впровадження таких ініціатив?

Ми не плануємо спеціально розширювати програму на інші школи. Якщо до нас звернуться за допомогою, ми готові поділитися досвідом, але активно пропонувати не будемо, оскільки це не наш пріоритет. Наше основне завдання — навчати наших учнів. Робота з дітьми інших шкіл виходить за межі нашої відповідальності, а ми й так маємо достатньо завдань і навантаження. Тому ми не шукаємо додаткової роботи.

• Які методи психотерапії виявляються найбільш ефективними для роботи з військовими, які пережили травматичні події?

Це не зовсім етично: порівнювати різні методи психотерапії, адже кожен із них має свої переваги і показує результати. Важливішим є якість терапевтичного контакту між клієнтом і терапевтом. Багато чого залежить від самого терапевта: його досвіду, знань та професійних навичок. На мою думку, особистість терапевта є важливішою за обраний метод. Хороші терапевти не обмежуються лише одним підходом; вони комбінують різні методи та експериментують. Ірвін Ялом зазначав, що кожен раз потрібно створювати новий метод психотерапії для кожного клієнта, адже всі люди унікальні, і важко підганяти їх під один стандарт.

• Які особливості психологічної роботи з військовими, які мали полон або серйозні поранення?

При роботі з полоненими основним напрямком є відновлення контролю над власним життям. Втрата контролю є їхнім найвразливішим місцем, оскільки тривале перебування в полоні призводить до його закріплення в психіці. Завдання терапії полягає в тому, щоб відновити цей контроль, повернути впевненість у собі та допомогти їм повірити у власні сили.

Другим важливим аспектом є відновлення почуття гідності. Перебування в полоні часто супроводжується систематичним знущанням і приниженням, що значно підриває самооцінку. Це складна робота, але вона є надзвичайно важливою.

Щодо важкопоранених, психологічна робота фокусується на темі втрати. Втрата може стосуватися не лише близьких, а й здоров’я, частини тіла, надії, впевненості в собі, а також соціального статусу. Багато втрат можуть бути неусвідомленими, але їхній вплив відчувається.

Терапія в цьому випадку включає процес горювання та адаптацію до нових реалій, а також ресоціалізацію клієнтів. Це допомагає їм знайти нове місце у світі після пережитих труднощів.

• Чим відрізняється робота з військовими та цивільними?

Робота з військовими і цивільними має багато спільного, адже їхні запити часто збігаються: стосунки, особисті кордони, соціальна адаптація, депресія, тривога, почуття провини, соціальна взаємодія. Звісно, у військових частіше виникають проблеми з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Попри це, і цивільні, і військові потребують схожих підходів до терапії, оскільки їхні психологічні потреби в основному однакові.

300 тис. українців звернулися до лікарів через проблеми з ментальним здоров’ям: на що найчастіше скаржаться16 серпня 2024, 11:47 • 13574 перегляди

• Який етап адаптації для військових є найскладнішим? 

Найскладніший етап адаптації для військових зазвичай припадає на перші кілька місяців після повернення з фронту. Під час служби психіка перебуває у стані мобілізації, активуються психологічні захисти, що допомагає витримати складні ситуації. Однак після повернення ці захисти послаблюються, і накопичені емоції та переживання виходять на поверхню. Людина може відчувати себе розгубленою через потребу адаптуватися до цивільного життя, яке є значно складнішим і менш однозначним, ніж військова реальність, де все було більш чітко визначено.

Крім того, важливим аспектом є соціалізація. Повернувшись до мирного життя, військовий продовжує відчувати себе частиною армії, але навколо нього вже інша реальність. Адаптація полягає в тому, щоб перестати мислити категоріями військового і навчитися жити як цивільна людина. Це складно, оскільки армія дає відчуття гідності, простоти та зрозумілості ситуацій, де є ворог і друг, чорне і біле. У цивільному житті таких чітких меж немає, і це може викликати тривогу та нерозуміння.

Також варто зазначити, що після повернення в безпечне середовище психіка дозволяє опрацювати ті переживання, які були пригнічені на війні. Саме тоді може розвиватися посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Всі накопичені емоції та спогади починають виходити назовні, часто в несподіваних формах. Ветеран може відчувати втрату контролю над собою, з’являються імпульсивні вчинки, змінюється сприйняття реальності, що інколи призводить до повторного переживання екстремальних ситуацій. Така поведінка може здаватися незрозумілою і навіть страшною для оточуючих.

Підсумовуючи: перші два-три місяці є найскладнішими, але повна емоційна адаптація може тривати до року.

