За інформацією: Суспільне Вінниця.
24-річний морський піхотинець із Вінниччини Владислав Журжа на псевдо "Малиш" понад три з половиною роки провів у російському полоні. У неволю захисник потрапив під час оборони Маріуполя у 2022 році. Свою історію захисник розповів Суспільному.
У червні 2021 року Владислав Журжа підписав контракт зі Збройними Силами України, служив гранатометником у 36 окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. 24 лютого 2022 зустрів на позиціях поблизу Маріуполя. Розповів, що перші години запам’ятав дуже чітко: спочатку масовані обстріли, а вже вночі російські військові пішли на штурм українських позицій піхотою.
"О третій годині вони пішли піхотою, і о шостій ми відбили цю атаку, було тихо. Спочатку ночували в окопі, потім повернулися на позиції. Так продовжувалося п'ять днів. Перший день – гради, другий – танк був, третій – літак, який промахнувся повз нашої позиції. Ми вночі йшли на іншу позицію на підкріплення, і я побачив, що люди переді мною починають зникати, я впав у яму: висотою два метри і десять метрів радіус – це літаком скинули два кілограми тротилу", — розповів захисник.
Владислав Журжа на псевдо “Малиш”. Суспільне Вінниця
Згодом підрозділ Владислава відійшов до Маріуполя. Деякий час бійці перебували на території заводу "Азовмаш", але за день знову повернулися на передові позиції. Там українські військові облаштовували оборону — копали окопи й укріплювали лінію, якої раніше не було. У полон Владислав вийшов біля села Мирне. Розповів, що спочатку був ангар у Сартані, потім — колонії в Оленівці, Таганрозі, Старому Осколі та Тулі. В останній пробув майже десять місяців.
"Перед тим як мене закинули в камеру, по мені пройшлися з лівого боку по правий – я нарахував 33 удари. Ми сиділи і говорили, навіть голосно. Казали, що тихіше, а потім почали піднімати стояти, нам заборонили говорити. Далі почали вчити пісні – російський гімн: 649 букв, 115 слів, 36 розділових знаків. Мовляв не знати це дуже погано. Потім почали підіймати ночами по два рази. Спимо вночі – підіймають, і, наприклад, кажуть присідати 200 разів. У нас максимальний присід на камеру був 4500 разів за два дні".
Владислав Журжа на псевдо “Малиш”. Суспільне Вінниця
Владислав Журжа має зріст метр 95 сантиметрів. Розповів, що у полоні важив 46 кілограмів. Але на початку лютого 2023 року раптово змінилися умови — полонених почали краще годувати.
"7 числа в мене день народження. І я подумав, що буде обмін – почали краще годувати. І тут бах вночі, двері відкриті – на вихід. Вантажать нас в ці автозаки їдемо і думаємо, що додому. Далі відкриваються двері і я чую фразу: "Легше з ними, їх там ще будуть". Почув російський гімн і зрозумів, що це приймання в новий заклад — Мордовія, колонія №10".
Владислав Журжа на псевдо “Малиш”. Суспільне Вінниця
За словами захисника, найважче було саме там. Втім, навіть у неволі сперечався з росіянами про Україну. Розповідає, що вижити допомогло почуття гумору.
"Як Леся Українка, щоб не плакати я сміявся. Сказали, що ось є лінія, стояти по 16 годин вдень, інколи потім нас погодували. Я інколи сварився і доводив їм, що в вашій книжці з історії читав, що 19 лютого 1954 року Хрущов подарував Крим Україні за підтримку його. Казав, що можете загуглити, бо в мене немає доступу, якщо це не так, то бийте мене. Потім нам почали давати книги — одну в камеру, враховуючи, що в мене хороша дикція – в камері читав я. 53 книги в слух у мене прочитано. Потім дали більше книг, і ми почали вже читати про себе. В сумі я прочитав 80 книг за півтора роки, не враховуючи, що деякі книги читалися по декілька разів".
9 червня 2025 року Владислава обміняли з російського полону в рамках обміну військових до 25 років.
"Під вечір мене забирають у кімнату якусь – переодягнули в нормальний одяг, дали зимовий одяг… Далі нас закинули в автозаки. Ми їхали майже добу. Закинули в аеропорт – годували бубликами і водою. Я з переляку тих бубликів півтора кілограма з’їв. Далі нас повезли в Гомель на літаку, коли підлітали, скинули балаклави, розв’язали руки, дозволили дивитися. Я побачив хлопців, з якими я служив".
Владислав Журжа на псевдо “Малиш”. Суспільне Вінниця
Вдома на захисника чекали мама. Розповів, що першою зателефонував саме їй.
"Сказав мамі, що я повернувся, а мама плакала сильно дуже".
Нині Владислав проходить реабілітацію. Після пережитого має третю групу інвалідності, тому повернутися до війська не може.
"Як можна бути осторонь, коли в країні йде війна, а ти психічно здоровий і нормально це все сприймаєш. Я не визнаю те, що я не можу служити через здоров’я. Я пробував і не в одну бригаду, за рекомендаціями друзів та побратимів. Але мене не беруть. Мене мама за це приб’є звісно, але в якісь тилові посади мені не цікаво. Я хотів у гущу подій".Читати ще
Читати ще
Збиває безпілотники під час повітряних тривог: вінничанка керує мобільною вогневою групою
Читати ще
Майже три роки полону: на Вінниччині зустріли захисника Олександра Штаньковського
