Тетяна Гомон (праворуч) та Ірина Тукова (ліворуч). Фото: Ганна Мещерякова
У 2025 році українська культура відзначає 130-річчя від дня народження видатного композитора Бориса Лятошинського (1895–1968), чия творчість є фундаментальною для нашої національної класичної музики.
Нещодавно у Києві завершився Фестиваль Музики Бориса Лятошинського, присвячений 130-ї річниці від дня народження композитора. Він складався з п’яти мистецьких подій, які розкривали різні аспекти його творчості.
Напередодні фінальної події фестивалю завітав до Меморіального музею-кабінету Бориса Лятошинського в РОЛІТІ, де композитор мешкав з 1939 року до його смерті.
Найцікавіші факти з життєвого та творчого шляху Бориса Лятошинського розповіли голова «Фундації Лятошинського», доцентка Київської муніципальної академії музики імені Рейнгольда Глієра Тетяна Гомон та співзасновниця «Фундації Лятошинського», доцентка Національної музичної академії України Ірина Тукова.
БУДИНОК «РОЛІТ» ТА МЕМОРІАЛЬНИЙ КАБІНЕТ КОМПОЗИТОРА
Будинок РОЛІТ. Фото: Тетяна Асадчева
Будинок РОЛІТ вкритий меморіальними дошками визначних діячів. Фото: Тетяна Асадчева
Ця семиповерхова будівля, розташована на вулиці Богдана Хмельницького, 68, є єдиною у своєму роді в Україні. Вона була зведена у 1934 році, зовні нагадує типову радянську забудову, проте її головна цінність полягає в мешканцях, які тут колись проживали. РОЛІТ є рекордсменом за кількістю меморіальних табличок — їх тут 29.
У різні часи в будинку мешкали близько 130 відомих письменників та митців, з яких 33 стали жертвами радянських репресій і були страчені. Меморіальні кімнати відомих діячів, таких як Іван Микитенко, Олександр Копиленко, Олесь Гончар, Леонід Вишеславський та Борис Лятошинський, збереглися до наших днів.
До наших днів зберігся робочий кабінет видатного композитора, де він творив свої незабутні музичні шедеври.
Рояль Бориса Лятошинського. Фото: Тетяна Асадчева
Інтер’єр кабінету зберігає дух часу і життя Лятошинського, дозволяючи зануритися у його світ та ближче познайомитися з умовами, в яких він створював свою музику. Він заповнений численними книгами, рукописами, партитурами і нотами.
Особливе місце займає робочий стіл, який залишається у тому стані, як при житті композитора. На ньому можна побачити особисті речі та записи, а також різноманітні дрібнички, що розповідають про звички і уподобання господаря.
Також у кабінеті можна побачити старовинний рояль, на якому Борис Лятошинський працював над своїми творами, та численні фотографії, що нагадують про його друзів і кумирів.
ЩО ВІДОМО ПРО РАННІ РОКИ ВИДАТНОГО КОМПОЗИТОРА
На стіні кабінету можна побачити фото Рейнгольда Глієра- вчителя Б.Лятошинського. Фото: Тетяна Асадчева
«Борис Лятошинський був цікавою і яскравою особистістю. Народився у Житомирі у родині викладача історії. Мати композитора чудово грала на фортепіано і мала гарний голос. Вважається, що саме вона мала великий вплив на захоплення сина музикою. З дитинства маленький Борис опановував гру на скрипці та фортепіано, а вже у юнацькі роки створив свої перші твори, зокрема мазурку і вальс», — розповідає про ранні роки знаного композитора Ірина Тукова.
У 1913 році Борис Лятошинський переїхав до Києва та вступив на юридичний факультет Київського університету. Одночасно він готувався до вступу в новостворену консерваторію, приватно навчаючись музиці у професора Київської консерваторії Рейнгольда Глієра. А вже у 1914 року Лятошинський став студентом його класу в консерваторії.
Вчитель мав неабиякий вплив на формування світогляду молодого композитора, який вже у 23 роки написав свою дебютну симфонію. Також Рейнгольд Глієр став для Бориса Лятошинського не лише наставником, але й близьким другом. Обидва композитори листувалися понад 40 років.
