За інформацією: Суспільне Чернігів.
На колажі зображений Артур Олефіренко, танкові навчання та знищений танк. 1-ша окрема танкова Сіверська бригада/Чернігівський обласний ТЦК та СП
Артур Олефіренко — майор та командир танкового батальйону 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Він починав свою військову кар'єру солдатом, а вперше наживо побачив танк у 2012 році, саме тоді, коли прийшов на службу. Для нього війна розпочалася у 2014-му на Луганщині. У 2022 році танкова рота під командуванням Олефіренка стояла на захисті Чернігова. 26 лютого 2022 року в бою біля гіпермаркету "Епіцентр" бійці Олефіренка знищили російський танк Т-72Б та взяли в полон командира танкового батальйону 35-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади ЗС РФ — майора Леоніда Щьоткіна. Після деокупації Чернігівщини майор Олефіренко воював майже на всіх ділянках фронту російсько-української війни.
1 листопада 2023 року уродженець Сумщини Артур Олефіренко став почесним громадянином Чернігова.
Про війну, навчання, повномасштабне вторгнення, зміни в тактиці ведення війни, "затрофеєну" техніку, свій найважчий бій, про сина та мрії — комбат розповів Ксенії Рекун.
"Я думав, що і танк той не побачу"
Артуре, розкажіть про себе: де і коли народилися? Чому вирішили стати танкістом?
Сам я родом із Сумської області, Охтирський район. Народився 25 жовтня 1992 року. Навчався там до 2012-го. Потім пішов в армію. На Чернігівщину потрапив саме через те, що обрав стати танкістом. Але це не була моя дитяча мрія. До підписання контракту я танк бачив тільки на фотографіях. І у мене запитали: "Хочеш бути там танкістом?". Я відповів, що механіком-водієм спробую. Але я думав, що це ж 2012-й, розпадається армія, я і танк той не побачу, і не поїжджу. Але приїхав служити й почав їздити на бронетехніці. Сподобалось. І потім пішов на офіцера навчатися одразу, на танкіста.
На випуску Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (16 червня 2019 рік). Facebook/Віта Олефіренко
Починав службу із солдатських погонів у 2012 році. Потім, у 2015-му, навчався в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. 2019 року закінчив виш і став командиром взводу у 1-й окремій танковій Сіверській бригаді. І за розподілом захотів повернутися в танкову бригаду. Вона якраз у Чернігівській області. Де починав службу, туди й повернувся.
Як родина сприйняла те, що Ви обрали кар’єру військового?
Це мій вибір, як кажуть: буде 18 років, будеш вирішувати, куди й що. Мені 18 років є, і я вирішив стати військовим. Батьки мене підтримували на 100%. Армія з хлопця зробить чоловіка. Всі були не проти, але й переживають зараз, звісно.
Артур Олефіренко. Facebook/1-ша окрема танкова Сіверська бригада
Повномасштабну війну Ви зустріли вже з бойовим досвідом 2014-го року. Розкажіть про той період.
13 квітня 2014 року виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов оголосив про початок антитерористичної операції. Наказ дозволив почати звільнення території України від бойовиків-терористів. Саме так на офіційному рівні розпочалося збройне протистояння України та бойовиків.
У 2014 році я був старшим механіком-водієм у 3-му танковому батальйоні 1-ї танкової бригади. Обороняли ми тоді більше Луганський напрямок. Такі села: Весела Гора, Металіст. Вже трохи з пам'яті стерлися ті події.
Чи вірили Ви, що розпочнеться повномасштабне вторгнення російської армії в Україну та де Ви зустріли 24 лютого 2022 року?
Спочатку наші екіпажі не розуміли й не вірили: як це так, що Росія повномасштабно нападе на нас. Та вже 23 лютого 2022 року у нас був наказ виїхати в район очікування біля села Пакуль, це на кордоні з Білоруссю. Ранок 24 лютого ми зустріли там. Чекали. Потім почули якісь вибухи здалеку. Не знали спочатку, що це таке. Не дуже звертали увагу, думали, що то на полігоні стріляють. Потім вийшов командир батальйону на зв’язок по радіостанції і сказав нам прибути в район зосередження, де ми повинні зустріти ворога. Ми поїхали на оборону Чернігова. На той момент на моєму напрямку було п'ять танків Т-64.
