За інформацією: Суспільне Чернігів.
Окрайки вишивок XVII — XVIII століть. Максим Блакитний
Понад 150 років тому дослідники почали вивчати українську народну вишивку. Першим, хто згадав про вишивку Чернігівського Полісся, був етнограф Федір Вовк. Про це Суспільному розповів в.о. директора історичного музею імені Тарновського Максим Блакитний. Наразі в музеї зберігається кілька тисяч зразків вишивки Чернігово-Сіверщини, що охоплюють період від Київської Русі до сьогодення. До дня вишиванки, який відзначають 16 травня, розповідаємо та показуємо фрагменти та орнаменти вишивок з різних сіл Чернігівщини.
Здавна одяг мав не тільки практичне і символічне значення, але був ще й оберегом, каже Максим Блакитний.
"Наші пращури більшість одягу, нижнього і верхнього переважно, чоловічого та жіночого робили в домашніх умовах – це сорочки, поясний жіночий одяг, жіночі головні убори, рушники, постільна білизна, скатерки".
Окрайка, кінець XVII — початок XVIII століття. Максим Блакитний
Рушник, початок XIX століття. Максим Блакитний
Рушник XVII століття. Максим Блакитний
Вишивкою прикрашали різні предмети, пов’язані з сімейно-побутовими й календарними святами, православними обрядами.
"Століттями розроблялися орнаменти й техніки вишивання, що передавали новим поколінням пам’ять про традиції, вірування пращурів, впливали на свідомість, виховували пошану до близьких людей, рідної землі. Вишивка – це серце та душа українського народу. Вишиті вироби супроводжували людину від народження до завершення земного життя".
Рушник, село Кладьківка, XIX століття. Максим Блакитний
Рушник, село Кархівка, поблизу Чернігова, XVIII століття. Максим Блакитний
Рушник 1746 року. Максим Блакитний
Зі слів історика, фрагменти орнаментів часів Київської Русі представлені на дорогих тканинах, що гаптовані золотими нитками.
"У XVII-ХVІІІ столітті коштовна вишивка золотими, срібними, шовковими, бавовняними нитками прикрашала побут еліти суспільства (козацька старшина, заможні міщани, верхівка духівництва), а народна вишивка виконувалась лляними або ж бавовняними нитками. Різнилися й орнаменти".
Рушник, перша половина XIX століття. Максим Блакитний
Окрайка простирадла, друга половина XVIII століття. Максим Блакитний
Рушник, друга половина XVIII століття. Максим Блакитний
Окрайка, середина половина XVIII століття, колекція В.Тарновського. Максим Блакитний
Для еліти були характерні переважно рослинні мотиви, пояснює Блакитний, для селянства – геометричні.
"Ще у ХІХ столітті такий поділ зберігався, але відбулися деякі зміни: народна вишивка збагатилася новими матеріалами – бавовняні тканини та заполоч, а рослинні орнаменти були запозичені з вишивки козацької старшини. XX століття характерне погіршенням якості вишивки. Всі ці процеси у розвитку вишивального мистецтва притаманні й Чернігівщині".
Окрайка, середина половина XVIII століття колекція В.Тарновського. Максим Блакитний
Окрайка, кінець XVII — початок XVIII століття. Максим Блакитний
Окрайка, XVIII століття колекція В.Тарновського. Максим Блакитний
"Вишиті рушники частіше використовували для проведення різних обрядів (вінчання, хрещення, поховання), ними прикрашали домашні вівтарі, криниці, хрести на могилах. До посагу дівчини обов’язково повинні були підготувати сорочки. Сорочки були, як для щоденного використання, так і святкові. Для весілля дівчина готувала собі найгарнішу сорочку, вишиту біллю".
Окрайка, село Новий Білоус, середина половина XVIII століття. Максим Блакитний
Рушник, село Кладьківка, XIX століття. Максим Блакитний
У XX столітті весільні сорочки вже не обов'язково вишивали біллю, частіше – червоними й чорними нитками, каже Максим Блакитний.