ЛЯТОШИНСЬКИЙ ОФІЦІЙНИЙ ТА ДОМАШНІЙ
Борис Миколайович був вельми стриманою людиною. Фото: Тетяна Асадчева
«Бориса Лятошинського згадують як людину дуже стриману та внутрішньо зосереджену. Він рідко виявляв свої емоції назовні, але коли вважав за потрібне висловитися, то не вагаючись робив це різко і чітко. Його учні розповідають, що наприкінці 1940-х років, під час великої антисемітської кампанії, коли митців єврейського походження почали виганяти з роботи, Борис Миколайович не став осторонь. На засіданні вченої ради консерваторії, коли старих професорів звільняли без продовження контрактів, він заявив, що не може залишатися серед осіб, які прийняли таке ганебне рішення, встав і вийшов. Це лише один з прикладів його принципової поведінки», — розповідає Ірина Тукова.
Музикознавиця також розповідає, що композитора часто критикували з боку радянської влади, оскільки він творив складну сучасну музику, яка йшла у розріз з радянськими стандартами. Проте, він ніколи не приховував своїх переконань і завжди залишався вірним своїм ідеалам.
«Захищаючись, він казав: „Що вам краще, якби я тут перед вами став і каявся, і казав, що я такий-сякий? Ні, я так не вважаю“. Борис Миколайович завжди твердо стояв на своїх позиціях, підкреслюючи свою внутрішню гідність і цінність, а також бажання і здатність захищати себе, не підкоряючись загальним настроям», — розповідає пані Ірина.
Борис Лятошиський у своєму робочому кабінеті. Фото з відкритих джерел
За її словами, композитор мав оригінальне почуття гумору і часто жартував серйозним тоном. Наприклад, коли він не погоджувався з тим, що було написано про нього в одній книзі, він називав себе «постраждалим».
Проте, саме Борис Лятошинський став тим композитором, який задав тренд модернізму в українській музиці, сформувавши ціле покоління музичних шістдесятників — так званий «Київський авангард». Потяг Лятошинського до нового та незвіданого формував яскравих учнів у сфері симфонічної та камерної музики, таких як Леонід Грабовський, Іван Карабиць, Леся Дичко, Валентин Сильвестров, Євген Станкович та інших.
Протягом понад півстоліття своєї творчої кар’єри Борис Лятошинський створив, за останніми підрахунками, понад 170 творів. Серед його доробку є опери, симфонії, симфонічні поеми, увертюри, оркестрові сюїти, фортепіанні концерти, солоспіви (в тому числі на вірші Івана Франка), обробки народних пісень, музика до театральних постановок і кінофільмів. Крім того, він зробив редакції та оркестровки опер, балетів і менших творів інших авторів, таких як Микола Лисенко і Рейнгольд Глієр.
Дачний будинок Лятошинських у Ворзелі. Фотоколаж: Іван Биков
Окрім видатного композиторського дару, Лятошинський був відомий своєю великою стриманістю в поведінці, залишаючись людиною, яка ніколи не приховувала своїх думок. Наприклад, він терпіти не міг паління тютюну, тож коли зустрічався з композитором Віктором Косенком, який був затятим курцем, завжди з ним сперечався, оскільки Борис Миколайович не виносив, щоб коло нього стояли клуби диму.
«Окрім офіційного Бориса Лятошинського, був і інший — домашній Борис Миколайович. Як згадують його учні, коли вони приходили до композитора, вчитель завжди їх зустрічав, як вони писали, в комфортному, простому домашньому костюмі і в простих домашніх туфлях. І всі насолоджувалися цим неформальним спілкуванням з ним та захоплювалися його любов’ю до тварин», — розповідає Ірина Тукова.
Борис Лятошинський зі своїми домашніми улюбленцями. Фото з відкритих джерел
Музикознавиця зазначає, що у домі завжди жило декілька котів — інколи до шести. Коти були важливою частиною його життя.
«Ще однією пристрастю Лятошинського були білки. На своїй дачі у Ворзелі, де мешкало багато білок, композитор годував їх горішками, які навіть зберігав у шухляді свого письмового столу. Білки спускалися до кімнати по спеціально встановленій драбинці, щоб поласувати горіхами. Борис Лятошинський був дуже доброю і ніжною людиною, хоча життєві умови не завжди дозволяли йому бути відкритим з усіма», — розповідає музикознавиця.
НАЙБІЛЬШЕ КОХАННЯ КОМПОЗИТОРА
Тетяна Гомон зазначила, що надзвичайно романтичними були і стосунки композитора з його дружиною, співачкою Маргаритою Царевич. Вони познайомилися у 1913 році, коли 18-річного Бориса Лятошинського, студента Київського університету, запросили приватно викладати гармонію Маргариті Царевич, яка мріяла стати оперною співачкою.