"Як тільки почали вести вогонь, то побачили, як вони горять"
1-ша окрема танкова Сіверська бригада обороняла Чернігів у лютому-березні 2022 року. Розкажіть, як це було?
Найперше ми зустріли армію РФ біля аеродрому (мова про аеродром "Півці", — ред. ). Там їх йшла ціла колона. Ми почали з нашими колегами відпрацьовувати по них. Але була потужна російська артилерія. Згодом ми закріпилися біля "Епіцентру". І всі були спокійні на той час. Бо як тільки почали вести вогонь по російських танках, то побачили, як вони горять, і бойовий дух піднявся у наших людей. Не треба так їх боятися. Просто, як дивитися на Google-карту, то Росія велика, Україна — маленька. І спочатку думали, що нас там затопчуть. Але не так воно все було. Як люди, так і військові почали захищати свою землю. Всі були дуже вмотивовані, знали свою роботу, як можна дати відсіч нашому спільному ворогу.
Спалений російський танк 28 лютого 2022 рік. Facebook/1-ша окрема танкова Сіверська бригада
Коли росіяни це побачили, то почали нас артилерією вибивати. Вони думали, що нас залякають. Ми відійдемо і вони зайдуть. Так не було.
Тоді в одному з боїв ми знищили російський танк Т-72Б, а також російську БМП. Було сім танків та сім БМП з піхотою. "Друга армія світу", а їде на техніці Другої світової війни. Головне, що першим в колоні їде командир батальйону, чи хто там старший. І от наша задача була не пропустити вглиб Чернігова цього противника. Ми заховалися за парканом і чекали на них. Як кажуть, ловили на "живця".
Бойова машина піхоти згоріла разом з екіпажем та десантом. Екіпаж танка вдалося взяти в полон. У цьому танку був командир танкового батальйону 35-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади ЗС РФ — майор Леонід Щьоткін.
Чи вдалось тоді "затрофеїти" російських танків?
На початку повномасштабного вторгнення ми з екіпажем сказали, що не знаємо, скільки буде тривати війна, то треба знищувати все. Так що на той момент ми не "трофеїли", а знищували. Колеги, які поруч стояли, "затрофеїли" БМП, ще щось, точно не пам’ятаю.
А загалом у нас взято, з початку повномасштабної війни й по теперішній час (розмова з Артуром була 9 жовтня 2024 року, — ред.), декілька танків, але ми їх віддали теробороні. Також була "трофейна" причіпна самохідна артилерія, багатоколісна техніка — БТР (бронетранспортер, — ред.), БМП (бойова машина піхоти, — ред.). Російська армія теж, як і ми, приділяла увагу ураженню танків. Спеціально вони виїжджали в чисте поле і каталися, а над нами висів "Орлан", їхній розвідувальний апарат. Вони хотіли подивитися, де наші танки заховані, щоб потім нанести артилерійське ураження. Але ми розумно робили. Нехай їздить, ми не покажемося (сміється, — ред.).
Артур Олефіренко з підбитим російським танком. Facebook/Олександр Ломако
"Піхота без танків, як і танкісти без піхотинців — не можуть"
Після деокупації Чернігівщини та Київщини (3 квітня 2022 рік, — ред.) 1-ша окрема танкова Сіверська бригада воювала в Харківській, Донецькій, Луганській та Запорізьких областях. Розкажіть, який з боїв запам’ятався найбільше?
Для мене найважчі бої — коли ти наступаєш. Тому що, коли стоїш в обороні, то знаєш, де і звідки ворог може вийти. Ти його чекаєш. А в наступі все може бути інакше. Росіяни ж теж не дурні, вони тактику знають, працюють. Один з боїв, який я запам'ятав — це на Лимані. 2022-й рік. Був наступ. Я виїхав по ворогу відпрацювати. Підпалили ми техніку в посадках. Дим такий хороший, чорний був. Потім сказали, що ми БТР противника спалили. І на адреналіні всі снаряди туди повикидали, там і піхоти багато було. Командиру доповіли, що відкочуємося на перезарядку, тому що немає БК (бойовий комплект, — ред.). Ми виїжджаємо, а на нас російський танк їде. Ми з екіпажем по 10 разів хрестилися. Врятувало те, що екіпаж росіян недосвідчений був і вони не влучили в нас. Це такий бій у мене, в якому життя було на волосинці.