Чоловіча сорочка, село Макишин, Городнянщина, початок XX століття. Максим Блакитний
Сорочка з Новгород-Сіверщини, 1880-ті роки. Максим Блакитний
"На Чернігівщині існував звичай вишивати сорочку нареченому. До жіночих головних уборів відносилися: очіпок, зв’язка, намітка, кибалки. Верхній жіночий одяг – спідниця, плахта, фартух. Надзвичайне значення в підготовці та святкуванні весілля мали не тільки рушники, але й хустки та хусти. Їх використовували під час сватання. Підготовлені вишиті вироби дарували дружкам, свекрусі, свекру, священнику, боярам. Рушниками й зараз накривають вінчальні ікони, зв’язують руки молодим, стелять під ноги".
Рушник, початок XX століття. Максим Блакитний
Рушник. Максим Блакитний
Рушник, село Виблі, 1917 рік. Максим Блакитний
Матеріалом для вишивання впродовж віків слугували тканини й нитки домашнього виробництва.
"У ХVІІІ – першій половині XX століття в майже кожній сільській хаті на Чернігівщині стояли «кросна» (ткацький верстат, — ред.). Тканини виготовляли з лляного прядива, конопляного та вовняного. Ткацтвом переважно займалися жінки".
Рушник, село Вишеньки, Коропщина, 1910-ті роки. Максим Блакитний
Сорочка, село Шишківка, Корюківщина, початок XX століття. Максим Блакитний
За словами Блакитного, наприкінці ХVІІІ – у ХІХ століття значними осередками ткацтва на Чернігівщині були: містечко Мрин, села Олишівка і Салтикова Дівиця, Борзна.
Сорочка, Сосниччина, 1920-ті роки. Максим Блакитний
Рушник, село Чорнотичі, 1920-ті роки. Максим Блакитний
"Вишивки виконували різноманітними нитками, найпоширенішими з яких були ручнопрядені сукані вдвоє лляні відбілені нитки – біль. Поряд із білими використовували й червоні нитки. Багаті верстви населення використовували привізні бавовняні білі та червоні сукані нитки. Золоті та срібні нитки також були різними, відмінними й за матеріалом, і за способом виготовлення".
Сорочка з Новгород-Сіверщини, початок XX століття. Максим Блакитний
Простирадло родини прилуцького полковника Г.Галагана, колекція В.Тарновського. Максим Блакитний
"Найпростішими геометричними формами орнаменту були прямі й ламані горизонтальні або вертикальні лінії, які за уявленням наших пращурів ототожнювали землю та воду. Перетинаючись, вони утворювали квадрати, прямокутники, ромби. Найдавніший орнамент людини – ромбічний, що уявляє собою мамонта".
Окрайка, село Халявин, кінець XVIII — початок XIX століття. Максим Блакитний
Наразі, каже Блакитний, у колекції музею є близько 300 зразків вишивки XVII-ХVІІІ століття, що походять з родин козацької старшини, понад 500 рушників XVII-XXI століття, сотні вишитих жіночих та чоловічих сорочок.
"Тривалий час вишивку Чернігівщини, декор народного вбрання, орнаменти рушників та музейну колекцію одягу вивчала співробітниця музею Віра Зайченко. Нею були підготовлені й опубліковані монографії й каталоги: «Вишивка Чернігівщини», каталоги «Вишивка козацької старшини XVII-ХVІІІ століть», «Вишивка козацької старшини XVII-ХVІІІ століть. Техніки», «Вишивка Чернігівщини. Рушники»".
Для подушки. Максим Блакитний
Рушник, середина XIX століття. Максим Блакитний
Читати ще
Читати ще Чернігівська вишивка: чого ви не знали
Читати ще Сторічні вишиванки північної Чернігівщини: як у Слобідці експонують колекцію в сільській світлиці