За інформацією: Суспільне Суми.
Всеукраїнська проща для родин загиблих військових. Фото: Суспільне Тернопіль
Рідні сумських захисників взяли участь у Всеукраїнському богослужінні для родин загиблих, що відбулося на Тернопільщині. Для них, кажуть, це символічний захід збереження пам'яті синів, які загинули на російсько-українській війні.
Всеукраїнську прощу для родин загиблих провели на Тернопільщині, у храмі, що будують на честь бійців, які загинули в російсько-українській війні. Із Сумщини на богослужіння приїхали 19 людей. Пані Марина – мама Максима Савченка, який загинув у 2014 році.
“Перші пішли десантники. І син був там теж першим. Загинув він теж у числі перших, в перший день рейду 95 бригади, під Лисичанськом. Ми всі військові. Я військова, 20 років прослужила в армії, чоловік мій прослужив в армії, старший син зараз служить в армії”, — розповідає мама Максима Савченка.
Всеукраїнська проща для родин загиблих військових. Фото: Суспільне Тернопіль
Максим Савченко закінчив Академію сухопутних військ, був заступником командира мінометної батареї, загинув у 25 років.
Також у 2014, під час виконання бойового завдання загинув боєць батальйону “Айдар” Сергій Пархоменко.
“Він при першому поклику пішов на Майдан, і з Майдану вони прийшли в місто Суми і разом, хто був там, добровольцями пішли на фронт. Поверталися 23 чоловіка в машині і їх розстріляли в упор з “градів”. Я його 9 місяців шукала, як без вісті пропавшого. Ну таки знайшла його. Я його ексгумацію зробила і перевезла на рідну землю в Суми. Якщо мотивації немає в людей, то там їм робить нічого. Треба бути патріотом, а він був великим патріотом в мене син. Сина немає. А є пам'ять, і поки ми живі, доти буде пам'ять про сина”, — говорить Галина Пархоменко.
Валентина Ніколаєнко. Фото: Суспільне Тернопіль
21-річний Микола Ніколаєнко загинув на початку 2015-го у бою за Донецький аеропорт. Був єдиною дитиною у батьків, здобував юридичну освіту.
“Ми його вмовляли: “Синочок, може не треба”. Він сказав: “І прадід загинув”. І дід його рідний на війні теж втратив ногу. Я йому говорю, що війна закінчиться через дві неділі. А він каже: “Мамо, не вір цьому, це так усе надовго”. Він пішов туди, щоб на всіх вас не було ярмо кацапське. На жаль, синочок один був, не осталось нікого. Так от він за всіх тих, хто сьогодні живе. Нам кажуть: “Герої не вмирають”. Ні. На жаль, герої помирають, герої – це люди, і щоб їх пам’ятали, це залежить від нас”, — каже Валентина Ніколаєнко.
