За інформацією: Суспільне Чернівці.
Фото надала Марія Ситник
За словами дружини, ставлення Івана до війни було однозначним – він був проти всього, що стосується Росії, і вірив у те, що українці повинні відстоювати свою країну. Не раз казав дружині: “Жалкую, що раніше не пішов воювати”.
"Його побратими казали мені: “Ви розумієте, що Ваня хоч і був старший від нас, але він фору давав нам. Ми міни носили й він ніколи не був ззаду – завжди спереду”, – розповідає Марія.
27 травня 2022 року Іван і його бригада потрапили на Бахмутський напрямок. Два місяці чоловік не казав дружині, на якому напрямку воює. Приховував і те, що ходить заміновувати поля, хоча обіцяв дружині цим не займатись.
Іван Ситник. Фото надала Марія Ситник
“Хлопці, ви залишайтесь, а я піду. Ви ще молоді, вам виховувати дітей”, – ці слова Івана згадували побратими, коли розповідали про нього Марії. Один з побратимів — Богдан — пішов шукати тіло Івана, коли той загинув.
“Мій чоловік загинув 23 жовтня 2023 року. Він разом із побратимами пішов на мінування. Всього їх було 11. Як розказували побратими, коли вони приїхали в місце призначення, вороги їх засікли й почали обстрілювати з усієї артилерії, яка була. З 11-ти — троє загинули й двоє були поранені. Але так вийшло, що мого Ваню не знайшли тоді, він залишився там. Командир, коли побачив, що повернулись не всі, підняв бригаду хлопців і сказав: “Ви повинні піти й знайти Ваню”. Вони йшли ввечері, тоді дуже дощило, скрізь було болото. Як казав мені побратим Богдан, за 200 метрів вже були окупанти. Вони знайшли його тіло, витягували звідти понад дві години, бо довкола були міни”, – розповідає Марія.
“Бабусю, невже у нас дідусь — герой?”
У Марії з Іваном є двоє синів і троє онуків. Народження найменшої онучки Олександри дідусь Іван уже не побачив.
“Я вирішила розповісти старшому внуку Артемчику про те, що його дідусь загинув. Сказала йому, що він тепер дивиться на нас із неба. А він питає: “Бабуся, невже у нас дідусь герой?”. Кажу: “Так, Артемчику, наш дідусь герой”.
28 жовтня 2022 року Івана Ситника поховали в рідному селі Кадубівці. Його посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Читати ще
Читати ще «Загинув, коли виводив побратимів». Історія полеглого 22-річного буковинця Тенкалюка
Читати ще «Живу з думкою, що будь-який момент може бути останнім». Історії жінок, які чекають на чоловіків з фронту
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