Маргарита Царевич — дружина Бориса Лятошинського. Фото з відкритих джерел
Вони обвінчалися у травні 1917 року та прожили разом 51 рік до смерті Бориса Миколайовича. Подружжя офіційно зареєструвало шлюб за радянськими законами лише у 1963 році. Їхнє листування розпочалося ще з моменту знайомства і тривало до останніх днів життя композитора.
«Борис Лятошинський та Маргарита Царевич-Лятошинська мали надзвичайно теплі та романтичні стосунки, які тривали все їхнє життя. Листування між ними розкриває надзвичайну любов і ніжність, що переймалась у кожному їхньому слові. Цікаво, що у своїх листах, Лятошинський називав Маргариту „котя маленький“, а себе — „котя великий“. У 1920-х роках він часто підписувався як „Твій жайворон“, а коли вона була далеко, додавав „Твій жайворон з одним крилом“, підкреслюючи свою сумну розлуку з коханою», — розповідає Тетяна Гомон.
Тетяна Гомон розповіла про романтичні стосунки композитора з дружиною. Фото зі сторінки Тетяни Гомон
Музикознавиця Ірина Тукова додає, що ще одним романтичним символом їхніх стосунків була маленька лавка на дачі у Ворзелі. Там на початку свого роману вони залишали маленькі записочки один для одного, заховані в цю лавочку, в яких ділилися своїми любовними посланнями і особистими думками. Ця дача у Ворзелі, на ділянках якої було багато лісу, стала для подружжя місцем романтики і спогадів.
«Ці маленькі деталі роблять їхню історію ще більш зворушливою і показують, наскільки глибоко вони любили один одного і цінували свої стосунки», — додає Тетяна Гомон.
На жаль, подружжя не мало власних дітей, тож взяло на виховання племінницю Ію Царевич. Згодом вона стала піаністкою, викладала в Київській консерваторії та разом з Маргаритою Олександрівною зберігала спадщину Бориса Лятошинського.
Кабінет композитора зберігає пам’ять про нього. Фото з архіву Тетяни Гомон
Також пані Тетяна розповідає, що родина Лятошинських мала певний привілей в РОЛІТІ, а сусіди ніколи не скаржилися на музику, яка лунала з квартири музиканта. Хоча подружжя не часто спілкувалося з іншими мешканцями будинку, найчастіше — з родиною Рильських, також вони інколи спілкувалися з сім’єю з Олеся Гончара, який мешкав поверхом вище.
ПРО ПЕРЕОЦІНКУ СПАДЩИНИ КОМПОЗИТОРА ТА ЮВІЛЕЙНИЙ ФЕСТИВАЛЬ
Наразі музика Лятошинського частіше лунає на різних концертних майдачиках. Фото: Національна філармонія України
«Сьогодні сприйняття творчості Бориса Лятошинського суттєво змінюється, особливо після початку повномасштабної війни. Тепер багато відомих музикантів та музичних колективів частіше включають твори композитора у свої концертні програми, тож музика Бориса Лятошинського стає відомою більш ширшій аудиторії», — наголошує музикознавиця.
Нещодавній фестиваль, який проходив у Національній філармонії зібрав чимало шанувальників класичного мистецтва. Сьогодні захоплення творчістю Лятошинського набирає нових обертів, а його музика знаходить відгук у серцях не лише українців, але й міжнародної аудиторії.
Важливо зазначити, що його твори використовуються у сучасних музичних проєктах, які прагнуть інтегрувати класичну спадщину з новими музичними тенденціями. Цей процес відродження та переосмислення музичної спадщини Бориса Лятошинського не лише зберігає пам’ять про видатного композитора, але й робить значний внесок у розвиток української музичної культури на глобальній арені.
Нещодавно у Києві завершився фестиваль музики композитора. Фото: Національна філармонія України
«Успішне проведення фестивалю у Національній філармонії стало важливим кроком у визнанні Лятошинського одним з найважливіших українських композиторів. Скоріше Liatoshynsky Space2025, який фестиваль відкрив і який буде продовжуватися протягом ювілейного року не лише має на меті популяризацію його творчість, але й сприятиме культурному обміну між українськими та іноземними музикантами. це вже було. Ці заходи є невід’ємною частиною процесу відновлення національної ідентичності через музику, що є особливо актуальним у сучасних умовах», — підсумували нашу зустріч Ірина Тукова та Тетяна Гомон.
Нагадаємо, що у січні 2025 року у столиці відбувся фестиваль музики Бориса Лятошинського.
Тетяна АСАДЧЕВА