Карта з точками, де воював Артур Олефіренко. З особистого архіву Артура Олефіренка
Яке співвідношення наших бійців та росіян у боях? Наскільки ми знаємо, вони зазвичай беруть кількістю.
На початку повномасштабної в них більше техніки йшло. Навіть один випадок згадаю. Поруч з Лисичанськом. У мене було два танки, а їхали ми проти чотирьох танків і шести БМП. А на цей час в них піхоти більше. Техніку вони залучають тоді, коли хочуть якийсь напрямок прорвати. Людей в них вистачає, як кажуть, гарматного м'яса. Вони групами йдуть по три-п'ять чоловік, напливами. Пройшлися раз, наші відбили їх. Через п'ять хвилин знову йдуть на ту саму позицію, де наші хлопці стоять. Бійці не встигають навіть перезарядитися чи дочекатися, щоб їм підвезли БК.
Існує скепсис у суспільстві, що танкові бої неефективні, що це війна дронів. Яке Ваше ставлення до цього і як часто відбуваються танкові бої зараз?
Скажу так, на початку війни танкісти більше працювали. Тоді я казав: "Танкіст, який за день не вистріляє чотири конвеєри — це 35 снарядів, то це не танкіст". Зараз війна змінилася для нас теж. Є трохи дефіцит снарядів, ми менше стріляємо. Якщо раніше їздили й по піхоті стріляли, то зараз більшу увагу приділяємо танкам та бронетехніці.
Танк — це ж залізяка. Буває, що вона справна і несправна. Було таке, що система ламається, і ти, як у радянському Т-34, крутиш сам гармату, щоб вистрілити з прямої наводки. Але завжди з будь-якої ситуації виходили.
Артур Олефіренко. Facebook/1-ша окрема танкова Сіверська бригада
Більше дронів зараз, але танки як були, так вони і залишаться. Ми вдосконалюємось — захист, систему РЕБ ставимо на танк, щоб менше ворожих FPV вражали наші танки. Тому що піхота без танків, як і танкісти без піхотинців — не можуть. Коли піхота бачить танки, вони вже більш вмотивовані, легше хлопцям на душі, що для них є прикриття. Взяти артилерію — коли вони танки бачать, теж більше радіють.
Часто бувало таке, що на Покровському напрямку наші танкісти виїжджали, по танках працювали, БМП, БТРах. Ефективно працювали на Авдіївському напрямку, де наші танкісти знищували багато ворожих танків та БМП. Так що не можна сказати, що танкових боїв немає вже.
На який танках Ви працюєте?
На цей момент у моєму підрозділі немає нових танків. Я їздив на старих Т-64, нових наших Т-64БМ "Булат", більше на новітніх я не їздив. Я скільки воюю, навіть "Леопарда" не бачив, тільки "Абрамса". Але ця техніка є, вона воює. Тільки в інших підрозділах.
Танкові навчання. Facebook/1-ша окрема танкова Сіверська бригада
Багато танків втратили під своїм командуванням?
Під моїм командуванням були вже наступи, техніка, що знищена. Її небагато, не буду говорити. Головне, що екіпаж живий. Техніка, то залізяка, як кажуть, привезуть іншу. Головне, що люди живі.
У нас в батальйоні 30 танків. Але вони ж не всі на одному місці. Також з цих танків є пошкоджені або несправні. Їх треба доглядати. Буває часто, що після боїв треба одразу ремонтувати. Навіть приліт FPV чи приліт арти поряд може пошкодити динамічний захист або якісь певні деталі, які на танку розташовані.
"Навчений екіпаж – це погано для росіянина"
Під час оборони Чернігова Ви керували ротою, зараз — батальйоном. Які змінилися Ваші обов’язки?