Понад мільйон ветеранів повернеться в майбутньому до економічно активного життя — Мінекономіки26 вересня 2024, 13:40 • 122364 перегляди

• Як їх можна підтримати в цей період?

Підтримка після повернення може здійснюватися на різних рівнях: сім’я, суспільство, волонтерські організації та Міністерство ветеранів. Особливо важливо, щоб військові мали місце для повернення та до кого звертатися.

Також дуже важливо, щоб соціум приймав їх та відчував їхню необхідність. Це включає наявність роботи, підтримку та залучення людей навколо, попри складні внутрішні психологічні процеси у ветерана, які можуть впливати на оточуючих, зачіпаючи їх.

Головним переживанням людини, яка повертається з фронту, повинно бути відчуття, що вона потрібна, що її чекали і для неї є місце в суспільстві. Ті, хто не знаходить свого місця після повернення, можуть з часом або повернутися до війни, або шукати різні способи самопідтримки, які не завжди є адекватними та часто дезадаптивними – наприклад, вживання алкоголю, наркотиків чи куріння.

• Що може зробити сім’я або близьке оточення для покращення психологічного стану ветеранів?

Це важке питання. Підтримка залежить від конкретного ветерана. Одні можуть потребувати можливості виговоритися, повторюючи одні й ті ж історії, тому важливо проявляти терпіння й слухати їх знову і знову. Інші ж, навпаки, можуть прагнути тиші й уникати розмов. Потрібна певна увага  до потреб людини, яка повертається, прийняття, допомога в соціалізації, поверненні до соціуму і налагодженні мирного життя. 

Важливо враховувати потреби ветерана, допомагати з адаптацією до мирного життя. Якщо проявляється агресія, зловживання алкоголем, чи інші негативні прояви, які важко контролювати, тоді варто звернутися до психолога для професійної допомоги.

• Як Ви оцінюєте рівень обізнаності про психологічну допомогу серед військових і чи є стереотипи, які заважають звертатися за підтримкою?

Мені важко оцінити загальний рівень обізнаності серед військових, оскільки у мене немає конкретної статистики. Чимало військових звертаються за допомогою і розуміють її важливість, але, як правило, це відбувається не в момент благополуччя, а коли виникають проблеми, які вони хочуть вирішити.

Серед тих, з ким я працюю, спостерігається готовність до роботи над собою. Проте, багато хто відчуває сором перед візитом до психотерапевта: «Що, я хворий, якщо піду до нього?». Насправді психолог або психотерапевт працює не з хворими людьми, а зі здоровими, які потребують підтримки.

Існує поняття «мала психіатрія», яка охоплює різноманітні розлади, і «велика психіатрія», що стосується серйозних захворювань, таких як шизофренія. Це важливо розуміти: військовий, який звертається за допомогою, не обов’язково є хворим. У нього можуть бути, наприклад, розлад адаптації або ПТСР, які потребують лікування.

Необхідно пам’ятати, що якщо не працювати з такими проблемами, вони можуть закріпитися в психіці і з часом стануть важчими для подолання. Тому, якщо виникають труднощі, варто відразу звертатися за допомогою і не соромитися цього, так само як ми звертаємося до лікаря, коли болить зуб. Адже наша душа та психіка також можуть страждати, і спеціаліст допоможе це вирішити.

Ментальне здоров’я: деякі ветерани ще соромляться звертатися за допомогою17 вересня 2024, 07:11 • 120940 переглядiв

• Як на вашу думку, можна заохотити військового звернутися до психолога?

Я вважаю, що найефективніший спосіб заохотити військового звернутися до психолога або психотерапевта – це приклад побратимів та близьких людей, яким він довіряє. Якщо людина, яка пережила схожі труднощі, поділиться своїм досвідом і скаже: «Пам’ятаєш, я був у важкому стані, але мені це допомогло. Давай і ти звернись», — це може мати максимальний ефект.

Інший варіант – коли близькі говорять: «У тебе є проблема, і якщо ти не почнеш її вирішувати, я змушений буду піти від тебе». Такий підхід може змусити людину звернутися за допомогою у терапію, щоб покращити свої стосунки та вирішити проблеми. Тож вплив близьких може бути дуже потужним у прийнятті рішення про звернення до спеціалістів.

• Чи потрібно усім військовим проходити психотерапію?

