
Фото: zsu.gov.ua (ілюстративне)
Президент України Володимир Зеленський анонсував створення в українській армії нового роду військ – штурмових. За його словами, зараз триває підготовка до оголошення цього рішення. На думку Зеленського, «десь тиждень, десять днів, і все буде працювати». Хоча за фактом на фронті вже діють штурмові підрозділи, і необхідність їх реформування сьогодні стала актуальним питанням.
Журналіст Коротко про дізнавався про особливості такого роду військ, їхні цілі, відмінності від інших підрозділів у військового експерта Олександра Коваленка.
Українські штурмовики – це не про «м’ясні штурми»

Військовий експерт Олександр Коваленко. Фото: facebook.com/AlexanderKovalenkoUA
– Що таке штурмові війська?
– Якщо просто сказати, то це важка піхота, яка має, на відміну від легкої піхоти, значно потужніше озброєння і більш серйозну підготовку. Її основне завдання – прорив лінії оборони. Але це не про «м’ясні штурми», як у росіян. Їхнє завдання – точкові дії по лінії фронту, щоб її проривати саме на певних локаціях. Тобто це виключно підрозділи наступального характеру.
Другий важливий момент – це відповідна підготовка і навички. Штурмовики – це не просто досвід, а якраз професійне володіння всіма основними штурмовими засобами ураження, не лише стрілецькою зброєю, а й іншими компонентами озброєння. Ось для цього і використовується важка штурмова піхота, важкі штурмовики, які мають більш потужний потенціал, ніж піхота, що знаходиться в обороні.
– А чому називається важка піхота?
– На відміну від класичної піхоти, штурмовики повинні володіти більш різноманітною кількістю штатної комплектації, більш різноманітним важким озброєнням, таким як гранатомети, термобаричні боєприпаси, штатні міномети 60-го калібру, РПГ (ручний протитанковий гранатомет), тобто більш потужними засобами знищення противника, ніж у піхотних підрозділів.
– Чим штурмові війська відрізняються від інших родів, наприклад, від того ж десанту?
– Саме призначенням. Десантно-штурмові війська можуть тримати оборону, можуть наступати, контратакувати і так далі, але в їхні штатні завдання не входить безпосередньо прорив фронту. А ось штурмові війська якраз призначені для прориву лінії фронту на окремо взятій локації без підтримки, наприклад, з повітря.
– А чим тоді штурмовики відрізняються від військ спецпризначення, ГУР Міноборони, СБУ?
– Спецпризначенців в теорії не кидають на лінію фронту, щоб вони проривали рубежі противника. Це зараз, через безвихідь, вони використовувалися в зоні бойових дій по лінії фронту, щоб закрити всі дірки в обороні. А взагалі мета спецпризначенців – прийшов, перерізав горлянки і пішов, залишивши після себе гори трупів ворога.
А ось штурмовики якраз і покликані прорвати лінію фронту, закріплюватися на позиціях і рухатися далі. Тобто вони потрібні якраз для прориву, а не для проведення таких точкових операцій з поверненням на базу.
Їхня підготовка має бути на вищому рівні
– Чи є у росіян свої штурмові війська?
– Їхні штурмові підрозділи зараз нагадують маршові батальйони. Це не класична батальйонна тактична група або батальйон з відповідною штатною комплектацією, а просто піхотна маса, яка не має повної штатної комплектації, обмежена в ресурсах, але в якій дуже багато людського ресурсу. І ця маса якраз і використовується для «м’ясних штурмів».
– А в світі є аналоги наших штурмових військ?
– Щось схоже є у Великій Британії – підрозділи, які можна віддалено віднести до штурмової піхоти. Але взагалі жодна країна в світі не володіє тим військовим досвідом, який зараз є в України. Тобто на Заході в цьому напрямку мало що змінилося з часів Холодної війни. Але зараз війна в Україні досить сильно змінює вимоги до армії. І в сучасній війні якраз потрібні такі роди військ, як важка піхота, важкі штурмовики.
– Які вимоги ставляться до бійців штурмових військ?
– Їхня підготовка має бути на вищому рівні. Це повинні бути люди з високими фізичними, морально-психологічними, мотиваційними характеристиками, досвідом ведення бойових дій і так далі. Тобто це не може бути людина з вулиці, яку взяли співробітники ТЦК. Ці підрозділи – військова еліта.
