За інформацією: Суспільне Вінниця.
Катерина Калитко. Фото: Суспільне Вінниця
Поети і письменники найкраще, що можуть нині зробити — це фіксувати для колективної памʼяті кожен прожитий український день. Так вважає лауреатка Шевченківської премії 2023 Катерина Калитко. Перемогу вінницька поетеса здобула у номінації "Література" за збірку "Орден мовчальниць". Про ажіотаж навколо премії, книжку про жінок та вплив війни на творчість літераторка розповіла Суспільному.
"Мені не вперше пропонували номінуватися на Шевченківську премію"
Державна премія — це завжди, певною мірою, політичне питання, каже Катерина Калитко.
"Мені не вперше пропонували номінуватися на Шевченківську премію. І я щоразу утримувалася, тому що мені це здавалося не надто етичним. Цього року, коли Україна проживає велику війну, мені здалося, що номінуватися можливо, засвідчивши свою присутність в країні, в своєму часі. Але політичні моменти ми спостерігаємо навколо премії також".
Суспільне Вінниця
Ажіотаж навколо Шевченківської премії повʼязує з політичним тиском.
"На момент запису нашого інтервʼю зʼявилася спільна заява тринадцяти з вісімнадцяти членів Шевченківського комітету, які наголошують на тому, що процедура відбору цьогоріч була проведена з дотриманням норм, передбачених положенням, легітимно, в заявлені строки. І потім затвердження подальших кроків зіштовхнулося з непорозуміннями з Офісом Президента, де мав би був підписаний указ. 9 березня чи раніше його не було підписано, як це було у попередні роки. І, очевидно, це буде зроблено 22 травня — у день перепоховання Тараса Шевченка у Каневі.
Мені здається, це повʼязано із намаганням відмодерувати список лауреатів, тому що тих, кого відзначив "шевком" скасувати вже неможливо, але можна ще додати людей, які би влаштували міністерство культури й інформаційної політики та Офіс Президента", — каже Катерина Калитко.
"Книжка антипатріархальна, яка говорить про досвід витіснення жінок в зону мовчання"
Поезію збірки “Орден мовчальниць”, з якою отримала перемогу, Катерина Калитко називає "не розважальною" поезією. На її думку, мистецтво не є розважальним, особливо зараз, коли його функція — збереження української ідеї.
"Ця книжка про жінок, про довгу жіночу памʼять, про українську довгу жіночу памʼять, родинну, приватну і колективну. Ця книжка антипатріархальна, яка говорить про досвід витіснення жінок в зону мовчання, де від них очікують, що вони будуть зручними, мовчазними й тихими. Про досвід опору, про усвідомлення свого шляху і руху цим шляхом".
На становлення Катерини Калитко, як людини та поетеси, каже, мали вплив жінки її роду.
“Прабабу я не застала. Але мені завжди говорили, що візуально я на неї схожа. Бабуся торгувала книжками на ринку “Урожай”. Вона наситила наш дім книжками. У нас непогана бібліотека, на якій я виростала. Завдяки тому, що бабуся, не маючи шансу здобути нормальну освіту, стати тією, якою б могла, маючи певні умови, то вона зі старту інтуїтивно створила цей трамплін для мене.
Мама, яка була найближчою жінкою, найголовнішою людиною у формуванні мого світогляду, великим другом, вболівала за мене на початку мого літературного шляху, яка багато вклалася і морально, і фізично, то це жінки, без яких я була б якоюсь іншою".
Збірку авторка присвятила пам’яті своєї матері, яка померла у 2020.
"І значною мірою це гостре горе і проживання нового світу. Це стало стрижневою темою. Але так саме мені хотілося говорити про відчуття перелому в спільноті, в якій українська жінка нарешті міцніє на силі, на власному голосі і починає відігравати ту роль, яка їй природою призначена".
Збірка “Орден мовчальниць” була написана до війни.
"Це метафізична історія нашої великої визвольної війни, яка триває не девʼять років, а кілька століть, тому, мабуть, небагато змінилося. Навіть жінки, які в лавах українського війська, вони стикаються з гендерною нерівністю, стереотипами. А з іншого боку змінилося все, — каже поетеса.
"Ми зараз звільняємося від російського колоніалізму остаточно"
"Я завжди знала, що нас чекає велика війна з Росією. Звісно, у мене не було такого відчуття, що це станеться ось зараз. Але нам по Небесній сотні було зрозуміло, що це великий суспільний перелом, що це злам дотеперішніх конвенцій співіснування в місті, всередині країни, коли громадян на мирному протесті почали просто розстрілювати. Було зрозуміло, що щось дуже зміниться".
Ці зміни було видно згодом по ситуації в Криму, а згодом і на Сході України, каже Калитко.
"Ми зараз звільняємося від російського колоніалізму остаточно. Вони нас тридцять років протримали на орбіті з такою думкою, що України далеко не втекла. І почали в 14-му році війну, коли зрозуміли, що Україна зривається з російської орбіти остаточно. Масштабна війна загострила ці переживання. І те, що мені зараз видається принциповим, то це те, що я, як і більшість теперішніх акторів культурного процесу, намагаюся шукати нову мову говоріння", — розповідає поетеса.
Для неї важливо, каже, аби українська історія оповідалася в світі українськими голосами, а не російськими наративами. В усіх сферах нині є чим відповісти російській культурі.
Сама ж поетеса, каже, багато пише про загиблих.
"Мені важливо олюднювати цю історію. Ми ще довго будемо ховати своїх мертвих, дуже довго будемо шукати зниклих безвісти, повертати полонених і дуже довго будемо відбудовуватися".