Ні, не всім військовим потрібна психотерапія. Наша психіка здатна бути досить витривалою та самоадаптивною — вона може самостійно регулюватися і справлятися з труднощами. Звертатися до психолога або психотерапевта варто, коли є реальний запит, тобто проблема, яку людина не може вирішити самостійно. В інших випадках, коли емоційні переживання можна подолати власними силами, необхідності в терапії немає.

Це, звісно, складне питання. Наприклад, я сам регулярно проходжу психотерапію і не припиняю її вже тривалий час, тому що маю значне психологічне навантаження. Без неї я не зміг би справлятися. Крім того, я беру участь у терапевтичних групах, супервізіях, інтервізійних групах. Я присвячую багато часу роботі над своєю психікою, бо вона є моїм інструментом, і для мене це необхідно.

Однак для більшості людей, якщо вони не мають значного психологічного навантаження, терапія може бути не обов’язковою.

• Чому психотерапія може бути шкідливою в умовах перебування на фронті?

Поясню. Справа не в самій психотерапії, а в її методах. Існують різні підходи до роботи з психікою. Наприклад, є техніки, спрямовані на стабілізацію психічного стану або консультування, щоб допомогти людині справлятися з конкретними ситуаціями. Це когнітивна робота — пояснення механізмів і надання рекомендацій, і її можна проводити навіть на фронті.

Але глибинна психотерапія, яка передбачає роботу з шоковими чи травматичними комплексами та болісними переживаннями, є ризикованою в таких умовах. Щоб торкнутися цих глибинних проблем, необхідно послабити психологічні захисти, які у військових на фронті максимально активовані. Ці захисти допомагають їм впоратися з величезним стресом, страхом, тривогою, смертями побратимів, пораненнями та відчуттям безсилля. Армія — це структура, де людина втрачає частину контролю над своїм життям, тому психічні захисти стають критично важливими для виживання.

Якщо під час психотерапії зняти ці захисти, щоб заглибитися в душевні переживання, це може завдати шкоди. Тому на фронті доречно застосовувати кризове консультування та методи стабілізації, але не проводити глибинну психотерапевтичну роботу.

• Як ветеран, а не психолог, які поради по адаптації до цивільного життя після війни ви б дали колегам по фронту?

Мій спосіб адаптації — це проговорення. Важливо говорити про свої переживання, адже всередині може залишатися багато емоцій, пов’язаних із подіями, свідком або учасником яких був ветеран. Для мене, як і для багатьох інших, основним механізмом було постійне обговорення цих подій. Іноді я повторював одну й ту саму історію багато разів, додавав нові деталі, дивився на неї з різних ракурсів. Це схоже на метафору з їжею: коли ми щось погано перетравлюємо, легше «викинути» це, ніж носити в собі. Так само і з пережитим на війні — це досвід, якого ніхто не хотів би мати, але говорити про нього допомагає полегшити емоційне напруження. Тому проговорення — важлива частина адаптації.

Другий важливий аспект — соціалізація. Травма часто змушує людину дистанціюватися від інших, уникати соціальних контактів. Але це момент, коли потрібно пересилити себе й почати відновлювати стосунки з людьми. Ми соціальні істоти, і спілкування в здоровій, теплій атмосфері сприяє одужанню та відновленню.

Стандартний підхід до відновлення — це робота не лише з психікою, а й з тілом. Чому це універсальний підхід? Тому що уявлення про те, що тіло і психіка — це окремі речі, є помилковим. Насправді вони тісно взаємопов’язані, і важко провести чітку межу між ними. Де закінчується тіло і починається психіка? У гештальт-підході, з яким я працюю, тіло і психіку розглядають холістичним методом як єдину, цілісну систему.

Тому фізична активність — ключова річ. Фізичні вправи, такі як спорт, швидка ходьба, біг, є одними з найефективніших способів справитися з психологічними проблемами. Також важливо стежити за харчуванням, налагодити сон, займатися медитацією чи йогою. Рекомендую здати аналізи на гормони щитоподібної залози, рівень вітаміну D і групи B, і за необхідності почати приймати добавки для нормалізації цих показників. Це все впливає на психічний стан, тому не варто нехтувати такими аспектами.

Люди часто сподіваються, що терапевт вирішить їхні проблеми за них, але насправді потрібно багато працювати самостійно. Спосіб життя має великий вплив на психічне здоров’я, тому важливо приділяти увагу своєму фізичному стану.

