За інформацією: Суспільне Чернівці.
Волонтери місії «На щиті». Фото: Суспільне Чернівці
Парафіяни храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ на Буковині допомагають місії “На щиті” – вони привозять тіла полеглих на війні військових додому. З 2014-го року це робить настоятель храму Василь Гасинець, після повномасштабного вторгнення до діяльності долучились ще декілька парафіян.
Один з них – Микола Демич. Робить це на спеціальному авто з холодильником. Одна поїздка у прифронтові міста може тривати до 15 годин, а в місяць проїжджають до 20 тисяч кілометрів. Чоловік каже, емоційно робота може виснажувати, бо іноді доводиться везти загиблих друзів чи знайомих.
Мають брати всіх й везти якнайшвидше
"Буває, приїздиш за кимось конкретним, а тебе питають, чи можеш ти взяти ще тіло: у Вінницю чи ще кудись? Ти не можеш сказати: "ні", "не поміститься". Маєш брати всіх і придумуєш спосіб, як це зробити, дотримуючись санітарних умов", — розповідає Микола Демич. До повномасштабного вторгнення він ремонтував автомобілі. Наразі майже весь його час займають виїзди у прифронтові міста за тілами полеглих бійців.
Іноді одна поїздка триває до 15 годин. Оскільки відстань до деяких міст може становити до тисячі кілометрів, виїздять парами та з вечора, бо вже вранці мають бути на місці.
Вантажать машину медикаментами та речами для військових – усім необхідним, крім продуктів. За місяць однією машиною можуть наїздити 15-20 тисяч кілометрів. Інформацію про евакуацію тіла волонтерам повідомляють у центрах комплектування.
"Кожен підрозділ має евакуаційну групу, яка забирає поранених та тіла полеглих. Зазвичай, вони привозять їх у лікарні в прифронтових містах. Потім держструктура місії "На щиті" при ЗСУ виконує цю роботу. Але іноді бувають логістичні затримки й вони звертаються до таких волонтерів, як ми. Тоді треба придумати, як найшвидше доставити тіло", – каже Демич.
Волонтер Микола Демич. Фото: Суспільне Чернівці
Іноді з волонтерами напряму можуть контактувати родичі загиблих – у таких випадках волонтери мають тільки ім'я та прізвище бійця й повинні самостійно шукати, де військовий воював та куди відвезли його тіло. Потім оформляють необхідні документи й шукають паливо для поїздки. Демич каже, спілкуватися з родинами полеглих бійців важко.
"Коли з тобою кудись в Дніпро їде дружина загиблого, щоб упізнати тіло свого чоловіка, вона їде з тобою в одній машині 900 кілометрів, щоб впевнитися, що це – він, і ми його звідти заберемо. Емоційно це – найскладніше".
Волонтери транспортують тіло. Фото: Суспільне Чернівці
"Це може бути людина, з якою тиждень тому ти міг обійматися, везти йому якусь волонтерську допомогу. У мене було кілька випадків, коли спілкувався з людиною, вона щось замовила, а я пообіцяв наступного разу це привезти й побачитися з нею. Наступного разу це вже була сумна поїздка", – розповідає волонтер.
"Деяких загиблих знав особисто"
"До цього не можна звикнути. У перші дні потрібно було заходити у довгі холодильники. Ти мусиш одягнути маску, але яким би не був той протигаз, він може врятувати від якогось хімічного забруднення повітря, але трупний запах проривається", – каже настоятель Василь Гасинець.
Отець Василь Гасинець почав привозити додому тіла полеглих військових у 2014 році: раніше це були поодинокі поїздки, бо загиблих було менше. Зокрема, возив тіла з Дебальцевого та Мар'їнки. Каже, займається перевезенням тіл, бо батьки та рідні чекають на своїх близьких. Кожну втрату військового сприймає, як втрату частини себе.
"Важко було у перші дні. Я поїхав за тілами під час боїв за Попасну. Коли приїхав, зрозумів, що мого автобуса "Sprinter" буде недостатньо. Ми навіть не мали мішків, але в мене було багато ковдр та простинок, які віз як допомогу з Італії. Ними обмотували кожного", – пригадує Гасинець.
Зараз отець Василь не має змоги займатися далекими поїздками, бо сам доглядає дитину після втрати дружини. У Чернівцях він волонтерить: купує зокрема дрони та автомобілі на фронт.
Водночас пʼятеро парафіян возять тіла полеглих у двох спеціалізованих авто, які мають холодильники, – температура повітря там на рівні +1 градуса. Так можуть дотриматися умов транспортування тіл, але під час довгих поїздок влітку перебувати в машині водієві все одно важко.
Волонтери перевозять тіла на спеціальному авто. Фото: Суспільне Чернівці
В одній автівці можуть вмістити до 12 тіл. Транспорт замовили з-за кордону й купували за пожертви парафіян. Планують купити ще одне більше авто.
"Важко, коли ти в кузові везеш людину, яка молодша за тебе вдвічі. Також емоційно важко, коли тіло приходять зустрічати рідні, особливо матері. Приходять на упізнання й заперечують, кажуть: "Це не мій син". Це не найлегша робота. Деяких людей знав особисто, як капелан. Ми не були готові до таких великих втрат та боїв".