Коли я керував ротою, в мене було максимум 10 танків. А зараз у мене три роти й плюс окремо ще зв'язківці, сапери. Цими людьми я маю керувати і ставити задачі для того, щоб допомагали нашим танкістам. Тому що весь батальйон працює на танкістів. Коли був командиром роти, керував екіпажами, сам був у танку. Мені казали, що на вищій посаді легше буде. Навпаки, ще важче. Тому що в тебе була тільки одна рота, а зараз — весь підрозділ, починаючи з тилів, закінчуючи передовими танкістами. Зараз я маю звання майора.
Війна змінюється. Командир батальйону більше уваги приділяє керуванню танками. Наприклад, сидить і на стрімах дивиться, щоб по радійці передати, куди рухається танкіст. Ми більше уваги приділяємо навчанню екіпажів і допомоги їм. Як у нас кажуть: навчений екіпаж – це погано для росіянина. Під час наступу ворога чи відбиття їхнього нападу у нас є безпілотники, які допомагають спостерігати за повітряним простором. І коли буде команда від вищого керівництва, щоб поїхати нашим танкістам відпрацювати по ворогу, я віддалено, за два-три кілометри від переднього краю, керую танками. Кажу, наприклад: "Злітає дрончик та веде наш танк до ворога". І ми допомагаємо нашим екіпажам вести вогонь, щоб краще та ефективніше нанести ураження. Наприклад, він буде ліворуч стріляти, а ми бачимо картинку ширше, то скоригуємо, щоб взяв правіше.
Чи сідаєте ще за танк працювати?
Коли потрібно буде — сяду (сміється, — ред.). Є заступники, заступник командира батальйону. Не соромимося, сідаємо в танк, допомагаємо танкістам навіть щось відкрутити чи несправність усунути. Не те, що думають: командиром батальйону став, у танк не сідаю. Навпаки, командир батальйону теж має сісти в танк і допомагати екіпажу. Вивіряти, наприклад, гармату, приціли чи несправність усунути. Тому що є молоді люди, які нічого не знають, ми готові їм допомогти в цьому питанні.
Де Ви зараз несете службу і які труднощі бувають у командира батальйону?
На Покровському напрямку. Це все, що я можу сказати. Найважче для мене зараз — коли підрозділи розкидані. Наприклад, один — в Донецькій області, один — в Харківській, ще інший — в Сумській. А я маю всіх перевірити і допомогти. Коли поряд, то людей бачиш і це легше. А так, коли всі віддалені — дуже важко. Зараз у мене один підрозділ у Сумській області, а два підрозділи на Покровському напрямку, але один з підрозділів на 50 кілометрів лівіше перебуває, так і працюємо.
1 листопада 2023 року депутати під час сесії Чернігівської міської ради ухвалили рішення про присвоєння Вам звання "Почесний громадянин". Які були емоції тоді?
Приємно, звісно, приємно було. Мені подзвонили, привітали. Я спитав: "А з чим вітаєте?". Кажуть, що я — почесний громадянин Чернігова. Вперше — ступор. Дуже вдячний, що мені дали цю почесну нагороду. Я пишаюся тим, що обороняв Чернігів. Тоді мені також вручили й орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
30 вересня 2024 року Артуру Олефіренку передали відзнаку «Почесний громадянин Чернігова». Facebook/Олександр Ломако
Розкажіть про свої захоплення?
Мені до війни подобався туризм. Подобалося ходити по горах, скелелазінням займатися. І виживання в природі у нас було теж. Виїжджали на тиждень з наметами у ліс. Але зараз, після цих війн, життя в наметах точно не хочеться. Хочу більше до моря.
Артур Олефіренко з сином. Facebook/Віта Олефіренко
А найбільша моя мрія — щоб зараз війна закінчилася. І щоб ближче до сім'ї був. Це найголовніше для мене. Бо вже пів року не був вдома. У мене сину майже п'ять років, то в нього всі іграшки військові, і п'ять танків іграшкових вже є, починаючи з новітнього, закінчуючи Т-64. Мініатюри. Навіть футболка, штани є військові. Каже: "Я теж буду військовим".
Читати ще
Читати ще «Я на своїй землі! Хай вони бояться – я в танку!»: як танкісти обороняли Чернігів від наступу росіян
Читати ще Бій на «Епіцентрі»: найбільший «успіх» росіян у Чернігові зі спаленим танком, полоненим командиром та трофейною технікою