Психологічна реабілітація — це лише один із методів відновлення ветеранів. Існує багато інших програм: іпотерапія (реабілітація з кіньми), бугурт —  це вид бойового мистецтва, де б’ються стінка на стінку, арт терапія та інші. Якщо людина боїться або соромиться звертатися до психолога, є інші способи взаємодії та соціалізації. Наприклад, можна брати участь у групах підтримки для військових, де ветерани діляться своїм досвідом. Це допомагає зрозуміти, що ти не один зі своїми переживаннями, і нормалізувати свій стан.

• Чи можете розповісти про успішні випадки реабілітації військових, які мали серйозні психологічні травми?

На жаль, я не можу розповідати про конкретні успішні випадки через правила конфіденційності. Я не маю права розкривати інформацію, навіть в анонімній формі, про те, що відбувається на терапії. Це особистий досвід клієнтів, і я не можу його детально описувати. Однак, можу сказати, що є випадки, коли психотерапія дійсно допомогла військовим та ветеранам вирішувати проблеми, з якими вони зверталися.

Психіка — складна структура, її можна порівняти з капустою: знімаєш один шар, під ним з’являється інший. Терапію не можна «завершити» в повному сенсі, її можна лише припинити на певному етапі. Тут важливо розуміти запит клієнта: з чим він готовий працювати, а з чим — змиритися. Не кожен прагне бути ідеальним і проходити терапію нескінченно. Тому питання в тому, що для людини є достатнім — яку конкретну проблему потрібно вирішити, щоб відчувати себе добре.

• Як уникнути емоційного вигорання під час довготривалої служби у зоні бойових дій?

Дослідження показують, що для запобігання емоційному вигоранню важливими є кілька факторів. По-перше, можливість відкрито проявляти агресію, не накопичуючи її всередині. По-друге, міцні соціальні зв’язки у людини як у військовому колективі, так і в цивільному житті. По-третє, здатність помічати і проживати свої емоції, не пригнічуючи їх. Люди, які дозволяють собі проявляти емоції, з якими стикаються на фронті, краще справляються з психологічними труднощами, включно з нижчим рівнем розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Наприклад, у підрозділі може бути прийнято висловлювати агресію через різкі жарти або грубі висловлювання, і всі сприймають це як спосіб розрядки без негативних наслідків. Важливо, щоб кожен мав можливість таким чином випускати напругу. Крім цього, теплі соціальні зв’язки як між побратимами, так і з близькими в цивільному житті, є ключовим фактором підтримки.

Ще одна проблема, з якою стикаються військові, — втрата контролю над власним життям. Протягом 24/7 вони належать армії, командиру, який вирішує, коли їм спати, їсти чи навіть ризикувати життям. Для тих, хто звик до свободи, це може стати джерелом апатії та депресії. У таких випадках важливо знайти способи повернути контроль хоча б у дрібницях.

Це може бути щось просте, як заняття спортом — ви самі вирішуєте, коли й як це робити, навіть у складних умовах. У моєму випадку таким «острівцем контролю» було прослуховування музики: я міг надіти навушники навіть під час обстрілів і засинати під музику. Це був мій спосіб відчути контроль над своїм простором. Так само це можуть бути ритуали, як-от чищення зубів або інші щоденні звички, які допомагають повернути відчуття контролю над своїм життям.

• Як змінилося ваше бачення ролі психолога у суспільстві з початком активних бойових дій?

Моє бачення ролі психолога не змінилося. Психолог завжди був важливою частиною сучасного суспільства. За останні 100–200 років життя стало набагато складнішим: зросли емоційні та психологічні навантаження, рівень стресу підвищився. Світ став більш тісним, а вимоги до нашої поведінки — складнішими й більш екологічними. Це вимагає високого рівня когнітивного та емоційного навантаження. З огляду на це, роль психолога стає дедалі важливішою. Допомога людям у подоланні викликів, які з часом лише ускладнюються, ставатиме все більш затребуваною.

• Як працювати з почуттям провини у військових, яке може виникати після війни?

Давати загальні рекомендації щодо почуття провини у військових складно, адже це дуже індивідуальне питання. За що виникає провина? Чи є вона токсичною або реалістичною? Перед ким відчувається провина? І як це почуття пов’язане з минулим та дитинством конкретної людини? Це все важливі аспекти, які роблять ситуацію унікальною для кожного.

Єдина універсальна порада — звертатися до психолога. До речі, існують дослідження, що дефіцит вітамінів групи B може впливати на виникнення почуття провини. Це лише один із багатьох можливих факторів, яких може бути безліч. Тому професійна допомога — найкращий шлях.

Українські жінки-ветерани можуть опинитися серед найбільш незахищених верств населення – Віталій Герсак 13 серпня 2024, 09:19 • 15714 переглядiв